Купол заріс деревами: як виглядає одна з найбільших усипальниць в Україні

На найвищій точці села Вергуни Полтавської області стоїть монументальний храм, який здалеку більше нагадує античну ротонду, ніж звичну сільську церкву. Колись це була масивна споруда з куполом, вежами та товстими стінами, а сьогодні її стіни місцями зруйновані, вікна пустують, а дах заріс деревами та чагарником.

Розповідаємо, хто збудував Христоріздвяну церкву і як з роками змінювалося її призначення.

Село Вергуни поміщики Базилевські придбали у 1776 році. На той момент вони вже володіли 12 селами та понад 10 тисячами кріпаків. Згодом в одному з селянських повстань було вбито трьох представників родини.

У 1801 році поміщик Іван Базилевський вирішив на місці старої дерев'яної церкви збудувати новий храм. Роботи тривали у 1801–1807 роках. Сам Базилевський не дожив до завершення будівництва та освячення церкви, але заповів гроші, на які будівлю ремонтували кожні 3–5 років.

Родина володіла цегельними заводами у Вергунах, тому для будівництва використовували власний матеріал. З храмом пов'язана й поширена місцева легенда про те, що розчин нібито замішували на яєчних жовтках. Саме цим іноді пояснюють добру збереженість окремих частин будівлі через два століття.

Кругла будівля заввишки 28 метрів мала сім входів, стіни завтовшки близько півтора метра й величезний отвір у підлозі. Під ним містилася родова усипальниця родини Базилевських, заради пам'яті про загиблих представників якої храм і збудували. Стіни та купол прикрашали монументальні розписи.

Після революції сімейний склеп Базилевських розграбували. У спогадах місцевих жителів зберігся переказ про те, що селяни нібито навіть грали знайденими в усипальниці черепами у футбол. Розписи та фрески також поступово знищувалися.

У 1936 році з храму зняли дзвони та демонтували завершення двох веж-дзвіниць. Саму будівлю пристосували під господарські потреби колгоспу.

Після 1945 року будівлю використовували як зерносховище, а в родовій усипальниці зберігали картопляний насіннєвий фонд.

Спроба повернути будівлі первісний вигляд почалася лише наприкінці 1980-х років. За цей час встигли перекрити покрівлю, але реставраційні роботи зупинилися у 1990-х роках.

Будівля руйнується, хоча їй і надали статус пам'ятки архітектури національного значення.