Учені бачать собак, які вижили: яку частину історії Чорнобиля приховує їхня ДНК

ДНК нинішніх чорнобильських собак зберігає історію тих ліній, які вижили й залишили потомство. Тварини, що загинули без нащадків і збережених зразків, випадають із такого аналізу. Тому генетичний портрет живої популяції не відтворює всіх наслідків життя в забрудненій зоні.

Автори наукової статті, доступної в PubMed, наголошують на потребі поєднати генетичні дослідження чорнобильських собак зі спостереженням за їхнім здоров’ям і тривалістю життя. У зоні досі живуть кілька сотень ідентифікованих тварин, а наявний архів містить зразки приблизно 400 собак, зокрема батьків із потомством та особин, обстежених повторно.

Як загибель тварин змінює генофонд

Після аварії 1986 року та евакуації людей Міністерство внутрішніх справ України організувало відстріл залишених домашніх тварин, щоб запобігти поширенню радіоактивного забруднення. Цю історію описують автори генетичного дослідження 302 собак, кров яких збирали у 2017–2019 роках під час ветеринарної допомоги. Частина собак, за історичними свідченнями, уникнула відстрілу, а згодом тварин годували ліквідатори.

Різке скорочення чисельності створює так зване пляшкове горло: наступні покоління успадковують генетичні варіанти обмеженого кола вцілілих предків. Частина різноманіття втрачається випадково. Сам факт збереження певного варіанта ДНК у нащадків ще не доводить, що саме він забезпечив виживання.

Відбір працює інакше: якщо спадкова особливість підвищує шанси дожити до розмноження та залишити потомство, з поколіннями вона стає поширенішою. Але сучасна вибірка вже пройшла цей фільтр. У ній немає окремої групи всіх тварин, які не пережили попередні умови, – це класична проблема упередження виживання.

Що генетики знайшли біля ЧАЕС

В окремій роботі зі зразками 116 собак науковці виявили 391 ділянку геному з відхиленнями, які розглядали як сигнали спрямованого відбору, та визначили 52 гени-кандидати. Серед їхніх функцій – відновлення ДНК, контроль клітинного циклу, реакція на випромінювання та імунна відповідь. Дослідники порівнювали собак біля станції й у місті Чорнобиль, розділених приблизно 16 кілометрами.

Такі сигнали вказують, де шукати біологічно важливі відмінності, але самі собою не встановлюють захисту від раку. На генетичну структуру також впливають походження тварин, споріднені схрещування, переселення та випадкові зміни частот генетичних варіантів. У новішій науковій оцінці автори зазначають, що наявні дані не підтверджують радіаційно спричинені мутації як рушій відмінностей між групами.

Чому важливо знати, скільки прожив кожен собака

Тривалість життя впливає і на склад вибірки, і на те, які хвороби в ній виявлять. За інших однакових умов довгожитель має більше шансів потрапити до повторного обстеження. Водночас для розвитку частини пухлин потрібен час: смерть з іншої причини перериває спостереження до їх появи. Відсутність виявленого раку в такої тварини не є доказом спадкової стійкості.

Смерть до розмноження та після нього теж має різні генетичні наслідки. У першому випадку особина не передає свої варіанти ДНК наступному поколінню. У другому вони вже залишаються в потомстві, навіть якщо згодом у батьків розвивається тяжка хвороба. Через це успішне розмноження не рівнозначне довгому здоровому життю.

Автори новішої роботи пропонують збирати зразки під час ветеринарних оглядів, пов’язувати їх із перебігом хвороб і віком смерті, а також зберігати тканини після природної загибелі або евтаназії за медичними показаннями. Від 2017 року гуманна програма стерилізації, проведена у співпраці з українською владою, охопила майже всі усталені групи. Спостереження за живими собаками триває як доступний шлях дослідження, а вивчення передачі змін через нові покоління потребує популяції, яка розмножується.

Раніше "Телеграф" розповідав, як склалась доля ротвейлера з Сум, чиї господарі загинули під час обстрілу.