Виступати проти Зеленського зараз небезпечно, - Корчинський про складні часи, Європу та мародерство на війні

Після початку повномасштабного вторгнення в соцмережах почали віруситися ролики з "пророцтвами" Дмитра Корчинського. Громадський діяч, письменник і фундатор "Братства" в студіях ток-шоу попереджав про "велику" війну з Росією, анексію Криму та тисячі жертв. В той час такі заяви сприймалися як маргінальні марення, однак зараз це стало реальністю.

Чому українці не почули пересторог націоналістів? Які сценарії для України можливі в майбутньому і чому Зеленський під час війни краще, ніж Порошенко? Про це читайте в першій частині інтерв’ю "Телеграфа" з Дмитром Корчинським.

"Все йде по гарному сценарію"

– Дмитре, зараз в YouTube стали популярними відео з вашими виступами десятирічної давнини під заголовками "Корчинський мав рацію". У цих виступах ви кажете про неминучість війни з Росією, анексію Криму. Тоді такі прогнози сприймались як маргінальні і навіть фантастичні, а тепер… Скажіть, хто винен, що суспільство не чуло цих попереджень?

– Тут є декілька причин. Перша причина – після розвалу Радянського Союзу нація продовжувала догулювати застій. Нація спала і розбудив її тільки Янукович, а потім вже Путін мобілізував її на боротьбу за власні права, життя і національну гордість. Тобто до Януковича це був глибокий сон в бібліотеці і ніхто не хотів ні про що думати, нічому вірити.

По-друге, країною керували люди, які орієнтувалися на Москву і які звідти вийшли. Це люди із колишнього партхозактиву або колишні комсомольці. І звісно, що їм рідніша була Москва, ніж будь-які українські національні інтереси.

– Ну то з політиками зрозуміло, а самі люди чого ж не чули?

– Ну люди ж прості. Кожна людина хоче себе переконати, що майбутнє буде таким самим, як минуле. Людина не хоче чути страшних повідомлень, неприємних новин, несприятливих прогнозів. Якраз тоді був економічний підйом, всі "затарилися" мобілками, купляли машини, брали квартири в кредит. А коли їм говорять, що скоро буде війна, то само собою, що чути цього ніхто не хотів.

– Зараз ваші тодішні заяви сприймаються як своєрідне пророцтво. В такому разі, продовжуючи цю лінію, скажіть, що на нас чекає в горизонті року-двох? Які бачите варіанти розвідку подій в контексті війни? У нас вибір між поганим і дуже поганим, чи бачите все ж гарні сценарії розвитку?

– Я думаю, що зараз все йде по гарному сценарію.

– Навіть так?

– Ну подивіться, несподівано для всього світу, для Москви, для наших західних партнерів і навіть для нас самих, українці змогли відбитися. Справді ж всі розраховували на те, що Україна впаде впродовж кількох тижнів. Україна не впала. Ми з кожним днем дістаємо дедалі віддаленіші цілі на території РФ. Це вже навіть нас не підбадьорює, це вже звичні речі. Тобто кожного дня ЗСУ і спецслужби завдають такі удари, про які раніше не можна було навіть і помріяти.

Ми зараз воюємо на території РФ і кілька українських бригад задіяно в Курській області, а московити дуже довгий час не можуть нічого зробити. Це чудова ситуація. І все ж таки війна ведеться зараз не під Львовом і ми не партизанимо. Діють регулярні українські збройні сили, нарощується військове виробництво в Україні, відкриваються іноземні оборонні підприємства в Україні. І як би там не було, але нарощується допомога. Нам весь час недостатньо, і це правильно, що ми незадоволені, але, тим не менш, у нас вже є F-16. Ми використовуємо західні ракети, стріляємо західними калібрами, Євросоюз вклав близько 900 мільйонів євро в САУ "Богдана". Тобто все дуже непогано.

В минулі рази зіткнення з Московією коштували нам значно дорожче. Ми платили мільйонам життів, або навіть десятками мільйонів життів. Зараз, майже за три роки повномасштабного конфлікту, ми заплатили [життями] не більше 400 тисяч загиблих (Корчинський не уточнив, що він вкладає в цю цифру. Ймовірно йдеться і про загиблих мирних жителів на окупованій території — Ред.). За мірками ХХ століття, це взагалі ні про що. Звісно, що кожне життя українського солдата чи цивільної особи – це неймовірна цінність і за кожне обірване життя серце обливається кров'ю. Але якщо ми подивимося, як це було в недалекому минулому, то поки що наше виживання і гідність нації дається нам значно меншою кров'ю, ніж раніше.

Тому зараз йде все по непоганому сценарію, московити відчувають також дуже великі труднощі, і тут просто хто кого перетерпить. Якщо ми виявимося більш терплячими, то ми обов'язково переможемо. Просто тилом московитів є Сибір, а тилом українців – Західний світ. І як би ми не ображалися на наших партнерів за вайлуватість, нерозуміння дуже багатьох речей, проте допомога ця дуже суттєва і є сподівання, що буде ще суттєвішою.

"Європа роздупляється"

– Щодо сподівань. Коли Європа, вибачте за таке недипломатичне слово, роздуплиться? Коли допомога буде вже більш "доросла"?

– До кінця року ми маємо отримати від Європи 50 мільярдів доларів по декларації, підписаній у Вашингтоні під час сесії ООН. Це не така вже й погана сума. І це кошти із заморожених активів (за даними посла США в Україні Бріджит Брінк 50 млрд дол. позики для України, погашатиметься за рахунок прибутків, отриманих від заморожених активів РФ, — Ред.). Німецько-французькі оборонні підприємства відкривають філії в Україні і доволі багато зброї вже виробляється на території України. Подумати ще навіть рік тому, щоб німецькі танки воювали на території Курщини, було просто неможливо. Канцлер Шольц повісився б. А зараз це ніби само собою зрозуміло. Тобто Європа роздупляється все ж таки.

Ми просто живемо в різних темпах. Для України кожен день значить дуже багато. Європа перебуває в іншому темі прийняття рішень і для них три роки – це надзвичайно швидко. За три роки вони зробили дуже велику еволюцію в своїх підходах і це майже миттєво для них. Будемо думати, що вони прискоряться.

– Як вважаєте, скільки російських військових повинно загинути, щоб вони якось там задумались над припиненням війни? Чи воно не так працює?

– Так не працює. "Ванюшки" ніколи не задумаються. Московити — це народ-вертухаї. Вони не здатні на якесь збурення, повстання. Там здатні на щось тільки радикальні мусульмани. А всі інші — ні. Скільки б ми їх не знищили.

Удари мають завдаватися по московитській еліті. Звісно, ми маємо знищувати їхню живу силу, техніку, промисловість, але переворот там зроблять не "ванюшки". Переворот там зробить найближче оточення Путіна. Зараз вони ще в достатньо нормальних кондиціях. Вони ще не розуміють, хто гарантує їм власність в разі зміни режиму. Але настане такий час, коли вони зрозуміють, що все дуже погано і треба щось міняти. І це будуть саме ті люди, які в найближчому оточенні Путіна.

Там за останній час репресовано достатньо генералів і старших офіцерів, а всі діючі старші офіцери відчувають загрозу з боку слідчого комітету і ФСБ. Цього було б достатньо в будь-якій країні світу для того, щоб був здійснений переворот. А ці не здатні на таке. Вони чекають і навіть продовжують виконувати свої обов'язки, чекаючи, що за ними прийдуть. Це – "ванюшки". Так буде і далі.

"Воювати проти Зеленського недоцільно і небезпечно"

– Передивлявся одне з останніх інтерв’ю з вами і на бліц-питання "Порошенко чи Зеленський" ви відповіли "зараз Зеленський". Поясніть. Чому саме зараз Зеленський?

– Я думаю, що в часи війни такої інтенсивності завжди потрібно підтримувати Верховного Головнокомандувача. В історії України занадто багато було епізодів, коли нація замість того, щоб воювати і консолідуватися проти зовнішнього ворога, накидалася на власне керівництво. Наприклад, гетьман Виговський, який розгромив московитів під Конотопом, і його міністр закордонних справ Немирич – одні з найбільш яскравих українських діячів XVII століття. Більшість козацтва, нацькована московитами, підняла проти них повстання, усунула від влади Виговського і з цього почалася Руїна, якою скористалися московити. А Немирич був вбитий. Більшість козацтва пішла проти Мазепи. Свого часу, дуже багато українців виступали проти керівництва УНР. І не найгірших українців, між іншим. Я думаю, що Виговському, Немиричу, Мазепі, Петлюрі з Коновальцем було що пред'явити. Можливо, вони не все робили правильно. Але зараз ми бачимо, що краще б тоді нація гуртувалася навколо свого керівництва. Та нація накинулася на власне керівництво на догоду московитам.

У нас багато претензій до нинішнього політичного керівництва. Але будь-яка смута, будь-яка дестабілізація тилу – самогубство. Тому ми повинні підтримувати військове і політичне керівництво України, керівників українських спецслужб і всю державну структуру.

У нас є з ким боротися "внизу". Можемо накидатися на мерів, голів ВЦА, керівників окремих відомств. І головне, що це вдається робити. Вдається усувати їх з посад, декого саджати за ґрати. А зараз воювати проти Зеленського недоцільно, це просто небезпечно. Всі ці розборки треба перенести на "після війни".

– Ми з вами зустрічалися в 2019 році якраз напередодні президентських виборів. Ви тоді мені сказали, що основна функція президента – бути символом. А "Зеленський не любить українську мову, не є етнічним українцем, тому він не може бути національним символом України". Як зараз? Ваша думка змінилася?

– Я виступав проти Зеленського на виборах, і проти Зеленського після виборів. Але після початку повномасштабного вторгнення все змінилося. У Зеленського є одна хороша якість – він не збирається капітулювати. У нього є друга хороша якість – нашим західним партнерам легше давати під нього зброю, кошти, і взагалі допомагати Україні, ніж якби на чолі України був би який-небудь український буржуазний націоналіст. Тобто Зеленський з причини свого походження і поведінки дуже неподібний на нациста. Йому легше допомагати. "Лівуваті" уряди зараз при владі в Європі і США і їм легше допомагати такому, як він, а не такому, як Порошенко. Все ж Порошенко українець за національністю і, можливо, його легше було б звинувачувати в націоналізмі, а на Заході це страшне слово. Зеленського важко звинуватити в націоналізмі. І мені здається, що якраз тут це нам зіграло на користь.

І головне – непримиренність. Багато українців втомилися від війни, їм здається, що ми можемо чимось поступитися московитам. Але Зеленський розуміє, слава богу, що чим би ми не поступилися московитам, вони захочуть решту. І такого роду непримиренність, затятість, це саме те, що нам потрібно від вищого керівництва. Все інше – другорядне.

– А от взагалі той факт, що у найтяжчий період новітньої історії України ми маємо президента, який ніколи не був у політиці, і Верховну Раду таку, яка є – це божа кара чи навпаки боже провидіння?

– З одного боку, ми постійно у всьому, що з нами відбувається, бачимо руку божу. Що бог нас витягує із халепи вже щонайменше 10 років. Ми не заслужили певних власних успіхів. З іншого боку, ми бачимо, що народ, який очевидно відвернувся від бога, не асоціює себе з церквою, це народ, який не може перемогти по-великому. Ми про все це читаємо в Біблії: коли народ з богом, то він перемагає, коли народ відвертається, то завжди знаходиться хтось інший, хто його покарає.

Ми бачимо це і сьогодні. Для того, щоб перемогти, недостатньо допомоги західних союзників, недостатньо навіть мужності наших солдатів на фронті. Нам потрібно, щоб ми повернулися до бога, і це єдиний механізм перемоги сьогодні. Ми натомість продовжуємо робити аборти, зневажати господні заповіді, толерувати гей-паради. У нас зараз чим займається Верховна Рада? Легалізацією наркоти і впровадженням одностатевих партнерств. В часи війни це, виявляється, у нас найважливіші речі.

Значна частина нації деморалізована і навіть не збирається підтримувати тих, хто воює. Багато хто з цього керівництва мародерить на війні. І допоки нація себе так поводить, ми не будемо мати справжньої перемоги, попри ту божу допомогу, яку ми зараз спостерігаємо.

Чому Корчинського захейтили за ідею заборонити дітям виїзд за кордон? Як ефективно ліквідовувати філіали РПЦ в Україні та чому мобілізація і не повинна бути справедливою? Про це читайте в другій частині інтерв’ю.