Росія вже веде проти України "війну міст"? Що це таке та що показує найвідоміший випадок в історії

Дальнобійні удари по тиловим об’єктам останнім часом є однією із ключових тем обговорення війни в Україні. На цьому тлі згадують термін "війна міст", яким називали взаємні удари по містах під час ірано-іракської війни.

Чим вона закінчилася і наскільки доречними є такі паралелі сьогодні через повномасштабне вторгнення Росії — у цьому матеріалі розповідає "Телеграф".

Війна між Іраном та Іраком — передісторія

Конфлікт між країнами розпочався 22 вересня 1980 року.

Того дня Ірак без оголошення війни вторгся до Ірану. Іракське керівництво розраховувало анексувати низку прикордонних територій та домогтися послаблення та повалення постреволюційного уряду Ірану.

У ході війни обома сторонами застосовувалася хімічна зброя. У ній брали участь діти-солдати. Іраном практикувалася тактика "живих хвиль". У ході "війни міст" Іран та Ірак вели ракетні обстріли території один одного, що спричинили понад 20 тисяч жертв серед цивільного населення.

Ірано-іракський збройний конфлікт завдав значної економічної шкоди обом державам і визначив світопорядок на Близькому Сході.

Крім ідеологічних протиріч, були ще й територіальні суперечки. Головним предметом розбіжностей був контроль над річкою Шатт-ель-Араб — найважливішою водною артерією, що забезпечує вихід до Перської затоки.

У Багдаді розраховували скористатися тим, що після революції іранська армія переживала масштабну реорганізацію, а країна виявилася політично нестабільною. Однак замість швидкої перемоги конфлікт перетворився на одну з найтриваліших і кровопролитних воєн другої половини XX століття, продовжившись майже вісім років.

Що означає "війна міст"

Не окремий вид війни, лише позначення військової стратегії. Саме так історики називають низку кампаній взаємних авіаційних та ракетних ударів по великих містах під час війни між Іраном та Іраком, яка тривала в період з 1980 по 1988 рік. Найінтенсивніші етапи тривали з 1984 по 1988 рік.

1982 року сухопутний фронт опинився в безвиході і тоді лідер Іраку Саддам Хусейн вирішив бити по столиці свого опонента — Тегерану та іншим великим містам з метою зломити населення, викликати тиск на керівництво країни і змусити його піти на поступки.

Іран у свою чергу почав атакувати Багдад, Басру, Кіркук та інші міста Іраку.

Важливо додати, що "війна міст" відзначалася крайньою жорстокістю, адже внаслідок невиборчих ударів по житлових кварталах жертвами стали понад 20 тис. осіб з обох боків. При цьому, такий хід не приніс вирішальної військової переваги ні Ірану, ні Іраку, але тільки посилив гуманітарну катастрофу.

Чому Іран та Ірак зробили ставку на далекобійні удари

Приблизно у середині війни між країнами лінія фронту багато в чому стабілізувалася. Жодній зі сторін не вдавалося досягти бажаного успіху землі.Тоді велику роль стала грати авіація, балістичні ракети та далекобійна артилерія.

Їхньою допомогою опоненти могли завдавати один одного удари далеко за лінією фронту, впливаючи тим самим не тільки на військову інфраструктуру, але також і на економіку, життя звичайних громадян у великих містах, транспортну систему та багато іншого.

Саме тоді термін "війна міст" увійшов до історії.

Чи спрацювала така стратегія

Цілком стратегія себе не виправдала, оскільки незважаючи на масштабні руйнування та величезну кількість жертв серед мирного населення, удари по містах не змусили жодну зі сторін капітулювати. Після цього конфлікт продовжувався ще декілька років.

В останні місяці війни Іран та Ірак стали більш активно застосовувати балістичні ракети. Зокрема, під час п’ятої та найінтенсивнішої "війни міст" у 1988 році Ірак випустив по Ірану понад 180 ракет, а Іран відповів десятками ударів по іракських містах. Це призвело до масових втеч городян зі столиці Ірану. Але це також не змінило перебіг війни.

У наш час багато істориків вважають, що "війна міст" не дала жодній із сторін вирішального результату з військової точки зору.

Хто переміг у війні

Цю війну нерідко називають однією з неоднозначних з погляду підсумків, оскільки після закінчення бойових дій обидві сторони оголосили себе переможцями.

Ірак заявляв, що йому вдалося зупинити поширення Ісламської революції та зберегти державу. Тим часом, Іран твердив, що зміг відбити вторгнення, не втратив території і зірвав плани Багдада.

Але якщо заглибитись у думку істориків, то війна між цими країнами закінчилася нічиєю. Однак жодна з них так і не змогла досягти своїх початкових цілей.

Чому про це згадують сьогодні

Сучасні порівняння пов’язані насамперед із зростанням ролі далекобійних засобів поразки в ході російсько-української війни. Наразі ракети та безпілотні літальні апарати дають можливість бити по об’єктах, які розташовані за тисячі кілометрів від лінії фронту. Це робить глибокий тил одним із найважливіших елементів протистояння.

Росія б’є по мирному населенню, енергетичній інфраструктурі, промисловим підприємствам та транспортним вузлам. Особливо інтенсивність атак зросла у період із 2024 по 2026 рік. Багато експертів та аналітиків зазначають, що подібна кампанія спрямована не лише на знищення об’єктів, а й на поступове посилення тиску на економіку та населення України.

Водночас, Київ помітно розширив свої можливості для далекобійних ударів. Якщо в перші роки йшлося про прикордонні райони, то вже зараз дрони дістають до об’єктів у глибині російської території — нафтопереробних заводів, складів боєприпасів, аеродромів, підприємств оборонної промисловості та логістичних центрів, у тому числі в Московському регіоні та Санкт-Петербурзі.

Але важливо врахувати, що війни відрізняються рівнем розвитку технологій, широким використанням безпілотних систем, високоточної зброї, супутникової розвідки та засобів протиповітряної оборони. Тому досвід ірано-іракської війни просто допомагає зрозуміти логіку розвитку подібних історій, а не дозволяє робити прогнози щодо їхнього подальшого ходу.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, що росіяни змінюють тактику атаки "шахедами". Чим вона тепер небезпечна.