Втекли і живуть без проблем: чому таких, як Дмитрук, дуже важко повернути до України

Втікачі можуть накрасти мільйони на Батьківщині і спокійно відпочивати за кордоном

Нещодавно Президент України Володимир Зеленський провів нараду з силовиками щодо покарання зрадників, які втекли з України. Вже за кілька днів, за його словами, очікуються конкретні пропозиції від правоохоронців та прикордонників, заявив пізніше голова держави в коментарі "Телеграфу".

Та чи реально повернути нардепів та держпосадовців, які покинули країну попри кримінальні провадження, і на якому етапі цей процес може зазнати невдачі, ми вирішили запитати в адвоката з екстрадиції.

Найгучніші випадки

Досі скандальні та одіозні особи мають можливість фактично безперешкодно залишати країну. Втеча нардепа Артема Дмитрука, палкого прихильника УПЦ МП, лише посилила обговорення проблеми безкарності. Варто нагадати, що він виїхав з країни саме напередодні оголошення підозри [в нападі на правоохоронця і спробі викрасти зброю]. Та замість того, щоб співпрацювати зі слідством, обрав інший шлях.

Звичайно, цей випадок не є унікальним, а радше вже класичним прикладом того, як деякі чиновники і нардепи буквально тікають від своїх проблем. Наприклад, вже після повномасштабного вторгнення виїхав з країни колишній очільник фракції "Партії регіонів" у ВР, ексдепутат Олександр Єфремов, якого в Україні звинувачують у державній зраді. Перетинав він кордон через Словаччину, але нині знаходиться у Москві в елітних апартаментах.

В іншому напрямку зник ексголова Конституційного суду Олександр Тупицький. У розпал бойових дій на Київщині він нелегально покинув країну через Угорщину і, як вважається, осів у столиці Австрії. Тупицький не лише фігурант кримінальної справи в Україні, але й перебуває під санкціями США за корупційну діяльність, включаючи хабарництво в українській судовій системі.

У міжнародний розшук (але поки безрезультатно) оголосили ексголову Національного банку України Кирила Шевченка. НАБУ і САП викрили його на завданні держбанку 206 мільйонів гривень збитку. 20 вересня 2022 року Шевченко виїхав з України за службовим паспортом у відрядження до Лондону. Поїздка мала закінчитися за день, але додому високопосадовець не повернувся. Окрім того, що у відпустку він відправив себе самостійно, згодом продовжив її до 7 жовтня. Тоді його адвокат заявив, що підзахисний перебуває на лікуванні і має право самостійно вирішувати, чи співпрацювати йому зі слідством.

Ще одна скандальна особа — колишній народний депутат України VII і VIII скликань, власник заблокованого проросійського телеканалу "НАШ" Євген Мураєв. У травні 2022 року він перетнув українсько-угорський кордон на Закарпатті. СБУ також звинувачувала його в державній зраді.

У жовтні 2023 року кордон між Румунією та Угорщиною перетнув нардеп Ярослав Дубневич, якого звинувачують у розкрAperusаданні понад 2 мільярдів гривень і завданні збитків "Укрзалізниці" на 93 мільйони гривень.

Під час повномасштабної війни країну залишив також заступник секретаря РНБО Олег Гладковський, обвинувачений у завданні збитків державі на близько 18 мільйонів гривень. Його син, до речі, будує собі віллу в Іспанії. Перелік можна доповнювати довго.

Гроші і зв'язки — ось що допомагає втікачам залишатися недоторканими

Попри великий список утікачів, забезпечити їх повернення до України на практиці доволі важко. Деталі цього процесу "Телеграфу" роз'яснила старший юрист ЮК "Приходько та партнери" і адвокат з екстрадиції Лілія Мамедова.

— Насправді процедура повернення особи в Україну передбачає багато бюрократії, у процесі є безліч нюансів, які досвідчений адвокат може використати на користь свого клієнта. Якщо адвокат утікача має необхідні знання і співпрацює з колегою за кордоном, то отримати політичний притулок, особливо в Європі, не складе великої проблеми, — говорить вона.

За словами юристки, ключовим фактором у процесі повернення є наявність вагомих правових підстав. Як правило, це відкрите кримінальне провадження, часто пов'язане з розкраданням державного майна або корупцією високого рівня. Це класичний сценарій для наших політиків-втікачів.

Процес екстрадиції починається з подання офіційного запиту від Офісу Генерального прокурора України до Інтерполу.

— Спочатку справа проходить через український відділ, де ретельно перевіряється обґрунтованість запиту та його відповідність міжнародним нормам. Після цього матеріали передаються до головного офісу Інтерполу в Ліоні (місто у Франції — Ред.), – роз'яснює Мамедова шлях документів через міжнародні інстанції.

Тоді Ліон визначає чи достатньо підстав для подання людини в міжнародний розшук. Отримати таку "червону картку" значно складніше, ніж потрапити в український розшук. Але якщо є реальні підстави вважати особу причетною до кримінального правопорушення, у міжнародний розшук її також оголосять.

— Якщо людину затримають на паспортному контролі, наприклад, у Франції, вона матиме близько 30 днів, щоб довести свою невинуватість і оскаржити червону картку. Чи це можливо? Скажу більше: це цілком реально. Втікачам, які в Україні привласнили великі суми грошей, як правило, не складно найняти найкращих міжнародних адвокатів. А в Європі, відверто кажучи, юристам дуже легко діяти в таких випадках. Тут головне час, — каже Лілія Мамедова.

"Безпечні гавані" для втікачів

Проте, навіть коли всі юридичні процедури дотримано, існують "безпечні гавані" для втікачів – країни альянсу БРІКС. Там група країн фактично створила зону, де міжнародне право працює вибірково. До цього альянсу входять Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка, а нещодавно приєдналися Іран, Ефіопія, Єгипет та ОАЕ.

Росія, до слова, є одною із країн-засновниць цього Альянсу.

— У цих країнах особа, яку розшукують за серйозні економічні злочини в Україні, може почуватися відносно спокійно. В тому числі й наші народні ексдепутати, — стверджує Мамедова. — Тут не те що про видачу — часто немає навіть базового міжнародного співробітництва у таких справах.

Саме тому, рятуючи себе від наслідків, наші проросійські держпосадовці нерідко вирушають до Росії. Кремль систематично ігнорує будь-які запити щодо екстрадиції, особливо коли йдеться про осіб, пов'язаних з Україною.

— На жаль, існує певний механізм, що визначає правила гри. Людина, яку підозрюють у розкраданні мільярдів з українського бюджету, може спокійно проживати і навіть насолоджуватися розкішним життям за кордоном. Насправді з цим потрібно щось робити, бо дієві механізми, коли це потрібно, попросту відсутні, — пояснює адвокатка.

Який шанс, що Інтерпол допоможе повернути Україні зрадників?

Інтерпол час від часу сприяє поверненню українських правопорушників на батьківщину. Однак, кількість успішних екстрадицій значно поступається числу поданих запитів.

Як розповідає "Телеграфу" Мамедова, ефективна ця організація тоді, коли у втікача немає армії адвокатів. Коли ж у розпорядженні є команда досвідчених юристів, здатних закрити кожну потенційну "дірку" в справі, ситуація кардинально змінюється.

За словами Мамедової, отримання політичного притулку, що часто стає ключовим фактором в уникненні екстрадиції, може відбутися напрочуд швидко за наявності відповідних ресурсів.

— У моїй практиці був випадок, коли від моменту затримання до отримання надійного статусу в Іспанії пройшло всього 30 днів. Ця історія не стосується України, і клієнта було внесено до міжнародного розшуку помилково. Однак цей механізм може працювати як на нашу користь, так і проти нас, — розповідає вона.

Варто зазначити, і сам Зеленський визнає, що змусити втікачів повернутися вкрай важко.

— Є складнощі щодо повернення держзрадників, колаборантів тощо. Дуже складний процес екстрадиції. По-перше, країни не депортують людей, у яких така стаття (держзрада), тому що вони подають там у суд і кажуть, що це політичне переслідування, — казав голова держави на пресконференції.

За словами Зеленського, для того, щоб розв’язати цю проблему, ймовірно, будуть запропоновані зміни до законодавства.

Втікачам можуть давати час на повернення

Після зникнення Дмитрука Офісом генпрокурора було заявлено про намір використати всі законні засоби для його повернення, якщо той не з'явиться сам. Депутату надавалася можливість прийти на допит у четвер чи п'ятницю і співпрацювати зі слідством.

За словами Мамедової, втікачі можуть розраховувати на певні пільги, якщо добровільно повернуться та поділяться важливою інформацією про інших втікачів або міжнародні злочини. У таких ситуаціях Офіс Генпрокурора може розглянути можливість укладення угоди про визнання винуватості, що дозволить пом'якшити покарання або навіть звільнити особу від кримінальної відповідальності.

Проте подальші дії залежать від початкового обвинувачення. Адже спектр тут широкий — від шахрайства до державної зради.

— Державна зрада — це не одна стаття. Є ще колаборативна діяльність, надання інформації ворогу. Це цілий ряд статей, і це дуже серйозно. Для юриста державна зрада та колаборація — це різні речі, хоча пересічні громадяни часто сприймають їх як щось подібне, — додає експертка.

А найтяжча стаття у Кримінальному кодексі — це не вбивство. Це саме державна зрада.

А чи загрожує екстрадиція ухилянтам?

Як пояснила юристка "Телеграфу", статус особи не впливає на процедуру екстрадиції. Політики й звичайні громадяни, включаючи тих, хто втік уникаючи мобілізації, підлягають однаковому алгоритму міжнародного розшуку. Головна умова — відкрите кримінальне провадження.

— Відмінність полягає хіба у тому, що справам політиків приділяють значно більше уваги як з боку правоохоронних органів, так і з боку медіа та громадськості, — каже юристка.

Не кожен випадок потрапляє в поле зору Інтерполу. Зазвичай організація зосереджується на розшуку визначних осіб, чиє повернення на практиці все одно виявляється складним завданням.

Нагадаємо, ОП не вперше намагається переконати союзників повернути й чоловіків-ухилянтів. Проте більшість країн неохоче відгукуються на такі заклики. Зокрема, Польща і Чехія, як і інші держави Центральної та Східної Європи, відчувають нестачу робочих рук, тож не хочуть позбуватися цінних кадрів.

Масова екстрадиція українців з інших країн навряд чи розпочнеться найближчим часом, бо реалізувати таке вкрай важко. На думку Мамедової, такі прагнення вказують лише на глибокі проблеми в системі державного управління.

— Якщо держава націлена повернути певну частину людей, а країни відмовляються співпрацювати, вихід один – створювати гідні умови в самій Україні, — стверджує юристка.