"Котик Зеров": ця могила на Лук'янівському цвинтарі приховує драму цілої епохи

На Лук'янівському цвинтарі в Києві серед багатьох пам'ятників є одна особлива могила з лаконічним написом "Котик". За цим простим словом приховується сумна історія втрати, яка назавжди змінила життя видатного українського поета.

Мова піде про Миколу Зерова. Він був не лише поетом, але й видатним літературознавцем, перекладачем античної поезії, майстром сонетної форми, а також легендарним професором, на лекції якого приходили навіть викладачі.

Микола Зеров: постать в історії української культури

Микола Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині. Він походив з освіченої родини — його батько Костянтин Іраклійович був завідувачем школи та інспектором народних шкіл, а мати Марія Яківна мала козацьке коріння з роду Яреськів.

Зеров став одним із найяскравіших представників літературної групи "неокласиків" — руху, який у 1920-х роках відстоював класичні європейські цінності та гуманістичні ідеали в українській літературі. Як професор Київського інституту народної освіти, він виховав цілу генерацію молодих літераторів. Його переклади античної поезії, власні поетичні збірки та літературознавчі дослідження залишили глибокий слід в українській культурі.

Особиста трагедія великого поета

Могила належить Костянтинові Зерову — синові відомого українського поета, літературознавця і перекладача Миколи Костянтиновича Зерова. Хлопчика в родині ніжно називали Котиком. Костик помер у віці всього 10 років від скарлатини — хвороби, яка в той час часто ставала фатальною через відсутність ефективних ліків.

Ця втрата стала нищівним ударом для Миколи Зерова та його дружини. Смерть єдиного сина залишила незагойну рану в серці поета, що не могло не позначитися на його подальшому житті та творчості.

Трагічна доля під час репресій

Однак доля самого Миколи Зерова склалася ще драматичніше. У 1930-х роках, в епоху сталінського терору, поет потрапив під каток репресій. Його арештували за сфабрикованими звинуваченнями у контрреволюційній діяльності. 3 листопада 1937 року Микола Зеров був розстріляний в урочищі Сандармох у Карелії разом з багатьма іншими представниками української інтелігенції. Батькові Зерова сказали, що син помер від запалення легенів 1937-го. Дружині після війни відповіли, що помер 1942 року. Ні вона, ні батько не дізналися справжньої дати смерті.

Символіка пам'яті

Парадоксально, але на Лук'янівському цвинтарі немає могили самого Миколи Зерова — там лише поховано капсулу із землею з братської могили в Сандармосі. Натомість могила його сина Костика стала своєрідним символом родинної трагедії та втраченого майбутнього.

Ця скромна могила з написом "Котик" несе в собі подвійний сенс. Вона більше, ніж просто місце поховання дитини. Це символ розірваної нитки поколінь, втрачених мрій і знищеної спадкоємності української культури. Особиста трагедія Миколи Зерова, який пережив смерть єдиного сина, а згодом сам став жертвою політичних репресій, відображає долю цілого покоління української інтелігенції.

Раніше "Телеграф" розповідав, де в Києві була катівня НКВС. Історія будівлі налічує понад 170 років і багата різними подіями та трансформаціями.