Звільнення людини з полону часто приносить рідним не щастя, а відчай: травмотерапевтка пояснила, як так

Повернення рідної людини з російського полону може стати непростим випробовуванням для родини. Попри радість та щастя, будувати стосунки з тим, хто повернувся з російських катівень, вкрай нелегко, варто бути терплячим та чутливим.

Про те, з якими труднощами зустрічаються близькі українців, що повернулися з російського полону розповіла "Телеграфу" в межах проєкту "Лінія спротиву" травмотерапевтка, експертка по роботі з людьми, які пережили полон і тортури, голова правління ГО Ресурсний центр "Лісова Поляна", заступниця директора з психологічного напряму ДЗ ЦПЗРВ "Лісова Поляна" МОЗ України Тетяна Сіренко: "На полонених спускали собак, інших змусили дивитися", — травматерапевтка про те, як пережити тортури та сексуальне насильство (відео)

Вона рекомендує членам родини того, хто повернувся з полону, не нав‘язувати допомогу і підтримку, а мати мужність тримати дистанцію. Це важко для родини, проте треба не тиснути любов‘ю, а прийняти потребу людини у дистанції.

"Це може наштовхувати членів родин на відчуття горювання, яке часто їм важко для себе легалізувати, бо "ми чекали і ми маємо радіти". А замість радості хочеться плакати, як при втраті, тому що втратили певну ілюзію, очікування. Ця ілюзія про те, що людина звільниться з полону і "ми будемо дуже щасливі", вона далеко не завжди справджується або принаймні не одразу, тому що потрібно пройти шлях відновлення. Іноді ми даємо їм погорювати, але тоді це дозволяє їм рухатися далі, вибудовувати стосунки, знайомитись наново, бо цей досвід змінює не тільки того, хто в полоні, а і родину", — пояснила травмотерапевтка.

Раніше "Телеграф" поспілкувався з дружиною бійця 501-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ Сергія Міщенка з позивним "Шимоза", який вже понад 1000 днів перебуває разом з побратимами в ув'язненні. Яна розповіла про випробування, які проходить її чоловік, та як вона сама справляється з викликами, пов'язаними з полоном рідної людини.