Тримав у страху весь СРСР: чому Харків досі пам’ятає "злодія в законі" на прізвисько Псих

Радянський Союз мав дві паралельні реальності. Одна — офіційна, з партійними з'їздами, п'ятирічками та моральним кодексом будівельника комунізму. Друга — тіньова, з власними законами, ієрархією та кодексом честі, який був жорстокішим за будь-яку статтю Кримінального кодексу. У цьому другому світі правили "злодії в законі" — злочинна еліта, чиї імена шепотіли з острахом від Владивостока до Львова.

У середині 1970-х років Харків став тимчасовою резиденцією одного з найжахливіших кримінальних авторитетів радянської епохи – Васьки Психа. Його справжнє ім'я – Василь Якименко, народився він у 1916 або 1917 році в селі Березівка на Харківщині. Але цифри його біографії вражають більше, ніж будь-які детективні романи: понад 125 років судимостей сукупно, двічі найвища міра покарання і чотири втечі із в'язниць на півночі СРСР.

Саме ці втечі подарували йому репутацію, від якої холоне кров. Кожного разу Якименко брав із собою молодого ув'язненого – так званого "бичка". Коли закінчувалися продукти, супутник ставав "їжею". Цей жахливий факт перетворив Ваську на живу легенду кримінального світу, на ім'я якого рівнялися інші злочинні авторитети.

Харківська операція: полювання на емігрантів

Переїзд Васьки Психа до Харкова в 1970-х збігся з історичним моментом – радянська влада дозволила виїзд євреїв до Ізраїлю. Досвідчений злочинець миттєво зрозумів, яка золота жила відкрилася перед ним. Логіка була простою: готуючись до еміграції, люди продавали все майно і конвертували кошти в золото та коштовності, які можна було б спробувати вивезти контрабандою. Усі ці скарби зберігалися вдома, перетворюючи квартири на справжні сейфи.

Особливу увагу група Якименка приділяла тим, хто був пов'язаний із тіньовою економікою – директорам магазинів, "цеховикам", товарознавцям. Така жертва ніколи не звернулася б до міліції, бо не змогла б пояснити легальне походження багатства.

Афера віртуозів: класична кримінальна байка

Книга "Організована злочинність в Україні" наводить історію, яка ідеально ілюструє методи роботи групи. Її головним героєм став директор великого харківського магазину Іцик Мойшевич, який збирався емігрувати.

Стеження дозволило злочинцям знайти слабке місце — директор магазину Іцик Мойшевич, окрім офіційної дружини Сари Мойсеївни, мав ще кілька молодих коханок з-поміж продавчинь і для побачень орендував конспіративну квартиру. Вранці, коли він вирушив на зустріч, а його заступник поїхав на базу, злочинці реалізували свій план: один із них зателефонував до квартири, представившись робітником магазину, повідомив про нібито арешт директора й "очікуваний обшук", закликавши терміново зібрати всі гроші та коштовності.

Водночас другий учасник злочину перекусив телефонний дріт на сходовому майданчику, щоб унеможливити зв’язок і перевірку інформації. Перелякана та дезорієнтована Сара Мойсеївна поспіхом склала усі цінності в сумки й вийшла з квартири. На виході її вже чекали переодягнені у міліцейську форму злочинці разом із "понятими". Вони забрали сумки з коштовностями, склали фальшивий протокол і строго наказали з’явитися наступного дня у райвідділ.

Коли через кілька годин додому повернувся директор магазину, його дружина, ще під впливом пережитого шоку, зустріла чоловіка з полегшенням. Німа сцена стала фіналом цієї майстерно проведеної операції.

Спадщина "злодіїв у законі"

Васька Псих був частиною системи, яка початково базувалася на кримінальній "демократії" – вирішенні спорів на "сходках" за чіткими "поняттями". Це був жорсткий ієрархічний клан із ретельним добором нових членів.

Але з часом гроші та влада змінили систему. Ідейна база поступилася місцем жорстокості, хитрості та прагненню до багатства. "Злодії в законі" почали контролювати тіньову економіку, і саме нелегальні ділки стали головним джерелом їхніх доходів.

Клан Васьки Психа став яскравим прикладом цієї трансформації – від "ідеальних" злочинців до безжальної машини з вибивання грошей. Його ім'я досі викликає в кримінальному світі суміш страху та поваги, залишаючись темною легендою епохи, коли злочинні закони панували паралельно з радянськими.

Раніше "Телеграф" розповідав, як українських заробітчан нещадно грабували на московських вокзалах. Трудівники, які поверталися додому після місяців важкої роботи, втрачали всі зароблені гроші під загрозою ножа, а правоохоронні органи виявлялися безсилими у боротьбі з цією системою.