Моя робота - війна - Олександр Сирський

Скажу чесно: мені нецікава медійна робота. Я не будую імідж і не маю політичних амбіцій. Я займаюся війною. 24/7. Саме тому я рідко даю інтерв’ю і майже ніколи не пишу колонок.

Але останніми днями моє мовчання почали трактувати як згоду. Навколо армії і Генерального штабу виросла ціла міфологія про конфлікти й саботаж. Тому один раз я скажу все сам.

Про "конфлікт"

Для мене було несподіванкою дізнатися, що у нас із паном міністром був конфлікт. Я сприймав наші відносини як робочі: зі складними питаннями, з різними позиціями. Так і має бути між двома інституціями під час великої війни.

Якщо я когось чимось образив: Михайле Альбертовичу, вибачте. Буваю жорстким. Але прошу і вас, і всіх, хто зараз із захопленням стежить за цією історією: давайте фокусуватися не на особистому, а на глобальному. На перемозі.

Бо є думка, важливіша за будь-які прізвища: Україна більша за Федорова, Сирського і будь-кого з нас. Україна вистоїть не тому, що в ній є незамінні люди, а тому, що в ній є армія, інституції та мільйони людей, які роблять свою роботу. Звести цю війну до протистояння двох персон — найбільша послуга, яку ми можемо зробити ворогу.

І це стосується не лише нас із паном Федоровим. Я бачу, як люди діляться на "табір Федорова" і "табір Сирського". Щойно питання, пов’язане з війною чи військом, політизується, воно спрощується до гасла. А кожне з питань, про які зараз сперечаються в мережі, — контракти, закупівлі, мобілізація — набагато складніше за будь-який пост про нього. Гаслами не ухвалюються рішення, від яких залежать життя людей.

І друга думка, з якої випливає все, що я скажу далі: війну виграє реальна робота, а не публічна драма навколо неї. Тому далі буде не про стосунки, а про роботу.

Хто за що відповідає

Почнімо з базових речей, які загубилися в дискусії.

Міністерство оборони — це забезпечення війська, закупівлі, вироблення політик, цивільний контроль над ЗСУ. Це величезна робота, без якої армія не воює. Міністр не має особисто перебувати на нулі й не має бути стратегом війни. Це не його завдання і не його відповідальність.

Стратегія війни, планування операцій, ситуація на фронті — за законом моя відповідальність перед Верховним Головнокомандувачем. Далекобійні удари, ізоляція Криму — це роблять ЗСУ, СБУ, ГУР, ДПСУ, і координується Верховним Головнокомандувачем і мною. Не тому, що я "не пускаю" когось до успіху, а тому, що так вибудувані інституційні процеси у всіх арміях світу.

Коли мені закидають "відсутність стратегії", нагадаю просту річ: стратегія війни — не публічний документ і не пост у соцмережах. Вона доповідається Верховному Головнокомандувачу, а її результат видно на фронті, де мільйонна армія четвертий рік стримує переважаючого противника. Той, хто вимагає від Головкома "презентувати стратегію" публічно, вимагає презентувати її ворогу.

У нас останнім часом багато говорять про візію. Візія — корисна річ: з візією можна побудувати стартап. Але для перемоги у війні потрібна стратегія. Візія малює бажане майбутнє. Стратегія відповідає на питання, звідки взяти резерви, снаряди, людей і час, щоб до цього майбутнього дійти.

І тут же про "ручне керування". Я служу в армії понад 40 років. Я армійська людина: я не ставлю ультиматумів своєму керівнику і не керую військами через месенджери. Мільйонна армія не керується у вотсапі. Вона керується через штаби, накази і відповідальність командирів на місцях. Одне з нещодавніх рішень: я делегував командирам корпусів повноваження, зокрема й щодо переведень військовослужбовців у межах корпусів. Це і є протилежність ручному керуванню.

Про дрони

Найдивніший закид, який я чув — що я нібито "не хочу воювати дронами".

Сили безпілотних систем як окремий рід військ створювався при мені. Я особисто подавав Президенту кандидатуру Мадяра, щоб поставити на чолі СБС майора Мадяра. Це було непопулярне рішення, і я взяв його повністю під свою відповідальність. Чому саме він? Бо він не просто виріс від солдата до офіцера, а створив унікальний підрозділ і має бачення. Результат ми всі бачимо щодня.

Людина, яка "не хоче воювати дронами", не створює перший у світі окремий рід військ безпілотних систем і не ставить на нього командира всупереч усім традиціям військової ієрархії.

Але скажу і другу частину правди, яку зобов’язаний казати саме я, бо результат на полі бою за законом лягає на мене. Дрони сьогодні дають велику частку уражень. Це факт. Але щоб підготувати поле бою для ефективної роботи дронів, потрібні артилерія, міномети, інженерні засоби, ППО, радіоелектронна боротьба і ще десятки номенклатур. Генеральний штаб подає міністерству повний перелік того, що потрібно для війни. Закуповувати треба все, а не лише те, що зараз у тренді.

Ми не воюємо з умовною маленькою країною. Проти нас — переважаючий в усьому ворог, який воює зокрема й артилерією, і авіацією, і піхотою. Я не можу за два місяці перевести мільйонну армію "на дрони" і сказати: тепер воюємо так. Крім того, що це очевидна авантюра, будь-який експеримент такого масштабу оплачується нашими землями і нашими людьми.

Про кадри

Кажуть, що я просуваю "лише лояльних". Подивіться на факти. Мадяр. Апостол. Гнатов. Андрій Білецький. Редіс. Верес. Ахілес. Євген Карась. Цей список можна продовжувати. Це люди, які виросли з молодшого офіцерського складу до керівних посад. Я їх призначаю, я їх підвищую, я ними опікуюсь. Багато з цих призначень були непопулярними в системі. Я їх ухвалював, бо мій єдиний критерій — результат.

Так, процедури переведень довгі та складні. Але ці процедури визначені нормативними актами, які розроблялися задовго до мене і змінювати які має саме міністерство. Я підтримаю будь-яке спрощення, яке не зруйнує керованість війська.

Про адміністративну роботу

Я не буду переходити на особистості. Скажу лише про факти, бо вони стосуються мотивації мільйона людей у війську.

Нові контракти було презентовано понад місяць тому. Станом на сьогодні їх підписали близько 2000 військовослужбовців на мільйонну армію. Водночас я отримав велику кількість демотивованих солдатів і офіцерів, які очікували одних умов, а отримали інші. Сама постанова щодо "експерименту" викликає серйозні юридичні питання. Порівняйте: підвищення грошового забезпечення в системі МВС провели через зміни до бюджету і через Верховну Раду. От вам і різниця між рішенням і презентацією. Бо презентації не мають перетворюватися на саморепрезентації: за кожним слайдом мають стояти документ, бюджет і процедура. Інакше замість рішення армія отримує розчарування.

Те саме стосується реформи мобілізації — завдання, яке поставив Президент. Сухопутні війська і ТЦК у моїй вертикалі, і ми готові до змін: ходимо на всі засідання у Верховній Раді, передаємо всі порушення в ДБР, наполягаємо на залученні поліції. Але сама реформа — законодавча й адміністративна робота міністерства. Я чекаю на неї так само, як чекає вся країна.

І останнє, про що не маю права мовчати, — грошове забезпечення. Пан міністр сам публічно сказав, що частину коштів із зарплат військових було спрямовано на закупівлю дронів. Через це на друге півріччя виникло питання фінансування виплат.

Скажу прямо: зарплата солдата — не резерв для перерозподілу, а зобов’язання держави перед людьми, які щодня ризикують життям. Разом з урядом ми зараз шукаємо рішення, щоб кожен військовослужбовець отримав своє вчасно і в повному обсязі. Іншого варіанту просто не існує. Але висновок на майбутнє зробити треба: рішення про мільярди не можна ухвалювати без розрахунку наслідків для мільйона людей.

Зазначу окремо: ця колонка — не для тих, хто сперечається у соцмережах. Вона для тих, хто щодня тримає на собі тягар війни. Нашим воїнам байдуже, хто кого переспорив в інтернеті. Їм потрібні снаряди, ротація, вчасна виплата і впевненість, що держава за їхніми спинами працює, а не свариться. Все, що я написав вище, — саме про це.

Замість висновку

Я не воюю з міністерством. Я воюю з росією. Генеральний штаб ніколи не протидіяв міністерству: ми співпрацювали і будемо співпрацювати з будь-яким міністром, якого призначить держава. Бо в армії не вибирають, з ким служити. В армії виконують накази і роблять свою роботу. Але роблять її якісно.

Моя робота — війна. Стратегія, фронт, люди. Цим я займаюся і займатимусь далі. Бажано без інтерв’ю і колонок.

Україна більша за будь-чиї імена. І Україна вистоїть, якщо кожен робитиме свою справу на своєму місці.

Джерело: колонка Олександра Сирського