Професура масово йде в студенти: як викладачі навчають один одного за державні кошти

Продумана стратегія ректорату

Ще у серпні минулого 2025 року журналісти інтернет-видання "Полтавська хвиля", заглянувши до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, звернули увагу на те, що серед вступників на магістратуру до Полтавського національного педуніверситету ім. В. Г. Короленка надзвичайно багато його ж викладачів. Причому вони, займаючи досить солідні посади, маючи професорські звання й наукові ступені, подавали документи одразу на кілька (іноді 5—8) різних спеціальностей, які могли бути далекими від їхнього основного фаху.

На окремі спеціальності кількість викладачів-вступників у рази перевищувала кількість заяв від інших претендентів на навчання. Скажімо, на "Музичне мистецтво" з 52 поданих заяв 30 надійшло саме від співробітників вишу. А на "Дошкільну освіту" було лише 8 реальних абітурієнтів, а решта 23 — співробітники закладу. Загалом третину заяв на вступ у магістратуру полтавського педуніверситету подали свої.

На перший погляд, складалося враження, що досвідчені викладачі, асистенти та старші лаборанти не до кінця були впевнені у виборі, тому забезпечували собі запасні варіанти.

Та насправді, як думається, то могла бути продумана стратегія ректорату, який таким чином вирішив підняти рейтинг закладу вищої освіти (ЗВО) заради збереження освітніх програм (від недобору студентів вони можуть втратити акредитацію). Загалом, кількість вступників — це важливий критерій для ЗВО, який суттєво впливає на його місце як у загальнонаціональних, так і в міжнародних рейтингах. Це по-перше.

А по-друге, ректорат таким чином вирішив заробити гроші для університету, з яких можна платити зарплату викладачам, скориставшись державною програмою, а саме, ваучерами на навчання від Служби зайнятості. І натиснув на підлеглих, аби вони подавали заяви на здобуття нових освітніх знань.

Державний ваучер на навчання від Служби зайнятості — це безплатний сертифікат на навчання для отримання нової професії чи підвищення кваліфікації, доступний певним категоріям громадян. Отримати його можна через онлайн-форму на порталі Державної служби зайнятості або особисто в Центрі зайнятості, подавши паспорт, ІПН, документи про освіту та трудову книжку. Наразі ваучер покриває навчання вартістю 30 280 грн.

Систему ваучерів держава створювала з метою підтримки людей, які потребують перекваліфікації: тих, хто втратив роботу, змінює професію або не має можливості самостійно оплатити навчання. Отримати їх можуть громадяни віком 45+, які мають професійно-технічну чи вищу освіту, не зареєстровані у службі зайнятості як безробітні та не проходили навчання за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття протягом останніх 3-х років. Зокрема, ветерани, учасники бойових дій за умови звернення протягом трьох років з дня звільнення; внутрішньо переміщені особи працездатного віку; особи з інвалідністю; люди, що отримали поранення внаслідок військової агресії, або пройшли полон, віком 45+.

Загалом ваучер можна використати для навчання за 155 професіями та спеціальностями, які затребувані на ринку праці. Серед них — сфера ІТ-технологій, будівництво, транспорт, освіта, медицина, сільське господарство, соціальне обслуговування тощо. Професію, заклад освіти в межах України та форму навчання (денну, заочну чи дистанційну) людина обирає самостійно.

Власники ваучерів, які були зараховані до магістратури Полтавського педуніверситету, відповідають лише двом критеріям: віковому й освітньому.

Від директорки Полтавського обласного центру зайнятості Катерини Клавдієвої "Телеграфу" вдалося дізнатися, що філії, відділи й управління області загалом надали 1347 ваучерів вартістю 34,7 млн грн в межах річного кошторису. В тому числі 248 для ВПО, 48 для учасників бойових дій, 129 — особам з інвалідністю. Тобто загалом удвічі більше ваучерів — 922 — отримали інші категорії охочих здобувати знання за кошт держави. Дані про їхній соціальний статус у Центрі відсутні.

Цілком імовірно, ті, заради кого держава виділяє величезні кошти, не бачать резону в перенавчанні. Тому цим користуються кмітливіші. Та кому на користь таке розбазарювання мільйонів гривень?

"Все на законних підставах"

За даними авторів публікації, минулого року в магістратуру вступили 29 працівників педуніверситету, 19 з яких не рядові викладачі, а завідувачі кафедр й навіть декани з науковими ступенями! Завдяки цьому вони поповнили бюджет закладу на 547 840 гривень, адже вартість одного ваучера 30 280 гривень.

Дуже вдалий хід, погодьтеся. Адже таких кваліфікованих кадрів навіть вчити не треба, бо вони давно самі навчають інших. А після отримання диплома можуть стати мультидисциплінарними викладачами.

Так, декан історичного факультету, кандидат історичних наук Юрій Вільховий вирішив "перекваліфікуватись" на вчителя зарубіжної літератури.

Декан факультету психологічної і соціальної роботи, доктор наук, професор Світлана Яланська вирішила підтягнути англійську.

А завідувачка кафедри соціальної роботи, реабілітації та повоєнної адаптації, докторка педагогічних наук Наталія Сайко, навпаки, додатково вивчає психологію.

Найбільшою популярністю серед здобувачів нових знань з-поміж співробітників вишу користуються такі спеціальності, як "Кризова психологія. Соціально-психологічне відновлення" та "Англійська філологія і переклад".

Втім, за інсайдерською інформацією видання, частина студентів-викладачів жодного разу не відвідувала пар під час зимової сесії. Дехто станом на 31 грудня не здав жодної роботи.

Гіпотетично, робить висновки "Полтавська хвиля", це схема додаткового фінансування університетів через своїх працівників.

Проте у Полтавському підрозділі Бюро економічної безпеки офіційно заявили, що вони не будуть займатися розслідуванням цих махінацій, оскільки це надто дрібна для них справа. Їм цікаві зловживання, які завдають збитків не менш як на 3,2 мільйона гривень. Все, що менше — в компетенції Нацполіції.

Ректорка ж університету Марина Гриньова, яку цитує видання, не вбачає у цій ситуації взагалі нічого поганого. Навпаки, дуже радіє, що викладачі бажають навчатися на різних освітніх програмах. Каже, вона й сама вивчає англійську філологію в релокованому на Полтавщину Луганському національному університеті ім. Т. Г.Шевченка.

— У нас університети автономні, й викладачі можуть протягом життя навчатися де завгодно, в будь-якому закладі, — сказала Марина Гриньова. — Так що у нас можуть навчатися і одержувати диплом магістра. І у нас зараз у перспективі дуже гарні міжнародні проєкти. І нам потрібні знання, весь час підвищувати кваліфікацію, весь час займатися саморозвитком. І ми так і вирішили, наші викладачі, що вони бажають навчатися.

Ректорка зауважила, що тут не існує конфлікту інтересів:

— Ми радилися з юристами. Вони говорять: "Все на законних підставах". Ми взагалі працюємо без порушень. Ми без ризиків навіть працюємо. Наш університет входить у десятку найкращих університетів, які без ризиків.

Хоча конфлікт інтересів наявний, резюмують журналісти. Адже керівники факультетів і завідувачі кафедр стають студентами власних підрозділів, а їхні підлеглі — екзаменаторами. Навіть за повної формальної коректності процедур така модель підриває довіру до академічної доброчесності й рівних умов для всіх вступників.

Імітація навчання?

За словами доктора історичних наук, професора Ігоря Сердюка, до якого видання звернулося за коментарем, це все виглядає як імітація навчання. Адже коли науковець чи викладач розуміє, що для його розвитку чи карʼєри потрібні нові знання та навички, або він хоче рухатися в якусь нову для себе сферу, то може навчатися на тренінгах чи курсах, на сертифікатних освітніх програмах тощо. При цьому, на думку пана Сердюка, повний цикл навчання, щоб отримати диплом магістра, фахівцям зі стажем не потрібен, бо їм не треба вже повторно вивчати методології наукових досліджень, курси філософії, педагогіку вищої школи, та ще й на нижчому рівні. Якщо метою дійсно є отримати нові знання, а не диплом, то вивчення одного-двох-трьох основних курсів (ядра програми) буде набагато рентабельнішим.

Ексзаступник міністра освіти і науки, освітній аналітик, віцепрезидент з питань освіти Київської школи економіки Єгор Стадний набагато категоричніший.

— Цей заклад освіти має припинити існування. Окремих викладачів та науковців потрібно підтримати, а частину його підрозділів, можливо, перетворити в основу для кількох старших профільних шкіл, — переконаний він.

У Міністерстві освіти подібну практику вважають нонсенсом і визнають, що масова участь викладачів університету у вступній кампанії теоретично могла впливати на конкурсні бали інших вступників і рух рейтингових списків. Однак довести такий вплив, кажуть там, практично неможливо. Міністерство не має інструментів для автоматичного відстежування, хто є хто серед вступників.

Тим часом у реєстрі конкурсних пропозицій Полтавський педагогічний університет займає перше місце по Полтавській області. При цьому Міносвіти, розуміючи, що це не відповідає дійсності, не втручається у ситуацію, а правоохоронні органи не бачать проблем через недостатні суми збитків…

"Телеграф" безрезультатно намагався поспілкуватися на правах анонімності на цю тему зі співробітниками університету. "У ЗМІ подається все, м'яко кажучи, тенденційно та заангажовано", — зауважив лише один із них.

Проте в обговореннях публікації ті, хто в "темі", кажуть, що це типова практика для ЗВО, повсюдний лайфхак, аби вижити, адже зарплати викладачів залежать від надходження коштів за навчання. Тому багато вишів "погнали" своїх співробітників на перенавчання у своїх же магістратурах.

Це симптоми нездорової системи, яка висмоктує з бюджету мільйони гривень. Уряд мав би зваженіше підійти до непомірних витрат, які не є пріоритетом під час війни.