Як Буратіно став пропагандистом: популярні казки, які в СРСР вкрали у Заходу та видали за свої

Багато радянських кінострічок, відомих дітям 90-х, насправді були свого роду плагіатом західних творів. Крім того, вони стали пропагандистською "бомбою". Яскравий приклад екранізована казка "Золотий ключик, або Пригоди Буратіно", яка мала значну схожість з італійським героєм Піноккіо.

"Телеграф" склав список казок радянського кінематографа, які були адаптовані та переосмислені у контексті радянської ідеології.

Так, радянська пропаганда починала працювати над менталітетом своїх громадян із раннього дитинства. Не рідко в таких казках проглядаються ідеї "окупації нових територій, мілітаризму та відмови від свободи вибору", зазначає "Освіторія".

"Золотий ключик, або Пригоди Буратіно" (О. Толстой, 1936) — "Пригоди Піноккіо" (К. Колоді, 1883)

Піноккіо — дерев’яна лялька, що ожила, яка проходить перетворення від неробства до справжнього успіху завдяки праці. Головна ідея — стати людиною у прямому та переносному значенні. Самовдосконалення, подолання спокус та егоїзму, вміння поводитися "по-людськи".

Толстой запозичив з казки все, крім фіналу. Радянський Буратіно не горів бажанням вчитися і бунтував проти етикету та правил моралі, яким його навчала Мальвіна.

У фіналі "Буратіно" написано, що тепер ляльки постійно ставитимуть виставу "про те, як ми перемогли всіх своїх ворогів". Останні слова тексту: ворог "сів у калюжу". Можна нічого не робити, а просто радіти, що захопили нову територію (театру) та перемогли всіх.

Багато дітей сприймали цю казку просто як захоплюючу історію, не замислюючись про її ідеологічний підтекст. Наприклад, протистояння бідних ляльок та багатого лиходія Карабаса-Барабаса можна розглядати як алегорію класової боротьби.

"Старий Хоттабич" (Л. Лагін, 1938) — "Мідний кувшин" (Ф. Енсті, 1901)

За сюжетом повісті "Мідний кувшин" лондонський архітектор купує антикварний глечик, де виявляється заточений Джин. За своє звільнення той намагається віддячити чоловікові та обіцяє виконати будь-які бажання. Але стикається з проблемами податків на золото та появою автомобілів на дорогах замість слонів.

Письменник Лагін, автор книги "Старий Хоттабич", вирішив переробити історію під комунізм. Він змінив місце подій на СРСР, а рятівник Джина радіє можливості не відвідувати уроки, але скласти іспити на "відмінно", а з гори золота насміхається.

"Від магії на іспиті хлопчик гнівно відмовляється, каже, що краще помре, ніж візьме коштовності, а Хапугін [жадібний герой] перетворюється на американського капіталіста", — зазначає джерело.

"Царство малюків. Пригоди Мурзилки і лісових чоловічків" А. Хвольсон, 1913, — "Книга Брауні" (П.Кокс, 1887)

Мурзилку скопіювали з коміксів канадсько-американського автора Палмера Кокса "Книга брауні". Російська авторка Анна Хвольсон запозичила героїв і сюжет, написала розширені тексти (у коміксах достатньо було кількох фраз, щоб описати сцену). А ще адаптувала для російськомовних дітей: наприклад, змінила імена. Так, брауні Чолі-Бутоньєрка став Мурзилкою. У російських виданнях досі пишуть, що американський оригінал нудний, нібито напрошувався на переробку.

Пізніше з’явився журнал "Мурзилка". Як і більшість радянських видань, він відбивав офіційну ідеологію держави. Журнал прагнув виховувати дітей у дусі комуністичних ідеалів. Сам Мурзилка часто зображувався як піонер або жовтень, що сприяло популяризації дитячих комуністичних організацій. Розповіді та вірші часто містили теми патріотизму, працьовитості, колективізму. Публікувалися історії про піонерів-героїв, радянських лідерів та досягнення СРСР.

Раніше "Телеграф" розповів, які західні продукти СРСР видавав за свою розробку.