Кордонів 1991 року недостатньо: Ющенко про складові перемоги України, прихід Трампа та перемовини з РФ

Днями Україна відзначила 20-ту річницю Помаранчевої революції – історичної події, яка кардинально змінила вектор руху країни у напрямку інтеграції до родини європейських народів. Втім, колоніальне минуле не бажає відпускати Україну зі своїх липких "обіймів", і війна, яку розв’язав кремлівський диктатор, тому на підтвердження.

Що змінить на російсько-українському фронті прихід Трампа в Овальний кабінет, де недопрацьовує Захід та чи можливі перемовини з РФ? Про це в бліцінтерв'ю "Телеграфу" розповів третій президент України Віктор Ющенко.

– Вікторе Андрійовичу, дуже багато маємо очікувань, що прихід Дональда Трампа в Білий дім все змінить і в Україні настане мир. Ці сподівання марні чи ні? Яка ваша думка?

– Я думаю, що, по-перше, багато залежатиме від того, яку солідарність демонструватиме нація і надалі у питанні московської війни.

– Ця солідарність у нас зараз є?

– Я переконаний, що ці 11 років [війни] показали, що насправді українська нація може говорити одним голосом. Вона може чинити, формувати супротив. Ми володіємо тією мужністю, яку, можливо, не кожна європейська нація може продемонструвати. Це з точки зору національної частини відповіді.

З іншого боку треба розуміти, що війна, яка ведеться, це війна далеко не тільки проти України. Це війна проти світу. Це війна проти світової демократії, старої Європи, проти Заходу як такого, як політичної категорії. Тому правий тисячу разів був Черчилль, який казав: "Дайте зброю. Все решту ми зробимо самі". Правий президент Зеленський, коли повторював ці слова. Якщо Захід не так довго буде вирішувати програму допомоги не тільки Україні, а й своїй національної безпековій політиці, ми ворога подолаємо.

– А в чому зараз проблема із Заходом в цьому контексті?

– Нам треба тільки більше [зброї], швидше і з набагато простішою комунікацією. І ми досягнемо перемоги.

– Ви декілька разів зустрічалися з Путіним. Які ваші враження? Чи можливі конструктивні мирні перемовини з РФ, чи цього ніколи не станеться?

– Щоб бути чесними, ми повинні спочатку прийти до єдиного національного розуміння формату перемоги. Я б хотів, щоб ми зараз говорили не про мир, а про перемогу, тому що мир – це дефініція фінальна, результативна. Після поразки також буває мир. Мир буває і після перемоги. Який мир ви обираєте? Очевидно, ми обираємо мир перемоги. Тому давайте сконцентруємося на тому, яка у нас візія категорії перемоги.

– В такому разі, що таке перемога для нас? Як ви бачите?

– Тут відкриваються декілька нюансів. Очевидно, що для України перемога – це вихід на національний кордон. Але якщо ми тільки на хуторі Михайлівському (пункт контролю на північному кордоні з РФ. — Ред.) зупинимося у визначенні дефініції перемоги, то, я думаю, що ми нечесно і неправдиво дамо відповідь на питання перемоги. Перемога полягає в тому, що поряд із поверненням суверенних територій не повинно зберегтися того режиму, який є загрозою чи для сьогоднішнього покоління, чи для завтрашнього.

– Які для цього ви бачите перспективи?

– Я маю великий сумнів, що Росія здатна демократичним способом встановити сучасний лад. Я не вірю в той демократичний рух. Я вірю в те, що там є декілька десятків корінних народів, які глибоко усвідомили свою національну візію, зберегли свою мову, мають свою національну церкву, культуру. Кінець кінцем, вічний сон про мрію мати свою незалежну державу у декількох десятках корінних народів, які проживають на території Росії, ще не загубився.

Національні рухи сьогодні, до речі, дуже солідарні у нашому військовому опорі проти РФ. Вони ж сформували відповідні батальйони, які воюють на нашій стороні. Найпереконливішим буде розвал того зла, що називається "путінська Росія".