Один поверх вирішував усе: чому в СРСР так часто будували 9-поверхівки

Дев'ятиповерхові будинки свого часу стали звичною частиною міського пейзажу в багатьох містах колишнього СРСР. Така популярність була не випадковою — на вибір висоти впливали будівельні норми, вартість робіт, вимоги безпеки та можливості міської інфраструктури.

Як зазначається у відео на YouTube-каналі Макса Романчука, дев'ять поверхів вважали своєрідним компромісом між бажанням збільшити щільність забудови та необхідністю не ускладнювати будівництво.

Чому не десять поверхів

Масове будівництво житла в СРСР особливо активно розгорнулося у 1950-х роках. Хрущовки мали допомогти забезпечити окремими квартирами якомога більше сімей, а згодом виникла потреба будувати будинки вище, щоб ефективніше використовувати міську територію.

Водночас зі збільшенням поверховості зростала і кількість технічних вимог. За будівельними нормами, у будинках понад п'ять поверхів уже мав бути ліфт, а для десятиповерхових споруд передбачали два — пасажирський і вантажний.

Ще одним фактором були вимоги пожежної безпеки. Для будівель заввишки понад 28 метрів передбачали спеціальні незадимлювані сходи.

Типова дев'ятиповерхівка зазвичай мала висоту трохи понад 27 метрів. Тому її конструкція дозволяла не переходити до додаткових вимог, які виникали при будівництві вищих споруд.

Це безпосередньо впливало і на вартість. Будівництво дев'ятиповерхового будинку обходилося дешевше, ніж зведення десяти- чи дванадцятиповерхових споруд, оскільки не вимагало такого самого набору додаткових рішень.

Вищі будинки вимагали більше ресурсів

Збільшення поверховості створювало додаткові труднощі не лише з ліфтами та пожежною безпекою. Для вищих будинків потрібні були потужніші інженерні системи, зокрема для водопостачання та інших комунікацій.

За словами Романчука, будинки понад дев'ять поверхів також могли вимагати спеціальних насосних станцій для газопостачання. Через це в деяких висотних спорудах замість газових плит використовували електричні, що, своєю чергою, потребувало потужнішої електромережі та додаткових підстанцій.

Ще одна проблема — ґрунт. Вищі будівлі створюють більше навантаження на основу, тому для них могли знадобитися міцніші ґрунти та складніші рішення для фундаменту.

А як щодо пожежних автосходів

Існує поширена версія, що дев'ять поверхів обирали через максимальну висоту пожежних автосходів. Однак, за словами Романчука, це пояснення не зовсім відповідає дійсності.

У 1960-х роках у СРСР уже з'явилися пожежні автосходи заввишки близько 30 метрів. У 1970-х роках використовувалися механізовані моделі довжиною до 32 метрів.

Таким чином, поширення дев'ятиповерхівок було пов'язане одразу з кількома факторами. Така висота дозволяла збільшувати кількість квартир у будинку, водночас не створюючи частини додаткових витрат і технічних вимог, які виникали при будівництві вищих споруд.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав, скільки ще можуть простояти панельні будинки та які з них становлять потенційну небезпеку для мешканців.