Америку не треба робити великою. Або чому у США лапки - Леонід Швець

Америка не в формі. Причому вона не у формі в один із найважливіших історичних моментів, коли система безпеки, в якій США відігравали ключову роль, зазнає найсерйозніших випробувань з часів холодної війни та екзистенційного протистояння з Радянським Союзом. І тут основний гравець і навіть у певному роді граючий тренер лягає на спину і каже, що у нього лапки.

Ні, звичайно, вголос усі продовжують вимовляти правильні слова про незмінну підтримку союзників, про те, що американці у цьому світі "критично важлива нація" та про те, що "в Америку треба вірити". Про критично важливу націю сказав Джо Байден під час лютневої зустрічі зі спонсорами своєї виборчої кампанії, а вірити в Америку закликав його радник із національної безпеки Джейк Салліван під час нещодавнього візиту до Києва, буквально перед масованою ракетною атакою столиці. Але це анітрохи не скасовує тієї обставини, що законопроєкт, ініційований президентом США ще у жовтні минулого року про новий пакет допомоги Ізраїлю та Україні, досі бовтається у Конгресі, і чим це закінчиться, нікому не відомо.

Характерно, що без допомоги залишається не лише Україна, яка платить за зупинку військового постачання кров’ю, і не лише Ізраїль, який стабільно перебуває в стратегічних партнерах США і зараз веде важку війну з ХАМАС і перестрілюється з "Хезболлою", і не тільки Тайвань, больова точка у відносинах із Китаєм, основним конкурентом у боротьбі за світовий вплив. Підв’язавши до законопроєкту про іноземну допомогу наболіле питання про наведення ладу на мексиканському кордоні, в результаті американські законодавці завалюють і рішення, і його теж. Ефективність роботи з внутрішніх питань виявляється настільки ж низькою, як і з зовнішніх.

Спостерігаючи такий стан несучого стрижня натовської парасольки, європейські партнери Штатів гарячково проводять аудит наявних засобів на випадок, який вже не здається теоретичним, коли самим доведеться відбиватися від російської агресії, не покладаючись на великого американського брата, який явно занедужав. Причому ці три обставини перебувають у динамічній зв’язці: дисфункція США викликає стривожені метання європейців, російське нахабство через слабкість Заходу зростає, метання стають інтенсивнішими, нахабство ще більше нахабніє, самоусунення Америки починає просто погано пахнути.

Штати обіцяють при нагоді все вирішувати, нагода все ніяк не випадає, віра в їхню здатність вирішувати здувається до рівня зневіри. І саме благання Саллівана: "Вірте в Америку!" — як відображає падіння віри до непристойного рівня, інакше до чого ці прохання, так і видає власну невпевненість радника з безпеки, що вдасться Європі цю безпеку забезпечити, лише віра дає шанс на порятунок, помолимося, брати, амінь. Плюс виникають похмуро анекдотичні алюзії на тютчевське "розумом не зрозуміти" та "можна тільки вірити", сказані з приводу країни, яка нині кинула виклик Заходу і поки що насолоджується викликаним ефектом.

Що цікаво, заклик зберігати віру в Америку міститься і у великій статті відомого американського політичного аналітика Фаріда Закарії, зірки CNN, який у журналі Foreign Affairs у грудні розмістив текст під назвою "Суперсила, що сумнівається в собі", де заключна главка так і називається: "Збереження віри".

Закарія звертає увагу читачів на те, що американці вже довгі роки незадоволені тим, як у їхній країні йдуть справи. Опитування Gallup, які заміряють цей показник, останні двадцять років не перевищували рівень 50%, нині він становить 20%. Повторюючи виборцям, політики теж будують свої гасла на тому, як усе зіпсувалося та потребує виправлення. Фірмовий заклик Трампа "зробити Америку знову великою" передбачає, що колись було американське "золоте століття", яке було втрачено. Враження, що американці ниють, не враження. З такими настроями на кушетку психотерапевта, а не у світові гегемони.

Фарид Закарія послідовно показує, що немає підстав вважати, ніби Америка нині слабка, зовсім навпаки, вона ніколи не була сильнішою. Ще в 2008 році в порівняних цінах розміри єврозони та американської економіки були приблизно однакові, зараз американська вдвічі більша. У 70-ті та 80-ті роки глобальними технологічними лідерами були компанії не тільки в США, а й у Німеччині, Японії, Нідерландах та Південній Кореї. 1989 року з десяти найдорожчих компаній у світі лише чотири були американськими, решта шість – японськими. Нині дев’ять із десяти – американські. Ринкова капіталізація десяти найдорожчих технологічних компаній США перевищує сукупну біржову вартість компаній Канади, Німеччини, Франції та Великої Британії. Долар був і залишається найбажанішою валютою у світі.

У 2023 році Сполучені Штати залучили 26 мільярдів доларів венчурного капіталу в стартапи, пов’язані зі штучним інтелектом, це вшестеро більше, ніж вдалося зробити Китаю, що йде на другій позиції з інвестицій у цю проривну область. У області, пов'язаній з біотехнологіями, 38% доходів приходиться на США. Вперше Америка посідає місце провідного виробника нафти та газу. У воєнному аспекті? Та будь ласка: одинадцяти американським авіаносцям Китай може протиставити лише два. Такою кількістю та сукупною міццю союзників, які є у США, не можуть похвалитися ні Китай, ні Росія. Демографічні проблеми, які все гостріше повстають як у станах Заходу, так і в тих же Росії із Китаєм, Штатам не загрожують.

Звідки ж стогнання про захід сонця американської ери, коли у нас на очах за всіма параметрами розгортається мало не схід? Фарид Закарія не пише про це. Він лише звертає увагу, що ті повсякденні проблеми, з якими стикаються Сполучені Штати, як будь-яка країна, будуть непорівнянні з проблемами, які виникнуть, якщо американці втратить віру у свій проєкт і його роль у підтримці глобального порядку, що дозволяє цьому проєкту реалізовуватися. Америку не треба "робити" знову великою, потрібно відповідати наявній унікальній потужності та впливу.

Звичайно, спостерігаючи, як за право стати господарем Білого дому на найближчі чотири роки відчайдушно, не дуже красиво, підставляючи один одному ніжки і ставлячи ріжки, вже не вперше б’ються дві не дуже бадьорі людини з минулого століття, складно не перейнятися песимізмом щодо майбутнього Америки, а з ним і майбутнього світового порядку, Америкою і під Америку сяк-так вибудуваного. Прийнято говорити про проблеми, які глобалізація створює країнам третього світу, але ми явно присутні при кризі, яку вона викликала у провідного глобального гравця та бенефіціара Pax Americana. Тільки це, як не крути, все одно криза зростання, тоді як у випадку з Росією йдеться про деградацію, що різко прискорилася, і злісна деменція Путіна її ілюструє безпосереднім чином. Кому з американських дідів дістанеться завдання з 2025 року утихомирювати російського діда, поки ніхто не знає, але після того, як його буде вирішено, можна буде судити, наскільки Сполучені Штати спроможні виконувати роль, яку за них не потягне ніхто. Лапки, не лапки, якщо ти Америка – будь нею.

До речі, американці в масі виняткову роль своєї країни добре усвідомлюють та приймають. Згідно з недавнім опитуванням YouGov, для більшості американців ймовірність нової світової війни в найближчі 5-10 років є досить високою: 22% опитаних вважають таку ймовірність дуже високою, 39% не виключають, що так станеться. Так ось 77% опитаних упевнені, що, якби стала світова війна, Америка неодмінно візьме в ній участь. Як ймовірного противника у такій війні американці називають Росію – 72%, Китай – 69%, Іран – 67%, Північну Корею – 65%. А Україна – серед головних союзників, після Британії та випереджаючи Францію та Німеччину. Як не крути, вони тямущі хлопці, ці американці.