Операція без назви: як десантники повернули понад 800 км² і чому про це мовчали

На Олександрівському напрямку групу десантників атакували російські дрони, скидаючи вибухівку. Один із бійців вирахував, звідки саме вони працюють, — з посадки за кілометр. Сказав командиру коротке "Я зрозумів!" і побіг через поле просто на ворожу позицію. Згодом доповів: із пілотами покінчено. Командувач Десантно-штурмових військ Олег Апостол розповідає цю історію як приклад того, наскільки близько до ворога тепер підходять його бійці.

Цей забіг — лише один епізод великої операції, про яку країна знає менше, ніж та заслуговує. Найбільший за охопленою територією наступ досі немає кодової назви. Коли наприкінці жовтня Президент перелічував найважливіші операції року, першу він назвав просто – ДШВ.

Йдеться про Олександрівський напрямок, де наприкінці січня цього року на стику Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей десантники пішли у наступ, звільнивши від окупантів понад 800 кв. км. Операція досі триває, а командувач ДШВ Апостол обіцяє більше подробиць, коли її завершать.

Мовчать десантники не через скромність. Будь-який показаний успіх, пояснює Апостол, противник проаналізує першим: зверне увагу, перекине резерви, і солдату в полі стане важче.

У Генштабі бачать й іншу користь від такої тиші. Там мають російські карти, де під контролем окупантів досі позначені села, що давно перебувають в українському тилу. Туди в кращому разі колись доповз "флаговтик", його знищили, а нагору пішла доповідь про взяття. Тому коли українці наступають тихо, російські офіцери командуванню не звітують. Бо як ти поясниш, що бій уже в Данилівці, якщо вчора доповідав про передній край у Василівці, на двадцять кілометрів попереду? Тож російський офіцер мовчить, доки ситуація не стане геть критичною. Силам оборони України цей російський генетично виведений страх начальства тільки на руку.

Щоб зрозуміти, чому удар завдали саме десантники, треба відмотати на півтора роки назад. У червні 2025-го ДШВ очолив колишній комбриг 95-ї Поліської десантно-штурмової бригади, Герой України, нині генерал-майор Олег Апостол. На війні з 2014 року.

У першому ж інтерв’ю на посаді він пообіцяв росіянам сюрпризи, і слова дотримав. Спершу десантники стабілізували Сумщину. Потім зайшли під Добропілля, де росіяни затягували "клешню" на Барвінкове з наміром відрізати всю Донеччину. Намір не вдався, ДШВ перемололо угруповання морської піхоти рф. Тим часом 7-й корпус ДШВ тримав Покровську агломерацію, звідки привітали українців з новим 2026 роком: "Покровськ — стоїть. Мирноград — стоїть. Гришине — стоїть. Стоїмо ми — стоїть Україна".

Тим часом росіяни шукали успіху на інших ділянках фронту. Улітку 2025-го вони вперше перейшли межу Дніпропетровської області й почали заходити в села за нею. Задум був простий: зробити на Дніпропетровщині буферну зону на межі з Донеччиною. А на стику із Запорізькою областю в росіян з'явився шанс обійти українські позиції й повертати на Оріхів і саме Запоріжжя.

У відповідь Апостол вирішив бити по вузьких місцях, створюючи для ворога необхідність перекидати резерви і ламаючи його плани. Таку тактику командувач ДШВ успішно використовував і надалі, тому з приходом нового головнокомандувача десантників залишили на цьому напрямку. За словами Апостола, Драпатий повірив в його план, а десантники виконали майже все, що пообіцяли новому головкому.

Першими про Олександрівський контрнаступ Сил оборони України заголосили ще на початку лютого російські воєнблогери. Українське командування на запити журналістів стримано відповідало, що контрнаступом це назвати не можна.

Аналітики американського Інституту вивчення війни спершу взагалі припускали, що Москва вигадала "контрнаступ ЗСУ", аби прикрити фейкові звіти власних командирів про просування. Фейкові звіти справді існували — тільки ховали вони російський відступ. Але вже невдовзі ті самі аналітики писали про українські контратаки на стику областей, а France 24 – про звільнення 201 кв. км за п’ять днів, назвавши це найбільшим українським успіхом на полі бою за 2,5 роки.

Далі події обганяли пресрелізи. За кілька днів стало відомо про звільнення близько 400 кв. км українських земель. Західні журналісти шукали причини успіху Сил оборони, припускаючи, що він пов’язаний з відключенням Starlink для росіян. Сам Апостол в інтерв’ю DW наголошував, що відключення Starlink допомогло лише частково, адже противник швидко знайшов протидію. Вирішальними факторами він вважає скритність, швидкість і правильно обраний напрямок.

До березня майже вся Дніпропетровщина була звільнена, залишалося зачистити від окупантів кілька сіл. Росіяни почали перекидати війська з-під Покровска та Мирнограда, намагаючись стримати десантників і водночас зменшуючи кількість атак під Покровськом. Так контрнаступ на півдні прикривав оборону на сході.

Потім запала інформаційна тиша. Про те, що 5 травня почався другий етап операції, країна дізналась лише за кілька місяців. DeepState, які щодня оновлюють мапу фронту, пояснювали читачам: звільнені ділянки навмисно наносять із запізненням, аби не нашкодити операції.

12 серпня тишу перервали. Головнокомандувач Михайло Драпатий, начальник Генштабу Ігор Скибюк і командувач ДШВ Олег Апостол доповіли президенту: звільнено 745 кв. км і 26 сіл. Ще понад 300 кв. км у тилу зачистили від диверсійних груп, які встигли туди просочитися. За повідомленням Офісу Президента, росіяни в цій операції втратили щонайменше 9 550 убитими й понад 6 600 пораненими. Серед убитих — двоє командирів батальйонів і командир роти, ще одного ротного взяли в полон.

Що це дало, видно на трьох ділянках фронту. Створити буферну зону на Дніпропетровщині в росіян не вийшло. Це і було головною метою Сил оборони – зірвати просування противника і витіснити його за адміністративний кордон області. Плюс перекидання резервів з-під Покровська і провал обходу на Оріхів. Плани окупантів обломались об українських десантників.

Апостол каже, це звичайна практика, коли росіяни роками заходять на якусь територію, а втрачають її набагато швидше. Коли він ще командував бригадою, росіяни чотири місяці йшли до Тернів, а десантники відбили 80% за два тижні. На Олександрівському напрямку це повторили в масштабі трьох областей.

Публічно про операцію та її результат заявили напередодні Дня Незалежності. Апостол не приховував, що хотілося підтримати людей добрими новинами, ну і трішки похвалитися. Однак відтоді знову діє правило: "Поки не зупинимось, ми нічого розказувати не будемо".

На кінець жовтня звільнена площа перевищила 800 квадратних кілометрів, і до 26 сіл, каже командувач, можуть додатися ще до десяти — про них повідомляють, коли це буде безпечно для тих, хто там стоїть. Можливо, тоді в операції з’явиться й назва.

І це лише одна напрям. Апостол рахує так: з одинадцяти бригад ДШВ п’ять стоять в обороні, шість наступають на різних напрямках. Щоб ті, хто тримає оборону, не втрачали темп і розуміння ситуації, комбатів чи ротних на кілька днів заводять у бригаду, що наступає — подивитися, відчути і по поверненню працювати по-новому.

7-й корпус ДШВ під командуванням бригадного генерала Євгена Ласійчука першу половину року тримав Покровськ, а з вересня зайшов на Гуляйпільський напрямок — найгарячіший за кількістю боїв. Проти корпусу стоять чотири російські армії та армійський корпус, і мета в них та сама: обійти Оріхів через Гуляйполе й вийти до Запоріжжя. Тут степ і мало забудови, сили накопичити важко, тож противник ходить малими піхотними групами.

Десантники відповідають глибиною: їхня зона ураження сягає 20-40 км, щоб підкріплення й логістика по трасі Гуляйполе — Пологи не доїжджали до фронту. За місяць ППО корпусу збила понад тисячу ворожих дронів. А восени наземний робот 5-ї штурмової бригади, що працює в смузі корпусу, вивіз із позицій чотирьох поранених за дві ходки — другу вже в темряві, під супроводом "мавіків".

Свій спосіб воювати в ДШВ називають "технодесантом". На практиці він виглядає так: попереду піхота, яка тримає передній край і зачищає села; над нею розвідка й FPV; позаду безпілотна логістика, що підвозить боєприпаси й вивозить поранених, бо пройти 15–20 кілометрів пішки з усім вантажем майже неможливо.

Але жодна технологія піхоту не замінить, наполягає Апостол: без людини не видно, куди рухається противник, і нема кому зачистити село. Людину треба берегти, і для цього є набір прийомів, які командувач не розкриває, щоб противник не вивчав тактику. Каже лише, що веде власну таблицю — від чого противник зазнає уражень і що спрацьовує в бою. За нею виходить, що десантники перемагають в дев’яти з десяти зустрічних боїв.

Новобранця в ДШВ готують з урахуванням цього досвіду. Апостол згадує бійця з іншого роду військ, якого колись навчили від FPV просто закриватися. На полігоні його перевчали, доки той не повірив, що, діючи інакше, вийде із-під дрона.

ДШВ також відомий тим, що командирам не розписують кожен крок. Апостол дає задачу, а як само її будуть виконувати вирішують командири на місцях. Командувач ДШВ згадує, як поранений командир дав своїм людям команду відходити, а сам залишився і далі воював. Саме такі епізоди, каже Апостол, і не дають припускати думки про те, щоб здаватися.

Для тих, хто переніс важкі поранення, у ДШВ запустили проєкт "ПРОТЕ_З ДШВ. БУДЬ СЕРЕД СВОЇХ". Він пропонує воїнам з ампутаціями, які бажають залишатися у війську, нові можливості. Амбасадорами проєкту є десантники, які самі пройшли цей шлях.

Для збереження бійців у ДШВ шукають різні технологічні рішення. Так, у листопаді десантники отримали на випробування "Мушлю" — експериментальне укриття з гідроізоляційного пластику для місць, де високо стоять ґрунтові води. Акцент на технологічності видно і з рекрутингу ДШВ, який закликає: Ставай технодесантником!

8 листопада Десантно-штурмові війська відзначають своє професійне свято, яке припадає на день Собору Архистратига Михаїла – головнокомандувача сил Господніх і, за сумісництвом, покровителя ДШВ. У цей день, як і кожен інший, маємо подякувати українським десантникам за їх службу.

І нехай деякі їхні операції нам поки невідомі, або просто не мають своєї назви, імена є у тих сіл і містечок, які вони повертають – Зірка і Зелений Гай, Мирне і Привільне, Злагода і Воскресенка та десятки інших.

Дякуємо вам!