"Школа офлайн" — у прицілі критики: чому батьки та вчителі проти новацій МОН

Нового навчального року українських учнів і батьків чекає низка змін, яка має істотно вплинути на процес навчання. В Міносвіти декларують, що сприятимуть максимальному поверненню дітей за парти, а там, де це неможливо, налагодженню ефективного отримання знань в дистанційному форматі.

"Телеграф" поспілкувався з батьками і вчителями з прифронтових і тилових регіонів, а також тими, хто змінив місце проживання через війну. Спойлер — ініціативу посадовців сприйняли в більшості негативно, бо 1 вересня — на порозі, а розуміння, як будуть вчитися діти, немає.

Спокій чи навчання?

Один з напрямів концепції "Школи офлайн", яку зараз просуває в публічному просторі МОН, — створення безпечного середовища для навчання. Досягти цього планується за рахунок будівництва спеціальних укриттів чи підземних шкіл. А там, де це зробити не вийде, — придбання автобусів, якими діти могли б добиратися до тих шкіл, де створено умови для очних занять.

Та потреби всіх навчальних закладів, звісно, цього року закриті не будуть, тому більшості доведеться користуватися т.зв. найпростішими укриттями і продовжувати працювати у змішаному форматі чи навіть дистанційно.

— В школі, де вчаться мої діти, сховище у підвалі, воно розраховано лише на 100 осіб, при тому що загалом учнів більше 400, — каже Вікторія, що разом з двома доньками мешкає в Шостці Сумської області, від якої до російського кордону всього 60 км. — Там є парти, дошки, туди вчителі приносять ноутбуки, тобто процес навчання може тривати. Звісно, буває цікаво, в одній кімнаті — щось співають, а в іншій — математика. Але що поробиш. Розклад підлаштований так, щоб раз на тиждень кожен клас провів день у школі, тому що і вчителям потрібно бачити дітей вживу, та і їм самим важливе спілкування з однолітками. Буває, що більшу частину дня діти проводять у сховищі. Якось тривога вмикалась п’ять разів, то вже після третьої діти попросили: "Давайте тут залишимось".

Вікторія додає, що плани керівництва Міносвіти повернути дітей до офлайн навчання, може, і чудові, але прикордоння з РФ диктує свої правила. І часто батьки обирають спокій, а не навчання, лишаючи дітей вдома у разі тривалої загрози. Хоча і їхні "колеги" з інших регіонів наголошують, ворог систематично атакує і об’єкти в центрі країни, тож і там питання безпеки дітей навряд чи змінить їхнє ставлення до пропозицій посадовців.

— У Кременчуці не всі школи мають навіть підвали, які можуть приймати дітей під час тривог, — розповіла про ситуацію в своєму місті Алла Заможська — голова громадської організації "Батьки Кременчука. Полтавщина". — Наприклад, навчальний заклад, який відвідує моя донька, використовує під час тривог радіаційне бомбосховище в житловому будинку неподалік. І зважаючи на кількість тривог у Полтавській області та їхню тривалість, бували дні, коли з п’яти уроків офлайн за день у підсумку виходив максимум один. Решту часу діти проводили у підвалі. А там мало для всіх місця, тож про безперервність навчання не йдеться. І все це виглядає подекуди як профанація.

У деяких містах зводять підземні школи, а в Харкові є можливість використовувати метро для навчання. Але у нас ситуація навряд чи зміниться найближчим часом, бо до кінця року в Полтавській області мають побудувати аж три укриття. При цьому тільки в Кременчуці більше трьох десятків шкіл. І що вже казати про наближені до фронту регіони, де я буваю як волонтер. Кажуть, що будуть підвозити дітей до безпечних навчальних закладів. Але на прикладі Нікополя бачимо, що ворог скидає вибухівку з дронів на транспорт. Нема жодної гарантії, що коли буде їхати шкільний автобус з написом "Діти" не станеться щось подібне, — зазначає Алла.

У Запоріжжі, розташованому за 40 км від лінії фронту, деякі школи проводять опитування батьків, щоб з’ясувати: чи лишаються вони в місті і як ставляться до різних форм навчання.

— Весь минулий рік донька третьокласниця вчилась онлайн, — каже Юлія — жителька Хортицького району Запоріжжя. — Під час тривог (а вони у нас лунають часто, а іноді вибухи й ще до сирен бувають) навчання зупиняється. Тож виходить, що іноді уроки "пропадають". Але з одного боку наш вчитель зацікавлений, щоб діти отримали базу знань, тож всі теми надолужували. З іншого, я маю можливість "бути присутньою" на уроках, все контролювати і допомагати доньці, коли вона щось не розуміє. І мене така форма навчання цілком влаштовує, я не хочу відвести доньку до школи, а нам пішки добиратися десь хвилин 25, а потім трястись вдома.

Дискримінація за місцем проживання

Ще один момент, наголошують у МОН: навчання дітей, які переїхали в межах країни, рятуючись від окупації або наближення театру бойових дій. Більшість з них продовжили вчитися онлайн у тих школах, де вчилися на початок повномасштабної війни.

— Наш ліцей поки не закривають, принаймні в цьому нас запевнила вчителька, — розповіла Аліна, яка разом з доньками переїхала з окупованої частини Запорізької області на Кіровоградщину. — Тож цей рік ми продовжимо вчитися онлайн, а вже наступного, коли буде 9-й клас, подивимось. Я точно не готова відпускати дітей в звичайну школу, бо тут сирени, як у Запоріжжі, виють постійно. Все летить через нас, тож діти, які відвідують школи офлайн, проводять багато часу в підвалах-сховищах, від цього часто хворіють. До того ж знайомі кажуть, що місцеві не дуже приязно ставляться до дітей ВПО: якщо не булінг від однолітків, то записують в аутсайдери вчителі.

Загалом, складається враження, що такі пропозиції МОН робить спеціально, хто зі шкіл не витримає — закриють. Хто протестуватиме і боротиметься до кінця, буде як з вищими навчальними закладами, залишать у спокої. Популісти чистої води, бо мені важко уявити, як посадовці будуть змушувати людей виводити дітей на офлайн навчання?! — висловлює нерозуміння співрозмовниця.

Та навіть намагання відстояти свої права, звертаючись до установ і інституцій, що відповідають за освіту в Україні, поки виглядає грою в одні ворота. Адже посадовці МОН з формальних причин відмовляються від розгляду звернень адміністрацій навчальних закладів і батьків. Приклад — досвід однієї зі шкіл Каланчака, міста на межі Херсонської області з Кримським півостровом, окупованого в перші години повномасштабного вторгнення.

— Коли 2022 року ми звертались по допомогу до МОН, ігнор був повний, — згадує Олена Ситнікова — завуч опорного закладу "Каланчацький заклад повної загальної середньої освіти № 1". — Однак змогли продовжити роботу школи з педагогами, які виїхали з окупації. А у нас на той момент було 1200 учнів, і хтось з них залишився в рідному місті, хтось перебував на підконтрольній Україні території, хтось — за кордоном. Щоб врахувати потреби всіх, визначили, що працюватимемо у другій половині дня. У нас поєднана синхронна і асинхронна форма, тобто діти, які мають змогу підключитися до уроку, це роблять, якщо ні — вони мають доступ до всіх матеріалів на нашій платформі. Плюс індивідуальні консультації.

До речі, нашу школу перевіряв міжнародний фінансовий аудит і дійшов висновку, що все працює чудово. Та ми опиняємось під загрозою закриття через проєкт наказу №850 Міносвіти, який з’явився кілька місяців тому. І хоча він не затверджений і триває обговорення натомість маємо інформаційну кампанію щодо політики "Школа офлайн". Активно насаджується думка, що шкіл з тимчасово окупованих територій не буде, що діти з них мають кудись перейти. В цьому є дискримінація за місцем проживання, бо діти Києва, Вінниці можуть обрати, де вчитися, а діти з Херсонщини — ні. Як, наприклад, моя донька, що хочуть позбавити можливості вчитися за програмою "Інтелект України", а на додачу вчити математику, фізику, хімію рідною мовою, а вчити лиши український компонент, бо вона за кордоном.

Але Закон України "Про освіту" чітко каже, що здобувачі освіти мають право на "вільний вибір видів, форм і темпу здобуття освіти, закладів освіти і запропонованих ними освітніх програм", — наголошує Олена. — І на ці норми посилається і освітній омбудсмен, до якого ми звертались. При цьому в МОН ігнорують і звернення від адміністрації, бо визнають їх анонімними через відсутність фізичних підписів, і батькам відповідають формально.

В одній з таких відповідей написано, що поєднання очної і дистанційної форми збільшує навантаження на вчителів. Тобто вони вперто не бачать, що існують школи, такі як наша, які працюють ЛИШЕ онлайн, хоча і були вказані всі дані навчального закладу і можна було поцікавитись нашим досвідом. Маму, діти якої успішно провчились у нас два роки, переконують, що школа не може забезпечити якісну освіту.

Олена додає, що школа продовжує готуватися до 1 вересня і сподівається, що суспільний розголос вплине на ситуацію. Тим паче, що їхній навчальний заклад забезпечує і навчання дітей, що продовжують попри окупацію на свій страх і ризик залишатися в українській системі освіти. А для них дуже важливо працювати з тими педагогами, яких вони знають і до яких довіру.

Про вчителів забули?

Зі всіма пертурбаціями, які можуть стати наслідком впровадження монівського проекту, постраждалою стороною, попри запевнення посадовців про створення кадрового резерву, ризикують стати і вчителі. Вже зараз частина з них постала перед вибором — виходити на роботу очно чи звільнятися.

— Я йшла працювати до однієї з шкіл Києва виключно на дистанційку, бо маю інвалідність і мені вкрай важко фізично діставатися туди щодня, — розповіла про свій досвід Маргарита. — Крім цього, я за роботу тільки онлайн через відповідальність. Я не хочу нести відповідальність за життя дітей, які масово перебувають у будівлі з відомими координатами. Підвал як укриття? Не смішно! Я з Маріуполя, і знаю, що вони не рятували майже нікого. І смерть під завалами жахливіша за пряме влучання ракети. І тому, коли у розмові директорка запропонувала або виходити офлайн, моя позиція була очевидна. Тож моя співпраця з цим закладом припинена. Офіційна підстава — завершення строку трудового договору, фактична — вимога працювати очно.

Змушені звільнятися і мої друзі — фахівці, кандидати наук, яких учні/студенти (бо аналогічна ситуація і в вишах) називали кращими. Але вони фізично за кордоном і можуть працювати на українську систему освіти лише онлайн. Ми бачимо, що дурні вказівки з боку міністерства, які змушені виконувати адміністрації навчальних закладів, розвалюють залишки нормальної освіти, — вважає педагог.

Її колега з Сумщини, котрий працює саме у школі зі змішаним форматом, зізнається, що минулий навчальний рік був непростим. При цьому попри необхідність підлаштовуватися до ситуації і витрачати вільний час на роботу з учнями, котрі перебувають за межами країни, це жодним чином не відобразилось на оплаті.

— Про вчителів, здається, взагалі забули. У мене, наприклад, сьогодні один клас вийшов до школи, тож я проводжу з ними урок очно. А наступний має бути онлайн, — наводить приклад педагог. — Якщо раптом якісь проблеми з інтернетом, то маю встигнути потрапити додому. І так можна цілий день пробігати. А ті діти, хто за кордоном, якщо можуть, під’єднуються, якщо ні — то з ними спілкуємось ближче до вечора, пояснюємо незрозумілу тему. Діти ж не винні, що опинились в таких обставинах, то ми підлаштовуємось під їхні потреби. Багато хто попри складність поєднувати дві школи, не хоче кидати повноцінне навчання в Україні.

В дописах у соцмережах користувачі також наголошують, що оплата вчителям з урахуванням навантаження і ризиків, які передбачає очний формат, має бути відповідною. Також батьки в розмовах з "Телеграфом" висловлюють думку, що під виглядом реформування посадовці намагаються просто зекономити, закриваючи деякі школи і звільняючи напряму́ або змушуючи до цього вчителів.

Таке ж припущення робить і автор петиції проти скандального наказу МОН №850 — директор Лисичанського ліцею №4 Андрій Живаго. Він обґрунтовує необхідність відмовитися від вимоги мати у дистанційних класах мінімум 20 учнів, а також наполягає, що діти з окупованих територій повинні мати рівні права з однолітками з інших регіонів.

"Луганська область за результатами ЗНО/НМТ 2023 року, яка вся працювала онлайн, посіла 2 місце після Львівської, залишивши позаду УСІ області країни разом з містом Києвом, які працювали офлайн. Тому, знищення дистанційної освіти, яке відбудеться після таких змін до наказів – це ніщо інше, ніж спроба зекономити кошти на наповненні учнями офлайн шкіл інших регіонів за рахунок шкіл окупованих областей.

Зазвичай, в серпні місяці школи починають працювати з педради, на якій вирішують питання організації своєї роботи на рік. Дуже прикро, що цей рік ми вимушені починати з боротьби за своє існування, оскільки профільне міністерство активно намагається провести дискредитацію освіти окупованих областей. Більш того, вчителями та батьками учнів такі дії сприймаються, як дискримінація внутрішньо переміщених осіб та сіють зневіру в перемогу", — йдеться в документі.

До закінчення збору підписів лишилося ще 86 днів, але їх вже майже 65 відсотків від потрібної кількості. Тим часом в МОН звітують, що продовжують впроваджувати стратегію "Школа офлайн". А його очільник Оксен Лісовий на своїй сторінці у Facebook повідомив про затвердження урядом "Методики оцінку ризиків безпеки в освіті у зв’язку з російською агресією". Вона дозволить визначити статус кожної території (їх передбачено п’ять від "задовільного" до "непереборного") і на основі цього "ефективно розподілити кошти на будівництво та ухвалювати обґрунтовані рішення щодо освітнього процесу в кожній громаді".

Як повідомляв "Телеграф", Міносвіти затвердило нові рекомендації щодо оцінки результатів навчання учнів 5-9 класів, у документі також запропоновано форму Свідоцтва досягнень учня/учениці.