Безплатні та найкращі у світі? Якими насправді були радянські школи й чому ідеологія вчила дітей (фото)

Днями "Телеграф" розповідав про те, якими були ясла та дитсадки у Радянському Союзі, що їх Ленін полюбовно називав "паростками комунізму". Сьогодні ми розкажемо про наступну важливу сходинку у житті радянської людини — школу.

Допоможе нам у цьому відео проєкту "The Документаліст". В ньому Степан Грицюк розповідає, якими були школи в СРСР та чи правда, що освіта у Радянському Союзі була кращою у світі.

"У 1917 році грамотними вважався лише 21% населення. При цьому в поняття грамотності входило виключно вміння читати писати й рахувати, без будь-яких академічних знань", — розповідає Грицюк.

Після приходу більшовиків до влади, одним з основних завдань стала ліквідація безграмотності серед населення. Тоді ж з’явилися перші комуни, де учні не лише вчилися, але й працювали та жили.

"Загалом, фактично у всі часи існування СССР, шкільна освіта проходила через постійний процес реформ та експериментів. Скажімо наприкінці 30-х, Сталін виступив за те, щоб хлопців та дівчат розділили. Так почали діяти окремі жіночі та чоловічі школи. На думку комуністів роздільне навчання мало усунути нездорові взаємини між учнями", — розповідається у відео.

Крім того, диктатор був переконаний, що навчаючись з дівчатами хлопці ставали більш жіночними. Це було неприпустимо, адже країна готувалася до війни й чоловіки мали бути суворі. Проте, через катастрофічний брак будівель, вчителів і грошей, цей експеримент, як і все у совку, дуже швидко провалився.

"Вже у 1954 році, коли тиран помер, повернулися до старої системи освіти. Тоді зі шкіл та вузів повністю забрали предмети, які хоч якось заставляли учнів думати самостійно і критично: античну філософію, всесвітню історію, логіку, політичні та юридичні науки", — розповідає Грицюк.

Історію України на території УРСР, наприклад, теж довгий час не викладали. Вона повернулася у школи лише в часи Брежнєва і то, дуже обмежено — 32 години на два роки, впродовж першого півріччя в сьомому та восьмому класах.

Якщо дивитися радянські фільми, то школи в СРСР здаються справжнім райським місцем для здобуття якісної освіти: учні усміхнені, вчителі доброзичливі, а класи прибрані, світлі та просторі. На ділі все було геть інакше.

"Знаходилося місце і для побиття, і для приниження і знецінення, і для хабарів вчителям чи директорам шкіл. Паралельно існували дикі заборони. Учень не відчував себе індивідуальністю, бо не мав права голосу чи власної думки. Він і не міг їх мати, бо школярів готували до життя в соціалістичному таборі, де всі мали бути рівними, однотипними й сірими, а звідси й шаблонні вислови про те, що вчитель завжди має рацію чи дзвоник тільки для вчителів", — розповідається у відео.

Моральний клімат, що панував у радянських школах був жахливим. Знаковою і показовою є ситуація, як у навчальних закладах ставилися до учнів які писали лівою рукою. Здавалося б, що не так? Ну пише собі дитина лівою, яка різниця? Різниця була, адже так дитина виділялася серед інших, а всі ми пам’ятаємо головне правило життя в соціалістичному таборі — всі однакові.

"Ще до середини 80-х, у найгуманнішій та найдобрішій країні світу педагоги використовували щонайрізноманітніші методики, щоб перевчити шульг. Наприклад ліву руку могли прив'язувати, її пальці перебинтовували або ж били по них указкою чи лінійкою. Таких дітей висміювали та принижували й мали на це своє комуністичне пояснення — довколишній світ створений для праворуких", — розповідає Грицюк.

Професора Анатолій Чуприков, який вивчав цю проблему ще в часи СРСР, переконаний, що в основі тотального несприйняття ліворуких у комуністичній імперії був принцип зробити усіх однаковими. Ти мав бути такий як всі, без варіантів. Усі пишуть правою і ти пишеш правою. Звісно, що переучування шульг мало руйнівний вплив на їхню психіку, бо це справді було дуже складно.

"Дітлахи почували себе винними, відділялися від колективу і зрештою починали погано вчитися. У багатьох шульг, які зазнали совєтських методів виховання, з'являлося безсоння, енурез, заїкання, тремор та нервові тики", — каже Грицюк.

Всіх дітей, які відвідували радянські школи, насильно втискали у шаблон, що вчитель завжди правий. Особистість учня не толерували, її стирали різними методами, могли бити чи ставити в закуток за висловлювання своєї думки.

"Дітей могли залишати після уроків, щоб підтягували успішність або просто прибирали класи. У багатьох школах існували спецкласи для менш успішних і більш успішних, що також впливало на самооцінку учнів. Цькували й тих, хто не знав російської чи походив з бідної сім'ї", — розповідається у відео.

Справжнього розквіту у Союзі зазнала система хабарів, коли вчителям дякували цукерками, алкоголем та дефіцитними товарами. Робили це, щоб дитині поставили гарну оцінку. Тобто совєтський учитель в пропаганді асоціювався з добропорядністю і вчив як треба жити, але сам порушував елементарні етичні норми.

"Хоча в СРСР дитяча праця була заборонена, школярів часто використовували як дармову робочу силу. Змушували безплатно працювати у колгоспах, на зборі цукрових буряків, картоплі чи яблук", — розповідає Грицюк.

Разом з тим школа СРСР — територія суцільних табу і заборон. Хлопці не мали права носити довге волосся, бо це вважалося аморальним і чимось чужим, наслідуванням "гнилого буржуазного заходу". Тих, хто ігнорував правила, змушували привести себе у людський вигляд.

Дівчатам забороняли користуватися косметикою і носити біжутерію. І тут також нічого дивного, бо від самого приходу до влади комуністи ставилися до косметики дуже негативно, вона вважалася пережитками й міщанством.

Щодо самої якості освіти, то тут все дуже просто. Точні науки: фізика, математика, геометрія та хімія були у фаворі і справді на високому рівні. Про гуманітарні науки цього не скажеш — історія, філософія, література, вивчення іноземних мов були на край низькому рівні.

"І це природно, бо хіба були вони потрібні для індустріалізації чи підкорення космосу, чи можливо створення нової зброї? Ні, не потрібні. Тому у гуманітарній сфері панувала суцільна пропаганда. Замість правдивої історії, вчили історію марксизму-ленінізму, а письменників давали лише тих, що лягали в канву комуністичної ідеології", — розповідає Грицюк.

Жовтенята та піонери жили в дусі комуністичних ідеалів. Велику увагу приділяли фізичній підготовці, загартовуванню, силовим вправам та багатоденним походам. Лейтмотив — жертовність та допомога. Дітей з малечку вчили до самопожертви, бути готовими прийти на допомогу за будь-яких обставин і звісно — віддати життя за комуністичні ідеали.

Зразком школярів був Павлик Морозов, який здав органам рідного батька. В такий спосіб система прагнула вирвати дитину з-під сімейного впливу і зробити своїм союзником. Для чого тобі тато, якщо твій тато Сталін?

Звісно у часи пізнього СРСР такого вже не було, але трохи раніше, часи коли до школи ходили наші бабусі та дідусі, ідеологічне вербування школярів процвітало.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" повідомляв про те, чому при СРСР у школах вчили німецьку. Відповідь лежить на поверхні.