Місцевих замінюють росіянами, регіон вмирає: як живе в окупації Луганщина і що буде далі

Луганська область на сьогодні майже повністю підконтрольна росіянам, при цьому встановлювати свої порядки ворог тут почав ще навесні 2014 року. З того часу регіон значно змінився – економіка в стагнації, роботу в місцевого населення відбирають "переселенці" з віддалених російських регіонів, до того ж через мобілізацію кількість чоловіків значно впала. При цьому Луганщина продовжує демонструвати приклади спротиву окупаційному режиму й допомоги в наближенні перемоги.

"Телеграф" поспілкувався з вихідцями з Луганської області, які прояснили, як це – вже одинадцятий рік жити в окупації.

Проблемна вода й багаторічні сміттєзвалища

На третьому році повномасштабного вторгнення Луганщина майже постійно присутня у військових зведеннях. Хоча в останні місяці картина майже не змінюється – активні бойові дії з перемінним успіхом точаться поблизу адміністративного кордону області. Ворог зазнає значних втрат, але продовжує тиснути на українські позиції.

При цьому у Луганській обласній військовій адміністрації констатують, що прифронтові населені пункти окупаційна "влада" до зими не підготувала. Люди й цю, вже третю зиму, проводитимуть в холоді. Натомість і в цілому в регіоні, навіть тій його частині, що була окупована ще у 2014-2015 роках, комунальні проблеми – це системна історія. Активісти руху "Жовта стрічка" з Луганська повідомляють про жахливий стан житлових будинків, в під'їздах яких брудно та небезпечно, й констатують: окупанти не здатні впоратися з поривами каналізації та несанкціонованими сміттєзвалищами, що кілька років "прикрашають" райони обласного центру.

Місцеві кажуть, що прибирати побутові відходи й нікому, бо люди не охоче йдуть на мізерну зарплату в 10 тис. рублів (в еквіваленті – 3,8 тис. гривень), й нічим."Техніки не вистачає настільки, що коли сміттєві баки переповнюються, то комунальники скидають сміття поруч на землю, що продовжує там лежати декілька днів, а то і тижнів", – описують ситуацію луганчани.

А співрозмовники "Телеграфу" наголошують, що незалежно від того, у якій якості й кількості були надані комунальні послуги населенню, суб'єкти господарювання вимагають вчасних й повних розрахунків. До того ж влітку 2024 року всі тарифи – на електроенергію, холодне водопостачання та водовідведення, послуги з поводження з твердими комунальними відходами, та ціни на газ – було підвищено, в середньому на 10%. Про це повідомляли окупаційні медіа.

Крім того, в регіоні існують проблеми з кількістю та якістю питної води, а її відключення стали нормою для міст та сіл Луганщини. Й хоча комунальні служби, підконтрольні окупаційній владі, регулярно звітують про проведення ремонтних робіт й модернізацію устаткування, в глобальних масштабах це питання не вирішить.

- На сьогодні можна говорити, що Луганська область – територія екологічного лиха, – зазначає в розмові з "Телеграфом" Дмитро Кліманов – уродженець міста Стаханов (з 2016 року – Кадіївки), що майже три десятки років присвятив видавничій справі – був власником газети й сайту "ТЕЛЕгазета". – Вугільні шахти, які знаходяться на території, не підконтрольній Україні, були затоплені, воду відкачувати припинили, відповідно, почалися геологічні зміни, вони суттєві й наслідки серйозні. Адже були забруднені водозабори, а також колодязі тощо. Люди, які споживають воду з цих джерел, навіть не уявляють кількість майбутніх проблем, яка їх через це чекає. Крім того, житловий фонд також буде руйнуватися, адже території підтоплюються, відбуваються зсуви, обвали ґрунту й так далі.

Роки війни перетворили Донбас на "ЖНР"

Вихідці з Луганщини також відзначають тенденцію до "розмиття" місцевого населення завдяки активному переселенню в регіон мешканців російської глибинки.

- Кожне місто Луганської області "закріплене" за якимось регіоном Росії, – говорить Герой України Володимир Жемчугов – організатор партизанського руху на своїй батьківщині, що пройшов полон. – Наприклад, Красний Луч (з 2016 року Хрустальний) – за Башкортостаном. Відповідно, звідти їдуть будівельники та отримують державні підряди. Тут я як менеджер розумію логіку окупаційної "влади", адже вони беруть вже укомплектовану бригаду, навчену, з власною технікою, яка заходить на об’єкт, найчастіше це дороги, та робить його. Завозять до нас й лікарів, при цьому вони працюють на рівні з місцевими, а отримують заробітну плату у 2-2,5 раза вищу.

Звісно, що місцеві цим не задоволені. Та з іншого боку, серед них лишилось обмаль людей з кваліфікацією, хтось пішов на пенсію, хтось помер. А скільки за майже 11 років війни людей виїхало, в тому числі тікаючи від примусової мобілізації?! Тобто чоловіків на Донбасі взагалі обмаль, ми вже шуткуємо, що замість "ЛНР/ДНР" потрібно їх називати "ЖНР", тобто Жіноча народна республіка. Щоб ви розуміли, весь масштаб трагедії, навесні поруч з нашим містом трапилась аварія на трансформаторній підстанції. Так щоб її полагодити, везли спеціаліста аж з Ростова, бо серед місцевих того, хто був здатен виконати ремонт, не знайшлось, – додає співрозмовник.

До речі, страх перед отриманням повістки впливає й на роботу комунальних служб. Це відзначають активісти руху "Жовта стрічка", адже на Луганщині для офіційного працевлаштування крім російського паспорта треба обов’язково мати й "відмітку у військкоматі". А рух "Атеш" зазначає, що й промисловість відчуває брак кадрів через мобілізацію, зокрема, така ситуація склалась на успішному за часів України підприємстві – Алчевському металургійному комбінаті.

"Повістки роздають співробітники відділу кадрів, а за кимось приїжджають особисто з військкоматів. В армію забирають усіх підряд, включаючи молодих людей та людей з інвалідністю. Хоча точну кількість працівників, які підлягають мобілізації, назвати неможливо, очевидно, що під призов потрапляють десятки й навіть сотні співробітників заводів і підприємств", – зазначають активісти. Така ж історія з шахтами у Ровеньках, Красному Лучі, Краснодоні.

Відзначає активне заселення росіянами Луганщини й Дмитро Кліманов, який порівнюю в цьому питанні дії керівництва РФ з політикою Сталіна та вбачає в них приціл на майбутнє.

- Вони планомірно вичавлювали проукраїнське населення, – говорить видавець. – Через це вивільнилось багато житла, була проведена його інвентаризація та так звана "націоналізація". Й підбирається контингент з депресивних регіонів Росії, пропонується їм переїзд до Донбасу. Для них потрапити сюди – це щастя, бо тут кращі природні, житлові умови. А відбувається все це в тому числі з прицілом на майбутні вибори (найближчі відбудуться аж восени 2025 року, але окупанти готуються, бо за даними Центру національного спротиву, мають завдання збільшити у госдумі представництво "депутатів" від окупованих українських областей — Авт.). А за кого будуть голосувати такі "переселенці", питання риторичне.

Під грифом таємно більшість операцій партизан до 2022-го

Навіть попри таку тривалу окупацію й до сьогодні в Луганській області достатньо свідомих українців. Це можна побачити й з акцій тихого спротиву, результати яких транслює рух "Жовта стрічка" та рух "Атеш", й з новин про знищення військових об'єктів, техніки, особового складу внаслідок диверсій. При тому, що окупаційні правоохоронці та силовики, здається, вже "просіяли" всіх, хто міг бути дотичним до таких операцій.

- Від початку захоплення Луганщини переслідування, певні "зачистки", звісно, були, – говорить Дмитро Кліманов. – Вони в першу чергу цікавились ветеранами війни, їхніми родинами, журналістами й загалом тими, хто міг би займатися партизанщиною. Але тоді все це мало такий більш завуальований, скритний характер.

Своєю чергою Володимир Жемчугов також наголошує: на територіях, окупованих з 2022 року, це зокрема, Запорізька та Херсонська область, в частині репресій стосовно місцевих росіяни діють більш жорстко. Але й там, як відомо, активно діє рух спротиву, не вщухає він й на Луганщині. Наприклад, кілька днів тому поблизу Новоайдару був підпалений зенітно-ракетний комплекс "Стріла-10" разом з екіпажем. В травні у Свердловську були уражені цистерни з паливно-мастильними матеріалами, з координатами яких допомогли члени руху "Атеш".

- Про більшість операцій, думаю, ми все-таки дізнаємось після того, коли росіяни нарешті підуть з Луганської області, – говорить Герой України, на рахунку якого три десятка диверсій на рідній Луганщині. Під час підготовки до однієї з них, а саме лінії електропередач військового аеродрому Володимир підірвався на розтяжці. – При цьому, саме про ті, що були здійснені до 2022 року. Адже, на мій погляд, після початку повномасштабного вторгнення в цьому питанні більше відкритості. Принаймні щодо результатів, інформацію періодично викладають самі наші спецслужби та Сили оборони.

Хоча ударів по Луганську, Донецьку все-таки менше, ніж по згаданій Херсонській чи Запорізькій області. Це не тому, що ми не можемо цього робити, така технічна можливість у ЗСУ є, а, тому що все-таки на Донбасі вже не таке сильне підпілля. За ці майже 11 років війни у мене були люди, які перегорали, відходили від партизанського руху, потім повертались. Дехто навіть тричі. Причина цьому й втома, й страх, тому що всі розуміють, що викриття – це катування, це тривалі строки за ґратами. Відомо, що партизани, підпільники – особисті вороги Путіна, якщо їх затримують, то визволяти дуже важко. Загалом з 2014 року з-поміж таких українців, які потрапили до рук росіян, вдалось повернути з полону тільки 8%.

Відновлювати недоцільно, чи все-таки є сенс?

Перспективи Луганщини з огляду на комплекс проблем, що створила окупація, на думку співрозмовників "Телеграфу", виглядають не райдужно. Й хоча російські керманичі періодично виходять на загал з різними ідеями щодо нібито розвитку регіону, на кшталт заяви про відновлення міжнародного аеропорту, зруйнованого ще у 2014 році, по факту реальних змін на краще не відбувається.

- Луганщину до 2018-го року за чисельністю населення і бюджетом можна було порівнювати з Латвією, – говорить Дмитро Кліманов. – Тобто це був регіон з розвинутою промисловістю, в тому числі хімічною, аграрним сектором, було достатньо розгалужене виробництво товарів, мережа надання послуг. Але від цього потенціалу наразі нічого не лишилось. Частина підприємств була розграбована чи зруйнована, те, що лишилось, має застаріле фізично та морально обладнання. Плюс вони істотно втратили ринки збуту.

По-друге, значних втрат зазнав людський ресурс Луганщини. Багато освічених людей, що мали певний, наприклад, технічний фах, звідти виїхали. Вони вже асимілювалися на нових територіях й повертатися не планують. Лишилися переважно або люди пенсійного віку, або ті, хто вважає "русский мир" цінністю. Тобто варто визнати, що Луганщину на найближчі десятиліття ми втратили. Навіть якщо ми її все-таки деокупуємо військовим шляхом, то нічого хорошого з цього не вийде. Люди, які втратили через війну своє майно, рідних, були змушені виїхати, думаєте, що вони повернуться і будуть казати, ну супер, ми тут будемо жити, мирно й нікого не чіпати?! Це абсурд. Це точно буде громадянська війна, ніхто ніколи не пробачить тих, хто підтримував окупацію.

І якщо вже дивитися на регіон з точки інвестицій та відновлення, на мій погляд, це недоцільно. Краще це спрямувати на допомогу мешканцям Донбасу, які вже знайшли себе на новому місці, перенесли туди свої знання, вміння, досвід, та спиратися на них у відбудові країни, – резюмує Дмитро.

Володимир Жемчугов натомість дотримується іншої думки, він впевнений, що повернення захоплених ворогом територій відбудеться за афганським сценарієм.

- У світі нічого не відбувається нового, і ця війна в Україні йде за певними "стандартами", – вважає організатор партизанського руху на Луганщині. – Таким чином, коли Росія збанкрутує, вона сама виведе війська й, відповідно, ми повернемо назад свої території. Й що нам з ними робити? Просто дивитися? Звісно, буде йти відновлення. Минулоріч був оголошений план, що передбачає залученість до цього європейських країн. Звісно, тут не стільки про ідеали й якісь демократичні принципи, а все-таки про гроші, бо партнери, думаю, прорахували й свою користь від цього.

Як повідомляв "Телеграф", відповідно до оновленого базового сценарію від Міжнародного валютного фонду завершення інтенсивних бойових дій в Україні може відбутися наприкінці 2025 року.