Трамп вже нікуди не поспішає: Клімкін пояснив, як США зможуть "нагнути" Кремль

Останніми днями, на переговорному треку щодо припинення війни в Україні з'явилося відчутне пожвавлення. В Кремлі запропонували прямі перемовини з Києвом в Стамбулі, на що президент Володимир Зеленський відповів згодою, за умов припинення вогню. Разом з тим, за ідею прямого контакту між Україною та РФ вхопився лідер США Дональд Трамп. І все це на тлі погроз, що Вашингтон взагалі може відійти в сторону.

Чи справді США можуть вийти з перемовин? А якщо ні, то на що готові піти, щоб привести Москву до тями з її фантастичними умовами. На ці питання в бліц-інтерв'ю "Телеграфу" відповів колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

– Пане Павло, як можна тлумачити заяву віце-президента США Джей Ді Венса, який днями сказав, що США відходять від ідеї перемир’я, тому що вона не подобається РФ, і мають намір сконцентруватися на питаннях довгострокового врегулювання війни в Україні. Казав ще про 100 днів. Про що це все? Це зміна стратегії США відносно України?

– Я не бачу тут ніякої зміни стратегії. З самого початку в Кремлі хотіли прив'язати припинення вогню, перемир'я до своїх умов, оскільки вони ні в що не вірять. Вони хочуть гарантій, що якщо вони і не отримають того, чого хочуть, то, щонайменше, всі питання, які їх цікавлять, будуть обговорюватися.

Американці також прекрасно розуміють, що отримати припинення вогню – політично важливо. Але отримати таке припинення, як потім вибухне, чи "завалиться" – погана для них історія. Навіть якщо вони і запишуть собі якісь бали, то потім можна отримати одиницю і все скасувати. Тому з різних логік, але і тим і тим важлива якась майбутня рамка.

Американці зрозуміли, що робити все поспіхом – не відповідає їхнім інтересам. Вони ж бачать, що у Росії є економічні виклики, що США може впливати на них через ціну нафти, вторинні санкції, розрахунки, інвестиційні історії. США стали краще розуміти свої важелі і порядок денний, який виходить за рамки нашого питання. Тому я не бачу фундаментальної зміни стратегії. Нічого неочікуваного.

– В одному з інтерв'ю ви казали, що Путін буде "продавати" мир Трампу під непублічні умови… 

– Що власне він і робить.

– А які саме ці непублічні умови? Що це може бути?

– Все те, що йому потрібно: домовленості по контролю над стратегічними озброєннями, розуміння хто і що буде робити по інших регіонах світу. Йому потрібні домовленості і розуміння: США будуть чи не будуть карати Росію за подальший рух в сторону Китаю. Це речі, які виходять за наші рамки.

А в наших рамках Путін буде "качати" історію, щоб американці намагалися "нагнути" нас на якісь внутрішньополітичні кроки, які важливі для Путіна. Він буде "продавати" їх у себе як "денацифікацію", але фактично це буде означати проекцію "руського миру" на якусь частину нашої політики. Йому також критична історія з тим, які види озброєнь американці будуть постачати нам чи навпаки — заборонять поставки? Які розвідувальні дані? Яка логістика? І маса всього іншого. І як ви розумієте, більшість цих домовленостей буде непублічна. Путін "продає" цю історію".

Та проблема Путіна в тому, що американці сказали, що припинення вогню це класна історія, вони цього хочуть, але якщо ціна [припинення вогню] зависока, то давайте працювати на більш широку перспективу. А в ширшій перспективі у Путіна, як любить казати Трамп, карт менше. У американців більше важелів впливу і вони можуть їх більш гнучко і більш послідовно застосовувати.

Я, наприклад, вважаю, що Трамп був би не проти отримати щось до літа. Але якщо він цього не отримає, то абсолютно не буде розмазувати сльози по щоках. Він посміхнеться і буде грати в більш широкі ігри. Тому Венс якраз і потролив Росію цим висловлюванням: хочете далі говорити? Ну ми ще 100 днів поговоримо. А потім економіка ще просяде, подивимось, що буде з ціною на нафту. Тому американці, як на мене, діють достатньо грамотно. Питання лише в тому, що їхній порядок денний набагато більший за наш. І нам потрібно знайти своє місце в їхньому великому порядку денному.

– Якщо ці нові 100 днів США намагатимуться грати, будуть дивитися, що відбувається з Росією, то чи дійде до радикального посилення санкцій?

– Це взагалі не та історія. Правильна історія в тому, щоб американці почали жорстко відслідковувати виконання вже існуючих санкцій: як первинних так і вторинних. У них є для цього інтелектуальний, розвідувальний та інституційний потенціал. Якщо вони почнуть "закручувати гайки", то не потрібно буде ніяких нових санкцій.

Американці запровадили цю історію навколо Чорного моря (Трамп заявляв, що готовий зняти частину санкцій з РФ в обмін на безпеку в Чорному морі, — Ред.), щоб показати Кремлю, що є "пряник". І цих "пряників" може бути більше. Ключові санкції вже задіяні. Вони, звичайно, можуть грохнути Індію чи Китай з розрахунками за російську нафту. І це буде важливо. Чи потрібно їм це зараз? Не впевнений, адже ціна на нафту й так просіла. Якщо вони підсилять існуючі санкції, це буде набагато краще, ніж якщо США будуть гратися з чимось новим. Вони зараз дивляться на існуючі санкції і ось тут координація з європейцями набагато більш загрозлива для Росії, оскільки будь-які санкції працюють тільки скоординовано. Наскільки я розумію, американці будуть поступово "підкручувати гайки". Це правильно, адже вони не хочуть банально обвалити ринки. Для чого розмахувати шаблею? Тактика тисячі порізів виглядає набагато симпатичніше. Питання тільки в тому, що буде обирати Трамп.

– Військове напруження між Індією та Пакистаном. Наскільки це загрозливо?

– Загрозливо, але станом на сьогодні вони не хочуть масштабної війни. Вони, до речі, в геополітичному просторі показали те, що буде вивчатися у всіх військових академіях і генеральних штабах.

– Що саме?

– Ну ви ж бачите, як європейська, американська, китайська та інша зброя протистояли одна одній, чого давно вже не було. І це доволі масштабні операції.

Та поки що вони грамотно грають з обох сторін, та це не означає, що хтось не піділлє туди бензину. І тоді нам всім мало не буде здаватися. Та це дуже непроста історія для нас, оскільки якщо між Індією та Пакистаном щось виникне, тоді у нас є Іран, у якого свої непрості стосунки з Пакистаном, з Близьким Сходом. І фокус на Південну Азію затьмарить майже все, що можна. Ми отримаємо те, що нам дуже не сподобається.

– Тобто на нас будуть звертати менше уваги?

– Не просто менше, а в рази! І буде бажання поставити нам якусь рамку, яка значно менша за ту, що ми маємо сьогодні. І це дуже погана історія.