Студент велосипедом повертається з Лондона до України не з пустими руками. Як він допоможе ЗСУ?

Киянин Ілля Хабло (Боба), який майже два роки жив і працював у Лондоні, дистанційно навчаючись в Україні, вирішив поєднати повернення додому з корисною справою. На початку тривалої велоподорожі "Ride to Ukraine" з фінішем у Львові він оголосив збір на підтримку одного з підрозділів ЗСУ.

Про свою мотивацію та плани у рідній країні 19-річний мандрівник розповів "Телеграфу".

Біг-Бен не радував

Початок повномасштабного вторгнення Ілля зустрів у Львові, де навчався на філософському факультеті Національного університету ім. Івана Франка. Спочатку планував там і лишатися, але коли через атаки росіян на енергетику почалися систематичні відключення світла, з батьками перебрався до британської столиці.

— У мене з другом колись були дурні ідеї поїхати в Польщу вчитися на айтівця, — розповідає "Телеграфу" Боба під час чергового перепочинку в дорозі. — Ми були молоді, не знали чого хочемо, тому обирали найпопулярнішу і найбанальнішу сферу, думали, це так круто. Але згодом прийшло розуміння, що ближче до серця зовсім інше, і тому обрав навчання у Львові на психолога. Плани поїхати до Британії сформувались наприкінці 2022 року, коли через масовані обстріли почались системні відключення електроенергії. Через знайомих батьки знайшли родину, яка готова була мене прийняти. Ми оформили спонсорську візу і невдовзі після настання 2023 року я вже був у Лондоні.

За словами Іллі, попри теплий прийом родини, яка надала йому житло, перші тижні в Великій Британії для нього були непростими. Перш за все в моральному плані.

— Якось мені було байдуже , що я у столиці розвиненої європейської країни, можу бачити на власні очі Біг-Бен тощо, — зізнається хлопець. — Мені було важко прийняти той факт, що, можливо, я нескоро повернусь додому, що я залишив батьків, друзів, університет. Але згодом адаптувався. Дуже допомогло те, що я готувався до IELTS (найпопулярніший у світі тест на знання англійської мови. — Авт.), тому з комунікацією проблем не виникало. Я і роботу знайшов — влаштувався офіціантом в популярну мережу ресторанів Sticks'n'Sushi, згодом отримав підвищення — мене перевели на позицію асистента менеджера.

У нас була дуже інтернаціональна компанія, адже у країні така фішка, що самі британці у сфері обслуговування не працюють. Тож я товаришував з людьми з Еквадору, Польщі, Литви, Греції, Японії, Малайзії, Сомалі. До речі, у двох співробітників-литовців було стільки русофобії, що аж страшно. І, на жаль, з росіянами, але вже як клієнтами, мені теж прийшлось перетинатися, бо в районі Челсі їх чимало мешкає. Звісно, вони не могли ідентифікувати, звідки я, тому обходилось без ексцесів. А коли співрозмовники дізнавались, що я з України, посміхались, казали: "Удачі!", "Тримайся!", навіть "Слава Україні!", — додає Ілля.

Паралельно з роботою хлопець продовжив навчання. Дистанційно у ЛНУ, бо спроби потрапити в один з британських навчальних закладів з відповідною спеціальністю не мали успіху. При цьому майже одразу після переїзду до Британії хлопець почав усвідомлювати, що бачить своє майбутнє тільки вдома.

— Думав про повернення постійно і вирішив, що після дев’яти місяців у Лондоні таки згодом поїду до України, — каже співрозмовник. — Коли сказав про це батькам, вони відреагували по-різному. Тато сказав: "Навіть не думай!", бо він більш раціонально мислив і йому здавалося, що в Англії більше перспектив. А мама: "Ідея класна, але варто ще обміркувати!" Однак я хотів все ж таки завершити другий курс і добре підготуватися. Адже у мене виникла ідея, що це має бути не звичайна поїздка, а велоподорож.

400 тисяч за 3800 км

Двоколісний транспорт у Іллі також з'явився за часів його життя в Великій Британії. Саме його він обрав, щоб долати 13 км від будинку до роботи.

— Перший мій велосипед, який я припаркував біля ресторану, вкрали за шість годин, — згадує невдалий досвід хлопець. — З наступним вже був обережніший, на вулиці не залишав, їздив на ньому і думав: "Він такий крутий, от на ньому точно можна поїхати в Україну". Та згодом довелося його міняти, бо вийшов з ладу. Вибір зупинив на турінговому велосипеді з рамою з хромомолібденової сталі, якраз розрахованому на довгі подорожі, бо він надійний і міцний. Так на ньому я став кататися навколо Лондона, втягуватися в місцеву велосипедну "двіжуху". Заодно дивився відео блогерів, які займалися зборами коштів під час заїздів. Як, наприклад, Сашко Ляпота, що влітку 2022 проїхав містами Європи.

І мені здалося: якщо є такі успішні приклади, у мене теж є шанс підтримати ЗСУ, вирушивши в дорогу в Україну на велосипеді. Коли думали з моїм другом Максимом Ананченко, який відповідає за сторінку проєкту "Ride to Ukraine" в Instagram, кому допомагати, вирішили: це має бути Третя окрема штурмова бригада (колишній полк ССО "Азов" ЗСУ. — Ред.). Ми обоє дуже поважаємо цей підрозділ, написала їм в службу підтримку, розповіли про ідею й отримали згоду. За мету поставили зібрати 400 тис. гривень, що потрібні для встановлення броньованих модулів на техніку, задіяну на складних ділянках фронту, — уточнив Ілля.

При розробці маршруту з Лондона до Львова хлопець використав додаток Komoot, орієнтуючись на місця, де можливий дикий кемпінг, тобто ночівля в наметі. За розрахунками, Боби треба подолати 3800 км.

— З урахуванням Британії та України, маю проїхати дев'ять країн, — каже хлопець. — Речі з собою намагався брати по мінімуму. З основного — намет, каремат, спальник і пальник для приготування їжі. Два комплекти одягу (футболка, шорти, шкарпетки), один на мені, другий зазвичай після прання сохне під час руху на велосипеді. Плюс куртка-дощовик і з дрібниць: велокомп'ютер, павербанки, шнури, крем від натирань і від сонця, ремкомплект, мініаптечка, документи, ніж, виделка/ложка. Все помістилось на велосипеді.

Вирушив 1 липня. За перший день проїхав 146 км від Лондона до Дувера, на цьому відрізку мене супроводжував Андрій, з яким я знайомий з ще доковідних часів і який раніше за мене перебрався до Лондона. Звідки поромом вже сам дістався до французького міста Кале. І рухаюсь далі, тримаючись темпу 90-100 км/день, без урахування зупинок це десь 5-6 годин. Попереду Альпи, тож, напевно, все відбуватиметься важче і повільніше. Але я заклав на дорогу час з запасом — хочу дістатися кінцевої точки до 15 серпня.

Боба дуже вірить в позитивний результат свого велозаїзду. Завдяки репостам повідомлень про його ініціативу на банку вже надійшло більше 25 тис. гривень.

— Усвідомлюю, що це дуже велика відповідальність зібрати повну суму, тому щиро вдячний за донати та репости. А особливо за допоміжні "банки", відкрити їх зможете, написавши в особисті, — говорить Ілля. — Думаю, спільно досягнемо мети. Я дуже скучив додому, і хочу таким чином відзначити своє повернення в Україну. Мрію про те, як обніму рідних, бо за ці півтора року зустрічався тільки з мамою у Польщі, бо батько був на фронті. Відвідаю всіх друзів у Львові й обов'язково з'їжджу до бабусі на Київщину, дуже хочеться поласувати її пиріжками. Але точно вже не на велосипеді, бо, думаю, якийсь час після подорожі не зможу навіть дивитися у його бік.

Як повідомляв "Телеграф", естонський депутат, член комісії з державної оборони Рійгікогу і парламентської групи Україна-Естонія Крісто Енн Вага подолав на велосипеді відстань з Таллінна до Києва, щоб фінансово підтримати ЗСУ.