"Майдан", подарунок Путіну та шторм. Чому не закінчилась війна і як Україна пережила 2025 рік

Наприкінці 2024 року українці вправлялися в сценаріях і датах завершення війни в 2025-му. Приводом для оптимізму була очікувана зміна адміністрації Білого дому, мовляв, Джо "ми не хочемо ескалації" Байден, зараз піде і Путін буде загнаний під плінтус за "24 години" Дональдом Трампом (ну бо ж "Мистецтво укладати угоди" написав і Javelin нам дав). Минуло 365 разів по "24 години". Надії на мир не справдились, у внутрішній політиці криза, а росіяни вже навіть на конях штурмують українські позиції на фронті. То ж яким був цей політичний рік для України і з якими здобутками ми заходимо в рік прийдешній?

Рік розмов про мир

Коли стало відомо, що Трампа знову обрано президентом, відомий історик Ярослав Грицак в інтерв'ю "Телеграфу" підкреслив, що до невизначеності додався хаос. Це було пророче. Перша ж зустріч Володимира Зеленського з Трампом увійшла в історію як "катастрофа в Овальному кабінеті". Стало зрозуміло, що діалог з США відтепер буде непростим і Вашингтон вже не такий надійний союзник Києва, як раніше. Україні швидко потрібно було шукати "карти", бажано козирні.

На поміч прийшла Європа, яка сама тоді ще не оговталась від нокдауну після мюнхенської промови віце-президента Джей Ді Венса. І оскільки американська безпекова парасолька для ЄС вперше за багато десятирічь опинилася під загрозою, підтримка України (як єдиної сили, що тут і зараз стримує РФ) для європейців стала справою власного виживання. Звідси і гроші в межах Ukraine Facility, боєприпаси, підсилення ППО, фінансування українського виробництва зброї і 90 мільярдів євро репараційного кредиту.

Втім, опція зробити Росії боляче по-дорослому все одно залишалася у США. Та скористатися цим ексклюзивним механізмом Трамп не поспішав, вочевидь, щоб остаточно не виштовхнути РФ в "братські" обійми Китаю. Згодом, угода про надра все ж примирила Вашингтон та Київ, однак на ділі, задля "пісділу", різких рухів Трамп не робив. Можна, звичайно, згадати санкції проти "Роснафти" і "Лукойлу", втім, співробітники останнього, за даними російських же ЗМІ, днями відгуляли корпоратив за 60 мільйонів рублів. Тобто справи там не такі вже катастрофічні і потенціалу для нищення – неоране поле.

Та Трамп обрав стратегію "мистецтва угоди" і перемовин, чим фактично витягнув Путіна з міжнародної ізоляції. Подарунок російському диктатору вийшов що треба: формула перемовин без дедлайну стала ідеальною формою продовження війни. Хіба ж не мед? Кульмінацією цієї історії стала зустріч лідерів РФ і США на Алясці, яка легітимізувала новий геополітичний термін "дух Анкориджу". Тобто ніякого припинення вогню до підписання мирної угоди. А формальних умов, щоб таку угоду не підписувати, у Путіна безліч. Відтак, РФ отримала додатковий час на війну без введення додаткових санкцій і радикального підсилення України зброєю (якщо таке, звичайно, було в планах Вашингтону).

Зрештою, наприкінці 2025 року, єдиним, хоч скільки-небудь реальним здобутком такої політики став драфт мирної угоди з 20 пунктів. Найбільш суперечливі в ній два пункти. По-перше, гарантії безпеки. Вони будуть у-у-ух якими… невідомо якими. Магічне: "подібні до 5 статті НАТО", вочевидь, не справляє враження навіть на Зеленського, бо як "принципово" НАТО розправляється з російськими дронами у власному повітряному просторі ми вже бачили. Крім того, залізобетонні гарантії, звичайно, не вигідні Кремлю.

По-друге, питання територій. Маніпулюючи цією темою, РФ може вести війну ще не один місяць. А це все час для того, щоб продовжувати виснажувати Україну. Та й перепідтвердження суверенітету, мільярди на відновлення, угода про ненапад – не так щоб дуже в інтересах Кремля, який прагне знищити нашу державність, а не допомогти їй зміцніти.

Чи втратить Трамп терпець у 2026 році? Скільки ж можна ходити по колу? Питання відкрите, бо ж якщо лідер США таки запустить торпеду Ліндсі Грема з його законопроєктом нищівних санкцій, а виявиться, що Росія і далі має ресурси на війну, то вийде якось не great.

Внутрішня політика

На внутрішньому контурі (як люблять висловлюватись депутати), в 2025 році також спостерігався шторм. Курська операція, що почалася влітку 2024 року, до літа поступово згасла. А саме вона була хоч якимось позитивом для українців. Натомість, Росія почала готуватися до великого літнього наступу. І хоч військові експерти попереджали, що особливих успіхів ворог не досягне, українцям довелося ще більше напружити сили для комплектації війська. Тому й логічно, що все частішими стали випадки, так званої, "бусифікації", скандалів навколо ТЦК, з'явилося поняття "справедливої мобілізації". Військові зверталися до цивільних мовою обов'язку, та їх не чули. Однак, цю чутливу тему влада ніяк не комунікувала. І не дивно, бо паралельно активно піднімалася тема виборів, без реальних перспектив, щоб їх провести.

У самого Зеленського рейтинг довіри (такий собі електоральний сурогат під час війни) протягом року тримався стабільно високо. Особливо відчутно він виріс після скандалу в Овальному кабінеті. Та, певно, відчувши запит населення хоч на якесь оновлення політичного ландшафту, влітку президент робить перестановки в Кабміні, мотивуючи своє рішення потребою в "новій енергії". Тему активно обговорювали в ЗМІ… і тільки. Бо ж як Денис Шмигаль не був політичною фігурою, так не стала нею і Юлія Свириденко. Та наївно було цього очікувати в тій конфігурації влади, що склалася з 2019 року.

Втім, ця ж конфігурація, заснована на особистому бренді Зеленського, двічі довела свою життєздатність в кризових ситуаціях. Спершу, під час "картонного майдану", коли влада сама створила собі проблеми і спровокувала перший серйозний протест під час "великої" війни. Вдруге – після, так званого, "міндічгейту". Щоправда, президенту довелося принести в жертву "богу" суспільного запиту багаторічного керівника свого офісу Андрія Єрмака. Але будемо відверті, справжніх постраждалих в цій історії серед еліт немає: Єрмак просто зник з медійного поля, а питання "чи знав президент" Зеленському вже ніхто не ставить.

Загалом, підсумок 2025 року є парадоксальним. Всупереч всім політичним трилерам Україна вистояла на фронті і все ж таки зберегла міжнародну суб'єктність.

Та разом з тим, всередині країни накопичилось надто багато питань без відповідей. І якщо в 2026 році Путін дійсно візьме паузу, щоб перегрупуватися, то в Україні відбудуться вибори і вже на них відкладена напруга знайде вихід. Можливо, результат вразить нас самих.