Війна, як Голодомор, травмувала українців на покоління вперед, але нація вистоїть, — психотерапевтка Світлана Арефнія

Сьогодні, ймовірно, не залишилось жодного українця, якого б тим чи іншим чином не зачепили наслідки війни з Росією. Хтось за останні три роки втратив роботу чи дім, когось бойові дії перетворили на біженця, а в багатьох війна забрала найдорожче: здоров’я чи навіть життя близьких людей.

"Телеграф" звернувся до кандидатки психологічних наук, психотерапевтки Світлани Арефнії, аби з’ясувати, наскільки травматичним став цей досвід для українського суспільства загалом і чи зможемо ми відновити свій психологічний стан після завершення війни.

"Важливо пам'ятати, що світ не чорно-білий"

— За родом своєї діяльності ви, як ніхто, маєте доступ до внутрішніх переживань українців. На вашу професійну думку, як ми справляємось з викликами четвертого року повномасштабної війни?

— Українці — дуже потужна нація, і зараз ми в цьому просто запевняємось. Ми не знаємо, як потрібно справлятись з цим випробуванням, адже саме такого досвіду в нашій історії ще не було. Але аналізуючи, як ми це робимо, можна констатувати, що у нас виходить.

Інстаграм Світлани Арефнії.

— На початку вторгнення українці продемонстрували неймовірну згуртованість та єдність. Сьогодні ми все ще єдині у своїй ненависті до ворогів, але й один до одного у нас з’являється все більше питань. Чому так відбувається?

— Першою нашою реакцією на вторгнення був шок і мобілізація. Ми переживали початок війни, не знаючи, що робити, але ми гуртувались. Коли перший етап проживання стресу — тривога і напруга — був подоланий, почалась друга стадія — опір стресу і виснаженню. Потім стрес став хронічним. І знову ми всі разом перебували у цьому стані досить довго і все ще не вийшли з нього. Третя стадія стресу — це виснаження, коли організм вже не може чинити опір.

Всі ці цикли ми пережили. Так, зараз ми вже виснажені, але заходимо на новий етап, що включає відновлення ресурсів, жагу до життя і віру у краще. Це може стати виходом зі стану хронічного стресу.

— Здається, в якийсь момент у більшості українців зникла здатність до емпатії щодо росіян. Самі вони називають це "расчєловєчіванієм". Що про це каже психологія?

— Війна поляризує. Вона поділяє світ на чорне і біле. Через це в якийсь момент виникає явище дегуманізації, що, звісно, впливає на поведінку українців.

З одного боку, дегуманізація потрібна для того, щоб подолати всередині себе моральні СТОПи, на кшталт "не вбий". Особливо це стосується військових, яким для того, щоб подолати ворога, доводиться керуватись цією агресією. З іншого боку, ця дегуманізація в подальшому може ускладнювати адаптацію до мирного життя.

Зазначу, що поляризація стосується не лише самих українців. Весь світ зараз ділить нас на хороших і поганих, на тих, хто донатить до останньої копійки, і тих, хто відсторонився від війни. Розглядаються лише два підходи: або ти ставиш життя на паузу і страждаєш, або ти живеш тут і зараз, відриваючись на повну.

У цій ситуації вкрай важливо пам'ятати, що світ не чорно-білий. Насправді існує дуже багато кольорів, і нам важливо помічати весь цей спектр.

"Виживання, попри все"

— У 2022-му нам довелося адаптуватися і підвищити свій поріг чутливості, щоб впоратися з новою реальністю. Коли щось подібне трапляється з окремою особистістю, її називають травмованою. У нашому випадку йдеться про десятки мільйонів людей. Чи буде ця травмованість мати прояви у майбутньому і як вплине на розвиток нашого суспільства?

— Так, на жаль, ми зараз можемо спостерігати формування нової трансгенераційної травми. Це колективна травма, яка передається навіть генетично.

Аналогічно, як і "спадок" Голодомору передався й тим, хто не знав голоду. Ми досі вважаємо, що на столі повинно бути багато наїдків, а викидати продукти — погана прикмета. Ми досі зберігаємо щось про всяк випадок і завжди тримаємо хліб на столі.

Те, що відбувається зараз, так само буде відображатись в майбутньому на нас, на наших дітях і навіть онуках.

Перший посил цієї травми — виживання попри усе. Другий — не довіряй брату, сусіду, другу і взагалі нікому, адже вони можуть розчарувати і зрадити.

На жаль, усі ті травматичні події, які ми переживали і переживаємо зараз, будуть відображатись на світосприйнятті ще мінімум двох поколінь українців.

– Однією з причин нашої вразливості у 2022-му історики називають невивчені уроки минулого. Ми забули, що росіяни ніколи не були нам друзями. Щоб це не повторилося у майбутньому, ми повинні передати свій досвід — в тому числі ворожість до росіян — наступному поколінню. Наскільки правильно з точки зору психології вчити дітей ненавидіти?

— Потрібно фокусуватися не на ненависті, а на цінності свого життя, своїх кордонів — психологічних, фізичних, географічних, на усвідомленні того, що є твоїм і як його слід відстоювати.

Нам довгий час непомітно прищеплювали ворожі цінності, культуру, світогляд, і наш колективний розум сприймав це як належне. Хоча зараз, згадуючи все це, неможливо повірити, що ми не помічали цього впливу. Тепер ми повинні відкрити нашим дітям саме українські цінності, традиції та ритуали.

Розуміючи їх, дитина, природно, буде ставитись вороже до тих, хто захоче відібрати ці цінності і перетнути її кордони. Це працюватиме не лише з росіянами, а з будь-ким, хто зазіхне на них.

Потрібно акцентувати увагу на створенні своєї ідентичності, в тому числі — національної. Це більш ефективно, ніж фокусування на агресії і ненависті.

Також для дитини важливо, як батьки демонструють своє ставлення. Якщо ви, як мама, показуєте свій сум, злість чи ненависть не лише словами, а емоціями, дитина зчитує це як підкріплення тому, що їй кажуть. Все це об’єднується і сприяє більш глибокому розумінню ситуації.

Про мобілізацію та ухилянтів

— Чоловіки, які ухиляються від служби, часто пояснюють це буцімто несправедливістю підходу до призову. Як ви вважаєте, чи можна було уникнути великої кількості ухилянтів, обравши інший підхід до мобілізації?

— Тут також проблема у поляризації: або йдуть всі, або ніхто. Згадаймо початок війни. Тоді пішли майже всі. Ми були мотивовані саме виживанням і захистом своєї території. Що сталося потім? Їх зупинили і сказали, що так багато людей не потрібно. Потім передумали і почали знову всіх збирати.

В паузі між останніми двома етапами мотивація впала, адже люди перестали діяти виключно на інстинктах і мали час проаналізувати і зробити вибір, керуючись вже логікою, а не емоціями.

Раціональний вибір показав, що не всі хочуть і не всі можуть йти у військо. Дійсно, є ті, хто просто злякалися і повтікали. Але є й багато тих, хто може бути корисним армії в інший спосіб.

Один за своїми внутрішніми якостями здатен воювати на передовій, другий — знаходити космічні кошти на закупівлю озброєння, третій — бути максимально продуктивним на тилових посадах.

Тому, перш за все, варто було б створити дійсно справедливий і чесний відбір за можливостями і здібностями.

По-друге, вкрай важливо, щоб підготовка до служби тривала достатньо часу і давала можливість не лише навчитися військовій справі, а й адаптуватися до нових умов та реалій.

Потрапляючи на навчання, чоловік переживає сильний стрес, але по мірі того, як він знайомиться з побратимами, отримує підтримку і переймає їхній досвід, рівень цієї тривожності знижується в рази. В результаті такий боєць не втече з позицій за першої ж можливості, адже буде готовим до того, що на нього там чекає.

Саме такий систематичний підхід і суворе дотримання усіх вимог і правил з обох боків могли б значно посилити нашу армію в майбутньому.

"Жінки руйнують стереотипи"

— Десятки тисяч українських жінок добровільно вступили до лав ЗСУ. На багатьох з них вдома чекають неповнолітні діти. При цьому психологи застерігають від розмов з військовослужбовицями на цю тему. Мовляв, це може викликати у них почуття провини чи навіть сорому. Чи означає це, що всередині кожної українки на фронті завжди виникатиме конфлікт інтересів свідомої громадянки і матері?

— Тут вже проблема в узагальненні. Дійсно, є стереотипне ставлення до того, що жінка — це берегиня, яка створює тепло і піклується про дітей. Втім, у сучасному світі жінки руйнують ці стереотипи, адже насправді можуть все.

Звісно, у нас з чоловіками різні гормональні структури і фізичні можливості. Але це не означає, що жінка не може бути ефективною у військовій формі і на військовій посаді. Нагадаю, що кращими снайперами в Радянському Союзі були саме жінки.

Нам потрібно відкинути стереотипне ставлення і зрозуміти: якщо жінка робить цей вибір, він є навіть більш свідомим, ніж у чоловіка. Якщо вона вирішила стати на захист країни, залишивши дітей з мамою, сестрою або подругою, вона вже вибудувала жорстку структуру мотивації і точно знає, навіщо вона це робить.

Такі жінки можуть викликати лише велику повагу і повинні отримувати від суспільства безмежну підтримку та вдячність.

Як уникнути розлучення: три принципи

— За даними Мін'юсту і статистикою РАЦСів, сьогодні кількість розлучень в Україні майже наздогнала кількість одружень. Війна розлучає сім’ї, як офіційно, так і територіально. У випадку шлюбу з військовослужбовцем це не просто стосунки на відстані, а й союз, в якому партнери живуть кардинально різним життям. Як уникнути віддалення?

— Причин для розриву може бути безліч. Деякі пари були на межі ще до війни, а стрес тільки посилив ці розбіжності. Деякі змогли усвідомити проблеми в стосунках лише на відстані, а тепер, знайшовши "нових себе", не хочуть повертатися до минулого. Також є багато пар, які намагаються зберегти стосунки, попри відстань.

Це дійсно складно, адже за відсутності фізичного контакту втрачається й емоційний зв'язок, прив'язаність. Крім того, навколо кожного з партнерів будується нове соціальне коло. Наприклад, жінка може потрапити у нову для себе спільноту біженців за кордоном, а чоловік у війську тим часом будує дуже емоційно міцні стосунки з побратимами, адже саме з ними він переживає досвід на межі життя і смерті. Таким чином формуються два різні світи.

Уникнути віддалення можна, слідуючи трьом принципам.

Перше — це збереження спогадів. Наш мозок не відокремлює минуле від сьогодення, тому коли ми згадуємо щось приємне, на емоційному рівні ми ніби знову переживаємо це. Зберігайте цінні спогади і нагадуйте один одному про них.

Друге — це максимальна залученість у життя партнера. Жінкам варто ділитися зі своїми чоловіками подіями, які з ними відбуваються, просити порад або допомоги в побутових питаннях. Чоловікам-військовим ділитися подробицями свого життя може бути складніше, але навіть на війні завжди можна знайти, про що розповісти. Будь-яка побутова історія чи кумедна розповідь про котика чи собачку на фронті дасть жінці відчуття залученості до вашого життя.

Третє — це майбутнє. Будуйте спільні плани, мрійте, вигадуйте щось разом. В цей момент в організмі виробляється дофамін, що сприяє емоційному зближенню і допомагає зміцнити ваш зв’язок.

— Деякі дружини військовослужбовців відзначають зміну сексуальної поведінки у своїх чоловіків. Наскільки це природно — коли така кардинальна зміна обставин і способу життя у гіршу сторону змінює наш темперамент і вподобання в інтимних стосунках?

— Це дуже індивідуальне питання. Якщо ви розумієте, що в цьому аспекті у вас виникають проблеми, потрібно звертатись до фахівців, які зможуть допомогти саме з вашим запитом.

Дійсно, поведінка може змінюватися у різні сторони. Це залежить від рівня темпераменту, статевої конституції, досвіду, лібідо і ще купи складових, які впливають на наше сексуальне життя.

Наприклад, у чоловіків в стресовій ситуації лібідо може підвищуватись. У жінок, навпаки, воно знижується і завмирає. У одних пар пристрасть розпалюється саме в екстремальних умовах, а іншим для цього потрібен спокій і затишок.

Деякі жінки втрачають потяг до сексу, коли їхній чоловік у небезпеці, а інші, побачивши партнера в новій ролі, заново закохуються у нього і відчувають збудження 24/7.

Який би розвиток не мали ваші "базові налаштування", якщо це турбує вас, краще звернутися до спеціаліста і отримати консультацію, що базуватиметься на індивідуальному підході.

Як подолати стрес

— Рано чи пізно війна закінчиться, але вже зараз очевидно, що сам лише факт припинення вогню не стане тією сатисфакцією, якої ми потребуємо. Українці втратили десятки тисяч людей, свої землі і вже ніколи не зможуть спати спокійно. При цьому, ті, хто зробив все це з нами, не понесли жодного покарання. Як примиритися з цією тотальною несправедливістю? Особливо тим, хто втратив у цій війні найдорожче.

— По-перше, нам слід позбуватися негативних установок. Так, ризики існують, але вони не повинні формувати наше ставлення до майбутнього.

Для того, щоб правильно себе налаштувати, можна скористатися ресурсоорієнтованою моделлю стресоподолання. Її створив засновник ізраїльського Центру стресоподолання, професор Мулі Лахад. Називається ця система "basic Ph", де:

B – Belief & values – це віра та цінності. Так, ми більше не віримо сусідам, але тепер ми віримо в свої сили. Ми цінуємо близьких більше, ніж раніше, і це є великим ресурсом та опорою для нас.

A – Affect – це вираження емоцій та почуттів. Наш емоційний стан зараз хитається від ненависті та агресії до розчарування та виснаження. Спостерігайте за цим і намагайтеся виміщувати негативні переживання за допомогою спорту, медитації, танців чи мистецтва.

S – Socialization – це соціальні зв’язки. Оточуйте себе людьми, які можуть вас зрозуміти і підтримати, з якими ви, як одна команда, зможете рухатись далі в будь-якій сфері.

I – Imagination – це уява і мрії. Нам потрібно налаштовуватись на те, що, попри все, ми адаптуємось, захистимось і обов’язково все подолаємо. Не припиняйте вірити, мріяти і максимально реалістично уявляти саме цей сценарій.

C – Cognition, thought – це когнітивні стратегії. Якщо ми спокійно і тверезо аналізуємо все, що відбувається навколо, у нас розвивається критичне мислення. З ним ми не віримо в усе, що нам пропонує пропаганда, не втрачаємо лімбічну систему і раціоналізацію.

Ph – Physical – це фізична активність та тілесні ресурси. Піклуйтеся про свій фізичний стан, своє тіло та здоров'я. Стрес виробляється гормональною системою за участі кортизолу, адреналіну, норадреналіну та інших нейромедіаторів. Щоб позбутись їх, нам потрібні фізичні навантаження та дихальні вправи.

Наостанок хочу сказати, що величезна кількість науковців зараз працюють над створенням інструментів для подолання стресового стану і адаптації українців у повоєнний період. Так, ми травмовані, але попри це, просто зараз ми формуємо таку потужну націю, яка стовідсотково впорається з усіма випробовуваннями.

Ба більше, для всього світу ми станемо прикладом того, як долати труднощі в усіх сферах — психологічній, військовій, політичній. У нас будуть вчитися тому, як витримати все це і жити далі.

"Телеграф" звертає увагу читачів на те, що за будь-якими порадами щодо конкретних психологічних проблем треба індивідуально звертатись до спеціалістів.