Місто залізничників, яке зараз в окупації: звідки родом Дмитро Лубінець

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець востаннє був удома 7 березня 2022 року. Після російського наступу від батьківського будинку та звичного життя його родини майже нічого не залишилося.

Лубінець народився у Волновасі на Донеччині. До повномасштабного вторгнення місто було важливим залізничним вузлом області, а нині перебуває під російською окупацією.

Де народився та починав політичну кар’єру Лубінець

Дмитро Лубінець народився у Волновасі 4 липня 1981 року. Вищу освіту здобував у Донецьку та Харкові. Спочатку навчався на історичному факультеті Донецького національного університету й отримав кваліфікацію спеціаліста з міжнародних відносин. Згодом вступив на юридичний факультет Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.

Політичну кар’єру він почав у рідному місті. У 2010 році Лубінця обрали депутатом Волноваської міської ради. Пізніше він став народним депутатом, а 1 липня 2022 року Верховна Рада призначила його уповноваженим із прав людини.

Початок повномасштабного вторгнення Лубінець зустрів у Києві. Евакуювавши родину, він повернувся на Донеччину.

"Я вивіз свою сім’ю на захід України, і я одразу поїхав у рідну Волноваху. Там був будинок моїх батьків, там було все, що моя сім’я будувала впродовж 50 років", – розповів уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Як Волноваха виросла навколо залізниці

Волноваху заснували 1881 року. Уже 1904-го її станція стала залізничним вузлом, що прискорило розвиток пристанційного селища. Про історію міста розповідає Волноваська міська рада. Статус міста Волноваха отримала 1938 року.

Розташування міста впливало на роботу й повсякденне життя містян. Тут сходилися залізничні напрямки Маріуполь – Донецьк та Маріуполь – Запоріжжя, проходив автошлях Н20 Слов’янськ – Маріуполь. Важливими складниками міського господарства були локомотивне та вагонне депо.

У другій половині XX століття Волноваха розбудовувалася: з’являлися школи, дитячі садки, лікарняне містечко, магазини й багатоповерхівки. Працювали підприємства з виробництва будівельних матеріалів і переробки сільськогосподарської продукції, зокрема молокозавод та цех із переробки овочів і фруктів.

Вокзал, музей і джерела на міському гербі

Одна з особливостей Волновахи – її рельєф. Місто розташоване на одній із найвищих місцин Приазовської височини, на висоті 282 метри над рівнем моря. Назву воно отримало від річки Мокра Волноваха, що бере початок біля локомотивного депо.

Серед помітних міських споруд – залізничний вокзал. Нову будівлю звели під час післявоєнної розбудови, тоді ж у місті відкрили Будинок культури. У 1970–1980-х роках у Волновасі з’явився краєзнавчий музей, присвячений історії міста та його околиць.

Природні особливості Волновахи відобразилися на її гербі. На ньому зображені срібний сокіл, хвиляста синя смуга та три фонтани води. Птах нагадує контур міської забудови, вигин щита позначає розташування на височині, а водні елементи символізують річку й джерела, з якими пов’язують назву міста.

Про долю батьківського будинку після російського наступу омбудсмен сказав: усе зруйновано. За його словами, російські війська обстрілювали цілі квартали Волновахи, школи, дитячі садки та лікарні.

Як повідомляв "Телеграф", Роберт Бровді народився в Ужгороді, де здобув освіту й розпочав підприємницьку діяльність про шлях Бровді.