Є місце і для "зради", і для "перемоги". Слова Гарріс про Україну та США можуть змусити замислитися - Ігар Тишкевіч

Про персоналії чи ідеї

За останні 3-4 дні український сегмент ФБ поштормило. Спочатку образилися на Джонсона за статтю. Мовляв, як міг той, кого називали своїм таке написати.

Сьогодні піде вал розмов хто така Камала Гарріс і що вона думає про Україну. Згадають "Саміт світу", більш ранні заяви. Де є, з одного боку, заяви про те, що майбутнє української держави є стратегічним інтересом США. З іншого, у WP стверджували, що саме Гарріс передавала Зеленського прохання не бити по російським НПЗ.

Одним словом є місце і для "зради" і для "перемоги".

Водночас, я не дарма звів ці два кейси в один текст. Гарріс говорила про стратегічний інтерес США. А ми намагалися зрозуміти, в чому він полягає. Простіше кажучи, "яке майбутнє держави" лежить у сфері американських інтересів? Ми намагалися запропонувати свій функціонал? Ким і чим Україна буде після війни для сусідів, для партнерів із Західної Європи та для США? Чим ми можемо бути ним цікаві.

І ось на цьому можна згадати текст Джонсона. Там багато хто образився на абзаци про території та російську мову в Україні. Але пропустили інше. Колишній британський прем’єр намагався сформулювати саме те, чим ми можемо бути цікавими. Але це не помітили.

Для розуміння суті варто зупинитися на двох тезах.

1. Російсько-українська війна – це не "своя" війна для країн ЄС та США. "Свою" війну воюють. Не свою оцінюють вигідний її результат і підтримують той чи інший бік. Тобто війна в Україні — це загроза, але це не їхня війна.

Не допустити поразки нашої країни — зниження ризиків, логічна політика. Але ж ми не чули фраз про "розгром Росії".

2. Будь-яка війна рано чи пізно закінчується та формується нова система регіональної (або глобальної) безпеки. І для держав, які можуть впливати на процеси, але для кого це "не їхня" війна, є три ключові моменти

а) Коли варто завершити війну, щоб вона або її наслідки не стали надто небезпечними для них самих.

б) Коли і як можна завершити війну з найбільш вигідною (для себе) позицією, з найбільшим полем можливостей.

Повернемося до Джонсона та майбутнього України. На жаль, але поки що від нас дуже мало сигналів, чим країна може бути цікава партнерам. Вони мають розуміння, що провал України створить надто небезпечний кейс для них самих. Суть у позиції Росії, як у прикладі інших держав.

Але непровал України не означає розгрому Росії. І непровал України нічого не каже про майбутнє держави. І тут підходимо до нашої комунікації із партнерами. Є прохання допомогти із відновленням, є заяви про необхідність гарантій безпеки.

Але немає сформульованої нами відповіді "А навіщо?" (крім чинника РФ).

Джонсон наголосив, що місце України в НАТО. Він побачив потенціал чи, якщо хочете функціонал у наявності армії, що має реальний досвід війни, а не поліцейської операції. І розуміючи, що цей ресурс буде доступним під час миру, шукає відповіді на сформульовані вище питання "коли" щодо світу.

Приблизно в тій самій логіці діють інші наші партнери.

Чи можна змінити їхню позицію? Звичайно, якщо підказати зиск — свій функціонал. Адже може бути дещо більшим, ніж просто надання військових з’єднань у спільні контингенти.

Тобто головне, на мій погляд, це намагатися знайти точки, де Україна, успішна Україна може бути корисною та вигідною для наших партнерів. І тоді обговорюватимуться інші умови, інші терміни. Та й підтримка буде дещо іншого характеру. Погодьтеся, адже є різниця "підтримати, щоб вони не програли" і "підтримати, щоб отримати можливості".

Тому Джонсон показав добрий приклад. Слова Гарріс (якщо брати не про НПЗ, а про стратегічні інтереси США) може змусити задуматися.

Далі треба працювати.

Джерело: Facebook Ігар Тишкевич.