"Вихід на кордони 1991-го не буде перемогою України": історик назвав головну причину

Минулого тижня Україна перейшла ще одну "червону лінію" путінської Росії. Київ нарешті ухвалив рішення про заборону Московського патріархату. Це очікувано спровокувало нервову реакцію "на болотах" і одночасне схвалення в українському суспільстві.

Чи боротимуться московські священники за ще один томос для України, і врешті, коли/чим завершиться повномасштабна війна Росії проти українців. Про це кандидат історичних наук, офіцер 3 ОШБр ЗСУ і популярний YouTube-блогер Олександр Алфьоров розповів у третій частині інтерв’ю "Телеграфу".

*Про головні мотиви фейка Путіна щодо Рюриковичів, таємного консультанта очільника Кремля та виживальність УПЦ МП — читайте у другій частині інтерв'ю з популярним істориком.

Про другий томос для забороненої УПЦ МП

— Що тепер робитимуть священники забороненої в Україні московської церкви?

— Зараз вони знову запустять вкидання, що в Україні нібито забороняють православ'я. Зрозуміло, що для закордонної аудиторії дуже важко пояснити всі ці тонкощі (забороняється не православ'я, а церковна структура УПЦ МП. — Авт.). Інформаційну війну з тим гігантом (РФ. — Авт.) ми не в змозі самостійно виграти.

— Як розвиватимуться події далі?

— Питання дуже складне, адже другий томос на цю церкву навряд чи дадуть. Тому що є апостольське правило: у кожному місті є свій єпископ, а два єпископи не можуть керувати. Грубо кажучи, два церковні "генерали" не можуть перебувати в одній частині. Тому, що саме буде далі, поки достеменно незрозуміло. Можемо тільки припускати.

Але, звісно, держава отримує право, по суті, розпоряджатися майном (забороненої московської церкви. — Авт.), якщо ці громади не вийдуть з-під юрисдикції Російської православної церкви (РПЦ).

Нагадаю, що 27 травня 2022-го митрополит Онуфрій, очільник Української православної церкви Московського патріархату скликав собор, який проходив з порушеннями. Але так чи інакше вони видали документ про те, що з того часу вони вважають себе "незалежною церквою". І цим аргументом вони користуються останні ці роки, мовляв, вони нібито незалежні.

Хоча в "Московському календарі" (це журнал, який видають щороку в Московській патріархії) згадані всі єпископи — Онуфрій і всі наші українські єпископати. Він там залишився, в УПЦ МП просто перестали під час літургії вголос поминати патріарха Гундяєва. Але маніпуляція полягає ще й в іншому.

— Що за маніпуляція?

— Православна церква не може мати статусу незалежної. Це світське поняття. Так, існує Вселенська православна церква, де церкви мають три види управління: автокефальна церква, тобто така, що управляється сама.

Другий статус – автономія, яка передбачає діяльність певної церкви під якоюсь автокефалією.

І третій статус – це екзархат. Це трошки вище, ніж статус автономії. Але як такого терміну "незалежність" серед цих визначень не існує. Церква не може сама себе проголошувати незалежною, а може користуватися іншою юридичною термінологією.

Маніпуляція, яку вони розповсюджували з 2022 року про те, що є незалежними, не відповідає дійсності. Вони залишилися залежними, і УПЦ МП юридично лишилася автономією в складі РПЦ.

Про тривалість війни з РФ

— Спитаємо вас як історика: скільки ще може тривати ця повномасштабна війна з Росією?

— Я дуже сподіваюся, що за 20 хвилин вона закінчиться нашою перемогою. Скільки вона буде ще тривати насправді — питання відкрите.

Для нас є два кардинальні виходи з цієї ситуації. Маємо усвідомлювати, що однозначно буде перемога України. Тому що поразка – це заморожування, яке пізніше призведе до розгортання чергового спалаху ще більшої агресії, ще більшого протистояння, ще більшого нападу Російської Федерації.

Проте, моделюючи перемогу, хочу зауважити, що у нас, у українців, часто перемога над Росією асоціюється з нашим виходом на кордони зразка 1991-го року. Але це не так. Тому що вихід на ці кордони (навіть якщо ми зараз це реалізуємо), не буде перемогою.

Росія почала війну, у тому числі, через сенси. Відповідно, цими сенсами вона і користується під час збройної агресії. Так, одне з гасел їхнього наступу на Україну, є — "Діди воювали".

Очевидно, що ми перетнули цифру в 200 тисяч втрат росіян, яких знищили фізично. То уявіть собі, що у цих втрат в Росії є свої діти, свої молодші братики, племінники тощо.

Тож навіть якщо ми вийдемо на кордон 1991-го року, ця сусідня держава залишиться в тих самих межах. Їхня ж пропаганда створить замість гасла про "воюючих дідів" нове — "Батьки воювали". Це призведе, по суті, до чергового кола протистояння з РФ.

За 5-7 років після відновлення кордону можна знову очікувати пропагандистську "накрутку". Тоді ці дітки, які зараз у росіян перебувають у "Юнармії", підуть у "дорослі" Збройні сили і будуть далі вбивати українців.

Про гумполітику України на Курщині

— Гучний прорив ЗСУ в Курську область показав, що чимало людей там розуміють українську мову, навіть можуть нею спілкуватися. У зв'язку з цим запитання: після нашої перемоги, що буде з цими людьми і яку політику щодо них проводити зараз і у майбутньому?

— Це наші етнічні території, проте ми діємо в межах міжнародного правового поля, і маємо це розуміти. Окрім того, давайте скажемо чесно, ми перейшли наші етнічні території на території Курської області РФ. Ми зайшли конкретно на російські етнічні території. Хоча вони не є монолітними, бо російські поміщики в імперські часи заселяли Курщину рабами-кріпаками з різних територій.

Там утворилася теж така собі етнічна "солянка", яка водночас має назву "росіяни", або точніше "рускіє". Хоча там присутній величезний спектр інородців, яких російські поміщики просто перевозили на Курщину чи міняли на собак.

Думаю, зараз хороший час, користуючись інформаційним голодом того населення, яке там знаходиться без зв'язку, говорити йому правду.

Я не скажу, що там живуть, знаєте, "українці-українці". Там проживають люди, які розуміють українську мову. Але навіть ця мова може стати "містком" для комунікації, щоб пояснювати. Принаймні на етнічних українських територіях.

У дискусіях їм треба ставити запитання: "Що ж з вами стало після окупації України росіянами-більшовиками?" – "Які у вас процеси були?" – "Чому у вас не було українських класів, українських шкіл, українських бібліотек?" – "Ви розмовляєте українською, то чому вас не навчили писати нею? Це ж ваша мова".

Треба питати: "Чому вона була витіснена на побутовий рівень?" – "І чому вас, етнічних українців, у 20-х роках минулого століття тут налічувалося 20% (саме у Курській області), а за часів Горбачова – лише 1,5%?"

Я не буду зазирати на далекі перспективи, але безперечно, що ці регіони після перемоги ми не маємо залишити без культурної історичної підтримки.

— Ви маєте на увазі гуманітарний підхід, який свого часу з 1990-х провадили відносно західноукраїнських земель Польща, Угорщина, Румунія?

— Абсолютно.

— Якби у вас був вибір, то під час цієї війни у разі перебування в цивільному житті, чим би займалися: яким би чином допомагали ЗСУ, або у якій іншій сфері задіювали свої здібності?

— Будучи багатодітним батьком, який має право на всебічні "броні" і виїзди за кордони, зараз служу в Третій окремій штурмовій бригаді ЗСУ. Я історик, і моя місія — розповідати простою мовою нашим громадянам, що відбувається. Бо зараз, як ніколи, ми потребуємо осмислення історії як нашого органічного минулого.

Моя мета — розповідати, ділитися досвідом, демонструвати велич нашої історії. Зрештою, створювати і бути ланкою в цій архітектурі по відновленню нашої пам'яті. Бо окупант завжди, окрім ресурсів з окупованих територій, намагається забрати пам'ять.

У першій частині інтерв'ю мова з істориком зайшла про наслідки Курської битви для РФ і світу, головні причини війни Путіна з українцями та найбільші помилки очільника Кремля щодо України.

Повну версію інтерв'ю з Олександром Алфьоровим — дивіться на YouTube-каналі "Телеграфу".