Розв’язана Росією пожежа війни може стати неконтрольованою. На столі є два варіанти "розібратися з бардаком" - Олексій Копитько

Саміт миру. Два моменти, які мені здаються важливими, але поки що не до кінця розкриті (або не зустрілося).

1. У плані організації – це протокольно-логістичний подвиг. Бо саміт виявився справді світовим. Втиснути його після складних виборів у Європі, до саміту Ж7 і напередодні Курбан-Байрама – це дуже сильно. Плюс було видно, що буквально напередодні докрутили та забезпечили присутність кількох знакових країн. Тож без жодних застережень треба віддати належне нашим дипломатам та всім, хто забезпечував захід.

2. Основний результат саміту вже зараз – у можливостях, які він породжує. Бо зустріч у такому форматі і з такою повісткою потрібна не лише Україні. Інакше не було б такої явки.

Формально розглядалося три питання. Обмін полоненими – це важливо для нас, щоб у фокусі були люди.

Але основний зміст та підопльока, заради якої всі й зібралися – це "продовольство" (читай – гарантії свободи судноплавства) та "ядерна безпека" (читай – нові правила розповсюдження ядерної зброї).

По-перше, ще у 2021 році українська сторона у публічній формі звертала увагу партнерів, що Росія у Чорному та Азовському морях знищує саму ідею свободи судноплавства. А якщо можна одним в одній точці світу, значить, можна буде й іншим. Що вже наочно доводять інші товариші руками хуситів.

Якщо не покарати порушника, хаос на морських комунікаціях стане новою нормою. Розвиток безпілотних технологій на порядок здешевлює точку входу в процес для різноманітних лиходіїв. Авіаносці – це чудово. Але є нюанси. І ця проблема стосується всіх.

По-друге, Україна добровільно віддала ядерний арсенал в обмін на джентльменські обіцянки. Причому "джентльмени" забрали не лише ЯЗ, а й намагалися максимально стерилізувати українську армію від усього, що стріляє далеко (дивом зберегли "Точки-У").

Повномасштабна агресія одного з "джентльменів" відразу підняла до небес запит на володіння своєю ЯЗ у всіх, хто раніше вагався. Тепер ніхто нікого не переконає, що є якісь "гарантії". І Росія, опинившись у стратегічній безвиході, почала розігрувати цю карту.

У лютневих статтях товариш Караганов прямо написав – Росія готова роздати ядерну зброю своїм друзям. На підкріплення тези на арену було викликано спеціально навченого Лукашенка.

Присутність товариша Караганова живцем разом із Путіним на форумі до СПб напередодні саміту миру – це сигнал з боку РФ, що вся ця ядерна риторика є актуальною. Кремль намагається спозиціонувати БРІКС як дилерську структуру з блек-джеком та ЯЗ для своїх. Чому в Європі у всіх, крім ядерного Макрона, сіпаються очі. Бо немає відповіді.

На тлі всього цього у багатьох на планеті виникає питання до світових гегемонів: товариші гегемони, або виконуйте свої гегемонські обов’язки та розберіться з цим бардаком, або бути біді.

На столі є два варіанти "розібратися з бардаком":

1) "Звичайно ж, так не можна, агресія це погано. Але давайте в такому випадку (з Україною) підемо назустріч агресору, щоб потім знайти якісь рішення на благо всього світу". Цей варіант підкуповує тим, що не треба сильно напружуватися, всі витрати несе жертва агресії, ризики переносяться в майбутнє. Слабке місце: а хто в нього повірить, якщо агресор не покараний? У чому страхування від повторення? Чи може краще переметнутися туди, де роздають ЯЗ?

2) "Давайте відірвемо агресорові руки та ноги, а голову насадимо на піку і виставимо на базарній площі. А потім вишикуємо якусь модель". Мінус у необхідності робити зусилля та ризикувати прямо зараз, натомість є якась логіка, в яку вірять.

Не робити нічого – не можна. Пожежа може стати неконтрольованою.

Україна – це точка, де можна все це вирішити, щоби не вирішувати потім скрізь, у т.ч. — у себе вдома.

Навіть ті, хто не підписав підсумковий документ (і ті, хто не був присутнім), точно розуміють ціну питання. Це не Херсонська та Запорізька область. Це їхня особиста шкура.

Саміт суттєво прискорив розумові процеси.