Диво, щасливий випадок чи збіг обставин: як уникли жертв при ракетному ударі ворога по Полтаві

Днями російські окупанти вдарили авіаційною ракетою Х-59 по… гаражному кооперативу на околиці Полтави. Невідомо, чи то ворог дійсно мав намір знищити гаражі в густонаселеному мікрорайоні і залякати мирне населення, чи то ракета з якоїсь причини відхилилася від заданої траєкторії.

На диво, обійшлося без жертв і з мінімальними пошкодженнями як для такого виду ракетної атаки. Її наслідками стали незначні осколкові поранення 22 осіб, які були госпіталізовані на кілька днів, 1000 розбитих вікон у 20 житлових будинках та соціальних закладах, п’ять повністю знищених автівок і десяток гаражів, зіпсоване майно…

"Телеграф" розповідає про тих, хто першим прийшов на допомогу постраждалим.

Дитсадок — в епіцентрі вибуху

Найближче до епіцентру вибуху опинився дитсадок. Буквально за сотню метрів. За мирного життя дітлахи в обідню пору мали б спати. Але завила сирена тривоги, й вихователі швидко спустили їх у бомбосховище. Вони ніколи не ігнорують такі сирени, і цей раз дисципліна зберегла здоров’я та життя десятків хлопчиків і дівчаток.

Дивлячись на посічені уламками віконного скла дитячі ліжечка, навіть страшно уявити, що могло бути, якби на них спали малюки.

— А мій зять буквально за кілька хвилин до вибуху зайшов у кімнату з балкона, де курив, і балкон обвалився. Квартира на третьому поверсі, — з розгубленою усмішкою на вустах каже жінка молодого пенсійного віку.

— Я якраз пішла в туалет, і це мене врятувало — від уламків скла мене захистила глуха стіна. А кухня, де до цього готувала обід, була всіяна побитим склом, — розповідає про свій щасливий випадок пані років 40.

Ні імен, ні прізвищ своїх співрозмовників я не питаю. Це — не головне. Люди пережили шок, і їм важливо виговоритися "не для інтерв’ю".

Перед цим з однією жінкою ми випадково опинилися під накриттям, де ховалися від раптової зливи. Вона тільки-но вийшла з тролейбуса, який потрапив під вибухову хвилю, й одразу ж почала розповідати незнайомим людям про пережите.

— Ми їхали з Половок (мікрорайон у Полтаві. – Авт.) у бік центру, і прямо над нами пронеслась ракета. Летіла дуже низько, на великій швидкості. Я думала, нам кінець. Розумієте, ми були у пастці, нічого не могли вдіяти! І тут як гахне ззаду, й одразу вогонь стовпом! Тролейбус хитнуло, підкинуло і він став. У мене ноги й досі трусяться…

Поки йшов дощ, жінка весь час прислухалася, чи не їдуть на місце події карети швидких.

— Одна машина поїхала, більше не чути. Значить, обійшлося без тяжких наслідків, — розмірковувала вона вголос, наче заспокоюючи сама себе.

— У моменти сильного емоційного хвилювання дуже важливо просто вислухати людину, дати їй виговоритись, виплакатись, розмовляти з нею, допомогти у простих речах, — каже психолог Управління ДСНС України в Полтавській області Євген Пушко. — Того дня я від багатьох чув про якісь дива, що рятували життя людям.

Одна жіночка, наприклад, була впевнена, що її захистила… опора дашка над під’їздом. Вона сиділа на лавочці, коли стався вибух, й одразу ж врізнобіч полетіли уламки скла та штукатурки. "Яке щастя, що мене минуло!" — раділа вона. Хтось за мить до вибуху відійшов від вікна, хтось перейшов з кімнати у коридор… Певно, якщо вірити в чудо, то так легше. Але це не більше, аніж вірогідність, щасливий збіг обставин.

Від однієї господині чув, що її котик за десять хвилин до удару забився під меблі, і хоч як вона його кликала, не вийшов поїсти на кухню, в якій згодом вилетіло вікно. Щодо тварин, то вони дійсно могли відчувати небезпеку, бо мають слух, набагато гостріший за наш.

Великий плюс цієї ситуації в тому, що ракета (чи її уламок) упала на металеві гаражі. Там багато простінків і вони просто погасили вибухову хвилю, стримали розліт уламків.

Добре (не знаю, наскільки доречне це слово в конкретному випадку), що обстріл стався вдень, а не вночі — більшість власників автомобілів взяли їх зранку й поїхали ними на роботу. Одне подружжя пенсіонерів зберігало в старенькому гаражі картоплю й консервацію, але побивалося за втраченими інструментами…

Люди плачуть, горюють за майном, однак переносять це легше, аніж загибель знайомих чи навіть незнайомих людей. Коли хтось помирає внаслідок удару, тоді стрес має виражений характер. Когось у таких випадках "накриває" через 30 хвилин, когось — за годину, буває, через добу. На щастя, в цьому випадку ніхто не загинув, — додає Євген Пушко.

Виплакати свій страх

— До кого в першу чергу ви як психолог підходите у таких ситуаціях?

— На надзвичайні події ми виїжджаємо удвох з колегою Юлією Фалєєвою. Одразу визначаємося, хто на якому "квадраті" працює. Оцінюємо, кому́ в першу чергу потрібна психологічна підтримка. Зазвичай це люди у збудженому чи пригніченому стані, біля яких нікого нема поряд, а, отже, нема кому допомогти.

Скажімо, серед потерпілих була бабуся, яка практично не бачить і не ходить. Небайдужі громадяни винесли її на вулицю на руках, а далі була моя робота. Бабуся розповіла, що за нею доглядає престарілий брат, який переїхав з Донецька. На момент вибуху його вдома не було, і де він, вона не знала. У психології це називається первинна невизначеність. Люди переживають її дуже важко.

Я кілька годин не міг додзвонитися до бабусиного брата, і весь цей час вона, що називається, не знаходила собі місця. У неї нема ні родичів, ні подруг, сусідів теж не було поряд. Був лише я. Ми розмовляли, і вона попросила мене сходити у її квартиру й принести хусточку, бо їй було незатишно з непокритою головою. І коли я виконав її прохання, старенька помітно заспокоїлась. А тут і брат повернувся.

Їхня квартира вціліла, хоча були вибиті вікна й перевернуті меблі. У той момент шоку й розгубленості старі люди взагалі не розуміли, що робити далі. Та вони й не могли б фізично вистояти чергу до розгорнутого на місці координаційного штабу, щоб заповнити анкету на матеріальне відшкодування, на лікарську та психологічну допомогу, а також на гуманітарне забезпечення. Я зробив це за них.

Найперша місія психолога — соціальна. Тобто підтримати людей у, здавалося б, несерйозних, другорядних речах, але для яких вони у той момент важать надзвичайно багато.

Дуже часто люди у стресі намагаються повернутися в помешкання, щоб пошукати котика чи хом’ячка, а поліція їх не пускає, бо там небезпечно. Насамперед житло зобов’язані проінспектувати газовики й електрики. І на цьому ґрунті між мешканцями й поліцією часто виникають конфліктні ситуації. Психолог має насамперед підтримати людей у стані стресу, бо їм потрібен хтось, хто з ними просто поговорить, вислухає чи виконає якесь елементарне прохання. Після цього конфлікт з правоохоронцями зазвичай вичерпується.

— Я працювала з мамою та її нажаханим сином-підлітком, — доповнює колегу Юлія Фалєєва. — Запропонувала їм дихальні вправи для зняття стресу.

Звернула увагу на молоду пару: дівчину, що плакала, заспокоював хлопець. Він, почувши вибух, одразу ж кинувся додому, як був, у засмальцьованому одязі — десь працює неподалік на СТО. Це дуже важливо, щоб у такий момент високого душевного хвилювання хтось із близьких був поряд, щоб зміг обійняти й сказати заспокійливі слова.

Але не слід казати: "Не плач, усе минуло", — як казав один чоловік своїй дружині. Людина має виплакати свій страх, своє горе, щоб згодом це не мало психологічних наслідків. Зауважила це чоловікові.

До речі, діти, які пережили подібні страхи, можуть згодом у ході грі ламати іграшки чи ще якось виявляти свою злість, агресію. Це добре, це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Їх не треба за це картати.

Щодо дітей, які перебували у дитсадку, їх швидко розібрали родичі, і нам не довелося з ними працювати. Але була інформація про зникнення братика й сестрички з однієї багатоповерхівки. У подібних випадках часто буває незрозумілим — чи то люди опинилися під завалами, чи то їх на момент удару не було на місці. На щастя, дуже швидко з’ясувалося, що онуків забрав дідусь ще до ракетного обстрілу, — каже психологиня.

— В одній з квартир виявилася заблокованою дівчинка-підліток, яка перебувала там сама, — продовжує Євген Пушко. — Поки готувалася рятувальна операція з її деблокування, Юлія розмовляла з нею через двері. Але це було недовго.

Гасло служби ДСНС — "Запобігти, врятувати, допомогти". Так от, функція допомоги покладена саме на психологів. Поки всі метушаться, хтось сидить непоміченим і плаче. І цього когось ми маємо зігріти увагою, дати йому якісь поради, кудись перенаправити. Таким чином, зберегти людині здоров’я, життя, знизити ризик розвитку психологічних проблем у майбутньому. Державна рятувальна служба це не якась суха структура. Це турбота про тих, хто постраждав і, можливо, в перший момент не завжди розуміє, що потребує психологічної підтримки…

Фото, відео — сайт Управління ДСНС у Полтавській області, інтернет-видання "Полтавщина", "Суспільне Полтава"