Його двічі підривали та відновлювали: який вигляд раніше мав Мерефо-Херсонський міст у Дніпрі

Дніпро, що розкинувся по обидва береги однойменної річки, неможливо уявити без мостів. Ці інженерні споруди — це не лише про дорогу з берега на берег. У кожного з них своя історія, своя доля. Мерефо-Херсонський міст пережив війни, руйнування, відновлення і став справжньою легендою.

На початку XX століття Катеринослав стрімко ріс. Амурський (залізничний) міст, що вже існував, не справлявся зі зростаючим потоком людей і вантажів. Місто потребувало нової переправи — і рішення не забарилося. У 1912 році з ініціативи міської влади було розроблено проєкт нового моста, який мав з’єднати центр з промисловими районами на лівому березі. Автором проєкту став один з провідних інженерів-мостобудівників Російської імперії — академік Григорій Передерій.

Передерій запропонував грандіозний для свого часу план: двоярусний арковий міст, де верхній ярус відводився б під залізницю, а нижній — під трамваї. Це було б справжнє транспортне диво. Будівництво почалося у 1912 році, і до 1916-го було встановлено 22 масивні опори. Але подальший розвиток подій зупинили війна, революція та громадянське протистояння.

На довгий час монументальні опори залишилися стирчати посеред річки, як символ нездійснених надій. Лише у 1929 році радянська влада повернулася до ідеї зведення моста. Новий конкурс виграв проєкт інженера Миколи Дзвонєва, який запропонував замість металу використовувати монолітний залізобетон. Це дало змогу не лише заощадити дефіцитний метал, а й краще вписати конструкцію в мальовничий ландшафт парку імені Шевченка.

Головним інженером будівництва став Макар Кієнь. Роботи йшли з рекордною швидкістю: за 7 місяців було зведено 35 арок та встановлено два металеві прольоти довжиною по 52 метри. Уже в грудні 1932 року міст здали в експлуатацію. Його протяжність становила 1610 метрів. Одночасно було завершено прокладання тунелю в Тунельній балці та будівництво нових залізничних колій.

Спочатку обговорювалася ідея повернення до двоярусної конструкції. Але фахівці інституту "Діпротранс" дійшли висновку, що через підвищення рівня води після появи Дніпровської ГЕС таке рішення стало технічно неможливим. Верхній ярус довелося б робити під міський транспорт, що створювало проблеми зі з’їздами, особливо з боку парку. У підсумку від ідеї відмовилися — і міст став одноярусним.

З початком Другої світової війни Мерефо-Херсонський міст став стратегічним об’єктом. При відступі у 1941 році радянські війська підірвали його. Німці відновили його і дали ім’я генерал-полковника фон Клейста, який особисто був присутній на відкритті. Але вже у 1943-му, залишаючи Дніпро, тепер уже німецькі війська зруйнували міст. Від нього залишилися лише фрагменти арок.

Після війни відновлення моста вели за проєктом інституту "Дніпродіпротранс" під керівництвом Є. Г. Тетерука. На будівництво знадобилося 30 тисяч кубометрів високоякісного бетону, загальна вартість становила 50 мільйонів рублів.

Мерефо-Херсонський міст визнано пам’яткою архітектури та охороняється державою. Цікаво, що це єдиний міст у Європі з криволінійною траєкторією — ще одне підтвердження його унікальності.

Згодом міст обріс легендами. Серед мешканців ходили розповіді про заховані під опорами скарби — чи то антиквара, чи то ченця, — проте жодних достовірних підтверджень знайдено не було. А ось трагічні випадки загибелі шукачів скарбів траплялися.