Що відбувається у Сирії. Пояснення простими словами - Ігар Тишкевіч

Сирійська опозиція почала наступ і практично без бою захопила місто Алеппо — найбільше місто країни та адміністративний центр провінції Халеб (Алеппо). Після цього війська противників Асада швидким маршем просунулися до міста Хама і ледве не захопили його. Така загальна канва інформаційної хвилі про події в Сирії. Другий важливий тезис, що поширюється в українському інформаційному полі, — це поразка Російської Федерації через поразку її проксі, яким вважають Башара Асада. І, нарешті, третій — можливе повалення президента країни. На цьому тлі звучать назви різних воєнізованих груп, які читач намагається поділити на дві категорії: за Асада або проти Асада.

Насправді ситуація дещо складніша. І для її розуміння варто звернутися до періоду громадянської війни в Сирії.

Сирійський клубок простими словами.

Щоб не перевантажувати деталями, наведу кілька вкрай важливих тез:

1. У громадянській війні брали участь не дві сторони (як це прийнято вважати), а близько десятка політичних груп та формувань. Причому, якщо говорити простою мовою, "усі воювали проти всіх". І, на певному етапі, всі проти "Ісламської держави". Остання сила була єдиною, якій вдалося поставити "по один бік фронту" непримиренних супротивників сирійського протистояння.
2. У громадянську війну (формально — у боротьбу проти ІД) на території Сирії було залучено щонайменше 15 іноземних держав. З яких шість (Росія, Іран, Туреччина, Ірак, США, Ліван, Велика Британія) брали участь у боях "на землі". Ще понад 12 завдавали ударів по позиціях ІД силами своїх ВПС.
3. Громадянська війна в Сирії для значної частини провінцій завершилася не "боєм до останнього солдата", а політичними домовленостями з місцевими угрупованнями. Частина лідерів і бійців "непримиренної" опозиції виїхали на північ в Ідліб або на південь країни.
4. Таке "ущільнення" призвело до більшої терпимості всередині так званої "сирійської опозиції", де абсолютно різні за ідеологією сили — від умовних "світських демократів" до ісламістів з "Аль-Каїди" — змушені співіснувати на одній території. Водночас Південний опозиційний "анклав" (частина провінції Хомс) економічно реінтегрується з рештою країни.

Найцікавіше стосується балансу сил на півночі Сирії. Ще на початку конфлікту Туреччина активно підтримала політичні й воєнізовані формування сирійських туркменів, або, як їх ще називають, "сирійських туркоманів". У результаті на території їхнього розселення було створено "протодержаву" зі своїми органами влади, з економікою, пов’язаною з Туреччиною, а не з Сирією. Для розуміння українським читачем — це певний аналог "ДНР" на сирійській території.

Другий великий анклав — Сирійський Курдистан. Територія, населена курдами, контрольована ними та існуюча у форматі невизнаної держави. Це важлива деталь, оскільки втручання Туреччини у громадянську війну в Сирії було обумовлене не лише активністю ІДІЛ і зобов’язаннями перед союзниками по НАТО, скільки (чи, в першу чергу) розширенням зони контролю курдських сил. У разі, якщо б Сирійський Курдистан отримав вихід до моря, можна було б говорити про виникнення нової держави та перспективи її визнання, принаймні, частиною Західних держав. Чого Туреччина допустити не могла. Тому наймасштабніші турецькі військові операції на півночі Сирії були спрямовані не проти Ісламської держави, а проти курдських сил. Кризис не завершено або очікування політичного процесу.

Як зазначено вище, громадянська війна в Сирії не завершена. Точніше, до 2023 року була закінчена її активна фаза. Наступний етап — політичне врегулювання, яке передбачало реформу системи управління, кооптацію до влади частини опозиційних сил. З цим Асад не поспішав. Швидше, навпаки, зміцнював свою владу, відкладаючи процес консультацій щодо транзиту на пізніші терміни. Тим більше, що єдності "опозиційних сил" не було. Є "об'єднана опозиція" зі своїми вимогами (до речі, далеко не єдина всередині), є протурецькі формування на Півночі, є Курди. З кожною з таких груп уряд Асада намагався налагодити контакт і обговорити майбутнє. Але усадити всіх разом "за один стіл" по-серйозному (з реальним результатом) не вдалося нікому.

І, нарешті, є зовнішні сили. Це Російська Федерація, Іран (і залежна від них "Хезболла"), які відіграють важливу роль у стабілізації ситуації. Це Сполучені Штати, які зберегли свій контингент на території Сирійського Курдистану. І, звісно, Туреччина. У кожної з цих сторін своє бачення майбутнього устрою Сирії та свої інтереси в цій країні.

Причому, у разі незговірливості опозиційних сил Башар Асад міг зіграти в політичну реформу всередині й домовленості з якоюсь однією з груп. Або з Курдами, або з опозицією в Хомсі, або з Туркоманами. Але:

• домовленість із курдами не в інтересах Туреччини;
• домовленість із туркоманами (читай Туреччиною) не в інтересах курдів, а також Ірану (який конкурує з Туреччиною за вплив) і, за певних обставин, Російської Федерації;
• переформатування влади "всередині", максимум із врахуванням компромісу з Півднем вигідно Ірану й РФ, але неприйнятно для Туреччини, Туркоманів, Курдів і США.

На цьому тлі Анкара починає думати про свою операцію. Метою якої стало б різке посилення своїх позицій на шкоду позиціям насамперед Ірану. І це вкрай важливий аспект, оскільки обмеження впливу Ірану в регіоні вигідне США, а отже, Сполучені Штати можуть "погодитися" з реалізацією другої мети — ослаблення позицій Курдів. Тим більше, що північ від Алеппо залишився курдський анклав, який Турки не змогли ліквідувати під час операції "Оливкова гілка".

У разі успіху під впливом Туреччини виявляється територія розміром півтори провінції, до якої входить найбільше місто країни (принаймні станом на початок громадянської війни). І якщо там існує власна адміністрація — вона є першим та основним потенційним учасником переговорів із Дамаском про майбутній устрій країни. Тобто Анкара різко посилює власні позиції у сирійській кризі. При цьому повалення Башара Асада турецькій стороні ні до чого. Послаблення, транзит влади, формалізація турецького впливу — так. А ось перехоплення влади та відповідальність за досить велику державу не потрібне від слова "зовсім".

Реалізація задуму та короткий прогноз.

Бойові дії почалися і проходили повністю в рамках описаної логіки. Атака почалася в момент різкого ослаблення присутності Ірану та Хезболли. Перші зайняті своїми внутрішніми проблемами та підтримкою проксі у протистоянні з Ізраїлем, другі були безпосередньо залучені до бойових дій проти ізраїльських силових структур.

Першими розпочали атаку загони ХТШ (Хайят Тахрір аш-Шам) — ісламістської організації, що виникла внаслідок злиття місцевої філії "Аль Каїди" та трьох сирійських салафітських угруповань. Географія їхнього просування збігалася з географією розташування блок-постів Хезболли та КВІР. При цьому місцеві армійські чини або були деморалізовані або підкуплені. Про справедливість цього припущення говорить те, що основні загиблі "з асадівської сторони" — іранці чи ліванці. А сирійська моторизована бригада вийшла з Алеппо. У тому числі із фортеці у центрі міста, яку урядові війська утримували усі 4 роки боїв за місто (а це важливо, з погляду інформаційного впливу у регіоні).

На цьому тлі Анкара починає розглядати власну операцію. Метою якої стало б різке посилення своїх позицій на шкоду позиціям, у першу чергу, Ірану. І це надзвичайно важливий аспект, оскільки обмеження впливу Ірану в регіоні вигідне США, а отже, Сполучені Штати можуть "погодитися" з реалізацією другої мети — послаблення позицій Курдів. Тим більше, що на північ від Алеппо залишився курдський анклав, який Турки не змогли ліквідувати під час операції "Оливкова гілка".

Реалізація задуму й короткий прогноз.

Бойові дії почалися й проходили повністю в рамках описаної логіки. Атака почалася в момент різкого послаблення присутності Ірану й "Хезболли". Перші зайняті своїми внутрішніми проблемами й підтримкою проксі в протистоянні з Ізраїлем, другі були безпосередньо залучені до бойових дій проти ізраїльських силових структур.

Першими розпочали атаку загони ХТШ (Хайят Тахрір аш-Шам) — ісламістської організації, що виникла внаслідок злиття місцевого філіалу "Аль-Каїди" й трьох сирійських салафітських угруповань. Географія їхнього просування збігалася з географією розташування блокпостів "Хезболли" і КСІР (Корпус вартових ісламської революції). При цьому місцеві армійські чини або були деморалізовані, або підкуплені. На користь цього свідчить той факт, що основні загиблі "з асадівського боку" — іранці чи ліванці. А сирійська моторизована бригада просто вийшла з Алеппо, зокрема з фортеці в центрі міста, яку урядові війська утримували всі 4 роки боїв за місто (а це важливо з погляду інформаційного впливу в регіоні).

Подальше просування загонів ХТШ супроводжувалося закликами Туреччини до "мирного врегулювання кризи", але також і атакою "Сирійської національної армії" (військової структури, що виконує роль армії сирійських туркменів) на північ від Алеппо.

Паралельно з цим, передбачаючи майбутні проблеми, почали свої дії загони "Сирійських демократичних сил" (СДС) — однієї з "курдських армій". СДС увійшли до населених курдами північно-східних передмість Алеппо і спробували маршем на схід створити сухопутний коридор, який би з'єднав сирійський анклав у провінції Халеб (Алеппо) з Сирійським Курдистаном.

Такий розвиток подій протурецькі сили допустити не могли. Вчора ввечері і сьогодні вранці СНА вела бої проти СДС і таки витіснила курдів із сіл уздовж траси №4 на ділянці Алеппо — Дейр-Хафір. За сам Дейр-Хафір почалися бої між курдами та туркменами. Паралельно з цим ХТШ висунула вимогу до курдської СДС залишити Алеппо "заради забезпечення безпеки".

Отже, у найближчі дні зона на північний схід від Алеппо може стати зоною запеклих боїв між протурецькими формуваннями і курдськими загонами. Тим більше, що на території Сирійського Курдистану вже оголошено мобілізацію.

Другий фронт (а не основний) — це просування на Хаму і далі на південь. Там починаються активні бої між урядовими силами Сирії та загонами ХТШ. Підкреслюю — саме загонами Хайят Тахрір аш-Шам, а не СНА. Вони навряд чи завершаться швидкою поразкою однієї зі сторін, а всього лише зафіксують нову лінію фронту. При цьому як Сирійська армія, так і ХТШ будуть суттєво ослаблені.

Туреччина (і її проксі у вигляді СНА) у цей час вестиме бої з курдськими загонами, прагнучи не допустити з’єднання курдського анклаву в Халебі з основною територією Сирійського Курдистану. А, в ідеалі, ліквідувати його.

А що в результаті? У результаті операції вплив Ірану (і "Хезболли") в Сирії суттєво ослабне. Росія, яка не змогла продемонструвати здатність оперативно надати потрібний рівень допомоги, також втратить свої позиції (але в меншій мірі, ніж Іран).

Сирійські опозиційні угруповання півночі (які знайшли притулок у провінції Ідліб) вийдуть із кризи ослабленими. Їхній ключовий бойовий елемент — Хайят Тахрір аш-Шам — буде сильно пошарпаний у боях проти сирійської армії. А це означає, що Туреччина різко посилить своє становище і, найімовірніше, розпочне "будівництво держави туркменів" зі столицею в Алеппо. Формально, це буде зона, контрольована "опозиційними силами", але, як уже зазначалося, їхній військовий потенціал буде підірвано.

Наступний етап — поновлення політичних консультацій щодо формування нової системи влади в Сирії, де турецька сторона розраховує отримати додаткові поступки.

А що Курди? Сирійський Курдистан збережеться. Анклав на північ від Алеппо — це під питанням. У загальному підсумку курдські сили вкотре стануть розмінною монетою в більш масштабній грі.

Джерело: пост Тишкевича у Facebook