Трамп не збирався домовлятись із Росією без України, — балканський конфліктолог про тонкощі переговорів

Коли президент США Дональд Трамп заходить у кімнату для переговорів, усі знають, що буде шоу. Вимоги, які шокують опонентів, заяви, що здаються абсурдними, і жорсткий тиск — це не просто характер, це ретельно продумана стратегія.

Як Україні впоратися з конфліктом, коли ми маємо справу з Трампом? Чи можемо використати подібний стиль для захисту своїх інтересів?

Відповіді на ці запитання "Телеграфу" дав Горан Лоянчіч – сербський конфліктолог, що понад 12 років працював консультантом норвезького Центру імені Нансена та розробляв програми миротворчості на Балканах.

У 1999 році він заснував у Сербії першу міжетнічну двомовну радіостанцію "Контакт", прагнучи об’єднати сербів та албанців у регіоні. Однак влада швидко припинила її діяльність, адже вона працювала в умовах громадянського конфлікту. А згодом почалася війна. Тому експерт із міжнаціонального діалогу зосередився на роботі зі спільнотами, розділеними конфліктом.

Згодом, після анексії Криму Російською Федерацією, Горан Лоянчіч неодноразово приїжджав в Україну проводити тренінги для спільнот та організацій, яким було важливо шукати діалог.

"У Білому домі продавець нерухомості"

Перше, що варто відзначити — Дональд Трамп по суті, є продавцем нерухомості, бізнесменом, який відкрив для себе політику на заході своєї професійної кар'єри. Він веде переговори так, як це роблять корпоративні керівники, що мають позицію сили. Вони ставлять на переговорний стіл неможливі та приголомшливі вимоги як початкову точку, а потім коригують її у процесі переговорів.

І як говорить у коментарі "Телеграфу" конфліктолог, українське питання не є єдиним, яке Трамп запустив таким чином у перші тижні свого президентства.

Він зайняв таку ж позицію в кількох інших сферах, які мають значення для зовнішньої політики США. Це не тільки про тактику переговорів, а й про загальну стратегію його президентства, обіцянок на виборах і те, як він прагне бути сприйнятим американцями.

— З якоїсь дивної причини, що виходить за межі мого розуміння, велика частина його виборців вірить, що американці — це найвеличніша нація на планеті, що живе в найкращій державі на планеті. І такою поведінкою Трамп фактично орієнтується на це сприйняття, представляючи себе президентом, який буде підтримувати і показувати світу цю велич, — вважає експерт.

Проте аналізувати сильні та слабкі сторони підходу Трампа у переговорах навряд чи вийде.

— Це не є чимось незвичним, коли переговори починаються з максимальних вимог, а потім з часом сторони знаходять компромісне рішення, яке підходить усім. Це, по суті, стандартна переговорна тактика, що ґрунтується на припущенні, що інша сторона також почне з високих вимог, — розповідає експерт із міжнаціонального діалогу.

"Трамп ігнорує глибокі наслідки своїх рішень"

Але є ще один аспект, на який потрібно звернути увагу, говорить Горан Лоянчіч.

— Корпоративні переговори, зазвичай, мають справу лише з однією цінністю — якістю досягнутого договору. Майже всі наслідки таких переговорів зводяться до укладеного контракту. Ви укладаєте угоду, а потім рухаєтесь далі. Натомість політичні переговори набагато складніші в контексті наслідків. Їх результат може і буде визначати майбутню соціальну динаміку, відносини та матиме глибокі історичні наслідки, — зауважує фахівець у переговорах.

Конфліктолог окремо наголошує, що "ніколи не бачив жодної сторони, яка входить у війну, щоб захистити своє "право бути неправим".

— Кожен, хто йде на війну, вважає свої причини правильними та має власне бачення того, що саме потрібно захищати. Коли дві протилежні "правди" стикаються, питання результату впливає не лише на наші інтереси, а й на саму тканину нашої ідентичності. — говорить Горан Лоянчіч. — Тому, коли ви відмовляєтесь або зменшуєте свої права, у певному сенсі ви відмовляєтесь або зменшуєте частину себе.

Очевидно, що інші партнери не підтримують незграбну тактику переговорів Трампа, і є докази того, що Україна та ЄС намагаються їй протидіяти. Та авжеж, не погоджуватися та мати можливість реалізувати цю незгоду — це різні речі.

"США і ЄС йдуть різними шляхами, але їх турбує лише своє місце за столом переговорів"

Наскільки Україна є вразливою до тактики Трампа, залежить від того, як українське керівництво розуміє цю зміну в американській політиці.

— На мою думку, буде помилкою вірити, що це сталося тільки через зміну в Білому домі. Принаймні протягом року США втратили інтерес до подальшого ведення війни в Україні й хочуть її завершити, Трамп просто очолює це почуття своїм агресивним і грубим способом. Як глобальна держава, США обчислюють плюси та мінуси, які вони отримують від цієї війни, їх мало хвилює, як їх рішення впливає на Україну чи когось іншого. Я розумію, що це звучить цинічно, але це реальність, — відзначив конфліктолог Лоянчіч.

Він звертає увагу, що, на відміну від Європи, яка бачить у Росії загрозу своїй безпеці, США сприймають Росію як гравця на міжнародному шаховому полі. Тож їм не подобається, що Росія надто зближується з великими державами на сході, особливо з Китаєм.

Оскільки Кремль очевидно не відмовляється від ідеї завершити війну, українським лідерам доведеться вирішити, чи готові вони бути частиною спроб досягти хоча б припинення вогню, навіть якщо ці спроби почалися з помилкового кроку, або ж відкинути їх.

— Попри поширену думку, Трамп ніколи не мав наміру укладати угоду з Росією без участі України. Було наївно вірити, що його аналітичні центри були настільки дурними та безвідповідальними. Зустрічі, які представники Трампа нещодавно мали з російськими колегами, є звичайною практикою в переговорах, адже сторони конфлікту та потенційні посередники повинні розв'язати свої питання перед початком основних переговорів, якщо вони прагнуть створити довіру для чесного діалогу, — говорить експерт.

Натомість, за його словами, реакція ЄС на ці зустрічі не має нічого спільного з присутністю України за цим столом. Їх турбує їхнє власне місце.

— І це має їх турбувати. Реальна проблема для України полягає в тому, що більше немає єдиного фронту її прихильників. Найгірший сценарій для України — це коли різниця між США та ЄС поглиблюється до рівня структурної незгоди, бо тоді Україна буде змушена зробити неможливий вибір між колишніми союзниками. Я дуже сподіваюся, що цього не трапиться, адже це буде саме тою ситуацією, в якій Україна стане надзвичайно вразливою, — говорить Горан Лоянчіч.

Сербський конфліктолог висловив сподівання, що США та ЄС зрозуміють, що їхня головна мета — найкраще захистити інтереси України, але він не надто оптимістичний щодо цього.

"Правий не завжди переможе і перемога неможлива без компромісів"

То як Україна повинна вести переговори з країнами, які мають більшу економічну та військову потужність? Як ефективно чинити опір тиску та орієнтуватися в конфліктах, коли ми на слабшій стороні, але при цьому правда і закон на нашому боці? Ці питання на мільйон доларів, говорить Лоянчіч.

Тут є дві сфери, які потребують уваги.

По-перше, Україна не зможе повністю протистояти тиску з боку "великих гравців".

— Країни на міжнародній арені можуть бути суб'єктами або об'єктами, коли ви делегуєте частину своєї суб'єктності зовнішньому партнеру, ви наближаєтеся до того, щоб стати об'єктом у чиїхось іграх за владу. Звісно, це не вина українців. Через геополітичну реальність деякі країни можуть опинятися в цій небезпеці час від часу. Тому Україна повинна запитати себе, чого вона хоче, і сформулювати ці бажання у вигляді "червоних ліній" в переговорах, точок, які не підлягають обговоренню, самостійно, — говорить фахівець.

За його словами, насправді не має значення, як США чи ЄС ставляться до цього, в кінцевому підсумку це Україна страждає, це українці гинуть, це українська держава зруйнована. Тому саме Україна повинна мати останнє слово в тому, що є прийнятним, а що — ні.

— Але ось у чому проблема: як тільки переговори починаються, ваш ворог/опонент стає партнером у переговорах, і це перехід може бути дуже болісним для сприйняття. Давати поступки ворогу — це важке випробування для населення, травмованого нав'язаною війною, і це створює відчуття, що всі труднощі, трагедії та зусилля були марними. Але це потрібно робити, якщо Україна не може виграти війну самостійно і змушена вести переговори, хоч це й здається несправедливим, — вважає Лоянчіч.

Він підкреслює, що як тільки переговори починаються, всі учасники мають свої інтереси, і завдання українських перемовників — захищати лише українські інтереси, незалежно від того, хто підтримував Україну під час війни і як доброзичливо інші сторони поводилися в той період.

— Україна в кінцевому підсумку опиниться в ситуації, коли їй доведеться вести переговори й з її теперішніми партнерами для захисту своїх інтересів, і, на мою думку, їй доведеться боротися за свої інтереси так само рішуче і мудро, як вона бореться проти Росії, — говорить конфліктолог.

За його словами, якщо ми чомусь і навчилися з цієї нещодавньої зміни в американській політиці, так це тому, що такі речі трапляються час від часу, і країна, чия доля вирішується, має лише одного справжнього партнера в цьому процесі — себе.

— Але в кінцевому підсумку єдині поступки, які вам доведеться зробити, будуть на користь вашого ворога, Росії, тому було б мудро ретельно вивчити їхні вимоги та подивитися, як Україна може пройти через них, не втрачаючи занадто багато своїх інтересів, — вважає Лоянчіч.

По-друге, сербський конфліктолог зазначає, що він побоюється, що в міжнародній політиці поняття "правий" і "неправий" не грають великої ролі.

— Звісно, приємно мати рацію, але цього недостатньо, і інколи цього не вистачає для досягнення мети. Якщо ви опиняєтесь у суперечці про те, хто правий, а хто неправий під час політичних переговорів, ця суперечка швидко стає нескінченною і не має жодного напрямку. Як я вже сказав раніше, ніхто не йде на війну, щоб довести, що він неправий, всі йдуть на війну, щоб довести, що вони праві, — говорить він.

Попри поширену думку, війни не ведуться між тією стороною, яка права, і тією, яка не права, війни ведуться між двома різними сприйняттями того, що є правильним. Якби Україні вдалося переконати ворога, що її розуміння ситуації є правильним, війни, ймовірно, б не було.

— Я живу в країні, чий суверенітет був порушений згідно з міжнародним правом 26 років тому. Кожного разу, коли я потрапляю в дискусію з цього приводу, я чую багато аргументів, чому це було необхідно, і деякі з них є сильними та переконливими, але жоден з них не заперечує того факту, що міжнародне право було просто проігноровано в той час, — ділиться конфліктолог із Сербії.

На його думку, міжнародне право в наш час стало питанням практичної вигоди, ніж моральних засад. Це не означає, що цією карткою не слід грати, але її слід використовувати лише як частину переговорної тактики й без надії, що це змінить багато на нашу користь.

"Буде момент, коли ЄС і Україна не згодяться з певними питаннями"

Горан Лоянчіч зазначив, що знання та можливості української команди перемовників, значно перевищують його.

— Яке б рішення не було прийнято в кінцевому підсумку, воно буде знаходитися в межах між вашими максимальними вимогами та тими червоними лініями, про які я згадував. Чим ближче кінцеве рішення до максимальних вимог і далі від червоних ліній, тим краще для України, — вважає конфліктолог.

Саме від навичок українських перемовників буде залежати досягнення цього результату.

— Допоможе, якщо хоча б ЄС стоятиме за вашими спинами, оскільки це ті, чиї інтереси Росія повинна буде враховувати. Проте буде момент, коли ЄС і Україна не згодяться з певними питаннями, і українська команда повинна буде мати стратегію для таких моментів, — вважає Горан Лоянчіч.

За його словами, усі війни в кінцевому підсумку закінчуються, і коли це трапляється, ми не маємо іншого вибору, як рухатися далі.

— Я повністю впевнений, що український народ, який я дуже полюбив за роки роботи в цій чудовій країні, болісно усвідомлює, що кожен новий день цієї війни додає до вже непереборного вантажу трагедій і страждань. Тому, попри те, що я сказав раніше — що не даю порад, бо не маю на це компетенції — я порушу своє слово і скажу одне: яким би не був ваш стратегічний підхід до переговорів, як би ви не сприймали поняття правильного і неправильного, яку б думку не мали про міжнародну політику, будь ласка, ведіть ці переговори з наміром припинити цю трагічну війну заради вашого народу. Україна вже занадто багато страждала, — підсумовує сербський конфліктолог Горан Лоянчіч.