МСЕК - це "гнійний прищ", який виник далеко не сьогодні - Юрій Богданов

Давайте в історії про МСЕК я все ж зроблю один важливий акцент. Можливо — ключовий. Вскриття цього гнійника — це позитивна історія.

Система МСЕК багато років експлуатувала людей з інвалідністю чи продавала послуги "інвалідність для виплат", "інвалідність, щоб аліменти не платити" чи — коли прийшла війна — "інвалідність, щоб не служити".

Це не "біда, яка сталася сьогодні". Це біда, яка існувала десятиліттями й на яку всім було в цілому начхати. При жодному голові МОЗ, премʼєр-міністрі і президенті в тему людей з інвалідністю заглядати було не дуже охоче, десь через корупційну ренту звідти, десь просто, бо начхати і не електорально.

Знадобився грандіозний скандал, щоб туди в принципі хтось подивився. Звісно, зараз будуть генеруватися пропозиції і навіть кроки до простих рішень. Але потім все одно доведеться повернутися до системного реформування.

Та без скандалу всім і далі було б начхати. Деякі, навіть дуже освічені та поінформовані люди, саме через цей кейс взагалі почули про МСЕК. От тепер хочуть змін. Добре. Це перший крок до змін.

Насправді так працює практично з усіма галузями. На жаль. Без війни ми б так і не зрозуміли нащо армія. Без КОВІД — медицина. Без потреби у зброї — наука і інженери. Наше суспільство у багатьох параметрах дуже інфантильне.

Як і еліти. Я ще добре памʼятаю, як класик з попереднього парламенту питався "нащо нам фінансувати науку, бо вона нічого не дає". Але наче зараз таких тупих питань поменшало. Те саме з питанням нащо нам нормальна система соціального забезпечення. Те само багато з чим.

Попереду ще багато вскритих гнійників: схеми і мутки на протезуванні (досі існують, на жаль), не верифіковані пенсії, сотні і тисячі лівих комунальних і державних підприємств, на яких наживаються на місцях і в центрі, і ще дуже багато спадщини, часто ще радянської. І це все, звісно, під час війни загострилося.

Подолання цієї інфантильності через необхідність спостерігати як гній витікає — це нормально. Це етап будівництва суспільства і держави. Але це дуже болюче. Власне, ми переконуємося в цьому в прямому ефірі. Та те, що цей процес іде — це добре. Бо перемогти можна проблему, яку ти хоча б помітив.

Джерело — Telegram Юрія Богданова.