Без виробника й назви: що насправді продають українцям для вейпів

Покупець може тримати в руках компоненти для вейпа й не знати, хто їх виготовив і звідки вони. Під час контрольної закупівлі в кіоску в Дніпровському районі Києва за 350 грн придбали ароматизатор, гліцерин і бустер.

На упаковках бракувало відомостей, які допомогли б простежити шлях продукції до магазину та визначити, хто відповідає за її якість. Про це йдеться в матеріалі OBOZ.UA.

На компонентах бракує даних про виробника

На капсулі з ароматизатором були назва, склад українською мовою та правила використання. Замість акцизної марки наклеїли стікер із ціною, назвою товару й позначкою, схожою на штрих-код. На вигляд його могли роздрукувати на звичайному принтері. Виробника на упаковці не зазначили.

На пляшці з гліцерином вказали склад, умови зберігання, дату виробництва та повноцінний штрих-код, однак даних про виробника не було. За кодом вдалося з’ясувати, що гліцерин виготовили в Парагваї. Та у відкритих каталогах із ним не знайшлося пов’язаної назви продукту, тож встановити походження не вдалося.

Про бустер інформації було ще менше. Його продавали в пластиковій упаковці із саморобною наклейкою "Бустер +". Жодних інших даних про вміст, виробника чи походження товару на ній не було.

Набір компонентів перетворюють на готову рідину

Покупцеві видали три окремі компоненти. Разом вони дають змогу приготувати рідину для електронної сигарети. У матеріалі зазначають, що в інших торгових точках продавці самі допомагали змішувати такі компоненти. Тож значення має і маркування на упаковках, і те, що фактично продають та передають покупцеві.

Якщо за законом продукція є рідиною для електронної сигарети або заправним контейнером, на упаковці мають бути зазначені інгредієнти, вміст і доза нікотину, номер партії, умови зберігання та медичне попередження. Об’єм заправного контейнера не має перевищувати 10 мл, а концентрація нікотину – 20 мг на 1 мл. Маркування придбаних компонентів не давало змоги встановити навіть базові відомості про виробника чи імпортера.

Походження товару неможливо простежити

Якщо немає інформації про виробника й імпортера, їхніх адрес і номера партії, з’ясувати, хто відповідає за продукцію, неможливо. Покупець не може перевірити її походження. Контролюючому органу також складно швидко встановити виробника та вилучити партію в разі порушення.

Через це складніше захистити права споживача: якщо товар завдасть шкоди, знайти відповідального буде непросто. Непрозорість створює проблему й для легальних виробників: їм доводиться конкурувати з продукцією, походження та якість якої не можна перевірити.

Отже, покупець може заплатити за компоненти й отримати товар, але не мати достатньо відомостей, щоб з’ясувати, хто його виготовив, де саме це сталося та до кого звернутися з претензією. Саморобні наклейки й неповне маркування не дають простежити шлях продукції від виробництва до магазину.

Як повідомляв "Телеграф", у вересні 2026 року перевірили шість випадково обраних торгових точок на Оболоні в Києві, і жодна не пройшла перевірку без зауважень – це показує, що проблеми роздрібного продажу заправок можуть стосуватися не лише маркування окремих компонентів, а й роботи продавців під час перевірки точок.