Конкурс без сенсу? Чому пошук управителя для ІДС Ukraine може обернутися ризиком для держави

Останніми тижнями АРМА активно комунікує про підготовку конкурсу з відбору управителя корпоративних прав групи компаній ІДС Ukraine — одного з найбільших гравців українського ринку мінеральних вод. Йдеться про корпоративні права ПрАТ "ІДС", ПрАТ "МЗМВ Оскар", ПрАТ "МЗМВ", ТОВ "Потужність", ПП "Іва", ТОВ "ІДС Аква Сервіс" та ДП "Нова.Ком".

Однак за зовнішньо "технічним" процесом організації конкурсу приховується фундаментальна проблема: чи має взагалі економічний та юридичний сенс передання цього активу в управління на кілька місяців до фактичного переходу його у власність держави за рішенням ВАКС? І чи не створює така конструкція ризиків не для управителя, а насамперед для держави?

ВАКС на фінішній прямій

Станом на сьогодні у Вищому антикорупційному суді розглядається позов Міністерства юстиції України про стягнення у дохід держави корпоративних прав групи компаній ІДС Ukraine у межах санкційного механізму.

Судовий процес фактично перебуває на завершальному етапі. Суд досліджує останні матеріали справи, після чого мають відбутися пояснення сторін та ухвалення рішення. За визначеним судом графіком залишилося лише чотири судові засідання, останнє з яких призначене на 16 червня 2026 року.

З огляду на практику аналогічних справ, де понад 95% позовів Мін’юсту задовольняються, існують усі підстави прогнозувати, що корпоративні права ІДС Ukraine вже у 2026 році перейдуть у державну власність. Після цього відповідно до Закону України "Про санкції" актив має бути переданий до сфери управління Фонду державного майна України.

І саме тут виникає ключове питання: навіщо проводити багатомісячний конкурс АРМА, якщо актив із високою ймовірністю вже найближчим часом перейде до ФДМУ, а договір управління буде автоматично припинений?

АРМА намагається організувати конкурс попри наявність значної кількості проблемних аспектів. Йдеться про відсутність належної ідентифікації активу, є питання щодо законності та змісту ухвал про передання активу, а також суттєві сумніви щодо проведеної оцінки підприємств групи.

Водночас корпоративні права за законом належать до категорії складних активів, що передбачає тривалу процедуру передання в управління. Мають пройти такі етапи:

1. Відбір компаній комісією АРМА.
2. Проведення конкурсу через Prozorro.
3. Можливі оскарження учасниками на різних його етапах.
4. Отримання дозволу Антимонопольного комітету України.

А враховуючи, що ІДС Ukraine є лідером ринку мінеральних вод із оборотом у мільярди гривень, без дозволу АМКУ процедура фактично неможлива.

У підсумку навіть за найбільш оптимістичного сценарію переможець конкурсу зможе фактично приступити до управління не раніше ніж через 3–4 місяці після оголошення конкурсу.

Ризики доброчесного управителя

29 квітня 2026 року Кабінет Міністрів затвердив Постанову № 537, якою визначено примірний договір управління активами АРМА. Саме цей документ фактично створює критичну юридично-економічну колізію. Пункт 5 договору прямо визначає, що ефективність управління активом означає забезпечення щомісячного надходження коштів до державного бюджету у розмірі не меншому за встановлений мінімальний очікуваний дохід.

Тобто управитель зобов’язаний щомісячно сплачувати кошти державі. Але виникає логічне питання: звідки управитель повинен брати ці гроші?

В управління передаються не кошти компаній і не їхні виробничі активи, а саме корпоративні права.

Єдиний законний спосіб отримати дохід від таких корпоративних прав — дивіденди.

Але основні компанії групи — ПрАТ "ІДС", ПрАТ "МЗМВ" та ПрАТ "МЗМВ Оскар" — є акціонерними товариствами. Відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" виплата дивідендів здійснюється виключно на підставі річної фінансової звітності.

Це означає, що дивіденди за 2026 рік можуть бути виплачені орієнтовно в лютому – квітні 2027 року.

Таким чином, у 2026 році управитель не матиме законного джерела доходу від корпоративних прав, але водночас буде зобов’язаний щомісяця платити державі десятки, а можливо, й сотні мільйонів гривень. Фактично йдеться про необхідність здійснювати платежі до державного бюджету власними коштами управителя.

Теоретично управитель міг би компенсувати свої витрати коштом дивідендів у 2027 році. Але саме до цього моменту, найімовірніше ВАКС уже ухвалить рішення і корпоративні права перейдуть державі. Тобто актив буде переданий ФДМУ, а договір управління з АРМА автоматично припиниться.

І тут виникає критичний ризик: після припинення договору управитель фактично втрачає будь-який механізм повернення коштів, які він уже сплатив до бюджету.

Тобто добросовісний управитель має погодитися на модель, де він нічого не заробляє за управління, а навпаки витрачає сотні мільйонів гривень власних коштів. При цьому він не має реального джерела щомісячного доходу від управління корпоративними правами за відсутності гарантій повернення коштів, адже може втратити право на управління ще до моменту отримання дивідендів.

Постає очевидне питання: який економічний сенс для добросовісного бізнесу брати участь у такому конкурсі?

Ризики держави

І тут виникає найбільш небезпечна для держави проблема.

Якщо добросовісний управитель не має економічного інтересу входити в таку конструкцію, то хто тоді може бути зацікавлений?

Відповідь виглядає тривожною: потенційний інтерес можуть мати лише ті суб’єкти, які розраховують компенсувати свої майбутні втрати не за рахунок законних дивідендів, а через виведення коштів із господарської діяльності компаній групи.

І саме тут особливої уваги набуває питання оцінки активу.

За замовленням АРМА була проведена оцінка активу, відповідно до якої станом на 31.12.2025 його вартість становить близько 5 млрд грн.

Втім до цієї оцінки вже виникає чимало запитань: у які строки її проводили, чи мав оцінювач достатній кадровий і професійний ресурс, чи можливо було якісно оцінити настільки масштабний бізнес у надзвичайно короткі строки?

Особливо враховуючи те, що в матеріалах справи ВАКС уже міститься інша — незалежна — оцінка, за якою вартість групи компаній ІДС Ukraine становить близько 8 млрд грн.

Різниця — приблизно 3 млрд грн. І саме ця різниця створює потенційне поле для найбільш небезпечного сценарію: недобросовісний управитель може спробувати "вирівняти" реальну ринкову вартість активу до заниженої оцінки через виведення, наприклад, оборотних коштів, основних засобів, погіршення фінансового стану чи інші сумнівні операції.

Якщо такий сценарій реалізується, то найбільших втрат зазнає саме держава.

Адже після рішення ВАКС актив перейде до Фонду державного майна України, який у подальшому буде зобов’язаний приватизувати його, а отримані кошти направити до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії рф проти України.

І якщо реальна ринкова вартість активу буде штучно знижена, держава фактично отримає значно менше коштів від майбутньої приватизації.

Тобто нинішня модель управління може створити парадоксальну ситуацію, коли держава формально отримує "ефективне управління", але фактично ризикує отримати знецінений актив.

Теоретично можна припустити інший варіант: управитель не сплачуватиме щомісячні платежі, а перерахує дохід державі вже після отримання дивідендів у 2027 році.

Але тоді виникає ще простіше питання: який сенс проводити конкурс взагалі?

Адже до моменту виплати дивідендів договір управління вже буде припинений, актив перейде ФДМУ, а бюджет не отримає жодних коштів від управління. Тобто сама процедура конкурсу виявиться безрезультатною.

У такій конструкції єдиним практичним наслідком може стати лише допуск до управління суб’єкта, який отримає короткостроковий контроль над стратегічною групою компаній без реальної економічної мотивації працювати в інтересах держави.

Системна проблема

Ситуація навколо конкурсу АРМА щодо ІДС Ukraine демонструє системну проблему управління саме корпоративними правами.

Якщо управитель повинен щомісяця платити державі власними коштами без гарантій їхнього повернення — добросовісний бізнес не матиме мотивації брати участь у конкурсі.

Якщо ж щомісячних платежів фактично не буде — бюджет не отримає нічого, а сама процедура втратить будь-який сенс.

Натомість ризики для держави залишаються надзвичайно високими:

• можливе виведення коштів;
• зниження ринкової вартості активу;
• майбутні втрати під час приватизації;
• недоотримання коштів до Фонду відновлення України.

І головне питання у цій історії залишається відкритим: чи справді держава зараз захищає свій економічний інтерес, чи створює механізм, який може призвести до прямо протилежного результату?