Мат та пат. Чому Зеленський лаявся в інтерв'ю і що треба зрозуміти глядачам - Світлана Чуніхіна

Що сталося із Зеленським? Чому він так багато лаявся під час інтерв'ю американському подкастеру Лексу Фрідману? Український президент у стані істерики? У гніві? Чи намагається, як може, відповідати смакам аудиторії МАГА – принаймні так, як він їх розуміє?

Володимир Зеленський загалом схильний до спонтанних висловлювань, навіть там, де це політично недоречно чи небезпечно. Проте до недавнього часу він не дозволяв собі вживати нецензурну лексику. І ось тепер цей бар’єр подолано. Що змінилося?

Психологами описано такий феномен – фундаментальну помилку атрибуції. Це природне когнітивне викривлення при оцінці складних ситуацій. Зовнішні спостерігачі зазвичай зосереджуються на особистісних рисах і діях учасників – де вони праві чи помилилися, як могли вчинити інакше, що в їхній поведінці чи характері спровокувало погіршення ситуації. Натомість безпосередні учасники подій завжди аналізують саму ситуацію – що відбувається, звідки це взялося і як виплутатися? Простіше кажучи, спостерігачі ігнорують контекст, а учасники – свою власну роль у проблемі.

Ми, які три години спостерігали за розмовою Зеленського та Фрідмана трьома мовами, жодним чином не є сторонніми спостерігачами у цій війні. Але ми точно дивимося ззовні на процес прийняття політичних рішень, де президент – головний гравець.

Тому нам так важливо зрозуміти, чи він адекватний. І так легко запідозрити, що ні.

Проблема полягає також в тому, що у нас немає надійних орієнтирів для оцінки психологічної норми у стані лідера країни, що кілька років веде криваву війну за виживання з сильнішим ворогом. Ніхто не вів тривалих бесід на камеру, наприклад, з Черчиллем у 1940 році чи з еміром Кувейту Джабером III у 1991-му.

Найближче, що згадується, – інтерв’ю Михайла Саакашвілі для BBC 16 серпня 2008 року під час російської інтервенції в Грузію. Тоді інтерв’ю як таке, здається, не відбулося: під час розмови президенту зателефонували з поганими новинами, і камера зафіксувала, як він у стані крайнього хвилювання жує свою краватку. Так несподівано вилізла назовні дитяча звичка справлятися зі стресом. Наслідки для його репутації були катастрофічні.

У мережі досі можна знайти сюжет незалежного телеканалу "Дождь" від 2 вересня 2011 року, де журналістки весело розповідають про новий товар, що з’явився на полицях грузинських магазинів – "Краватка їстівна реформаторська". На етикетці продукту зазначено, що її вживання "стимулює апетит до свободи та демократії". Це мало розважити аудиторію російського незалежного телебачення.

Але ми, на відміну від глядачів російських телеканалів, тепер знаємо що означає – жити у війні. Не маючи уявлення, коли і як вона закінчиться, якою буде ціна і що зрештою отримаємо.

Легко робити висновки про якість рішень і психологічну стійкість лідерів, чиї війни вже завершені. Ті, хто переміг – мудрі й сміливі. Ті, хто програв – слабкі та недалекоглядні. Ми не знаємо, до якої категорії потрапить Зеленський. І він цього також не знає.

Ситуація, у якій він, як і всі ми, перебуває і щодо якої приймає свої рішення, надзвичайно складна. І з кожним днем стає лише складнішою.

Пресконференція обраного президента США Дональда Трампа від 7 січня не залишає ілюзій: його прихід до Білого дому лише посилить хаос у міжнародних справах. Трамп виглядає суцільним політичним маніяком, обіцяючи анексувати Канаду і Гренландію – не виключено, що й військовим шляхом.

Україна нині опинилася в ситуації, схожій на дешевий американський фільм жахів "Маніяк-поліцейський" (1988). Там дівчина тікає від грабіжників і нарешті натрапляє на офіцера поліції, до якого звертається по допомогу. А той, як виявляється, за сумісництвом є серійним убивцею, і тому замість порятунку душить бідолашну до смерті.

Коли головний союзник України ось-ось відкриє обійми нашому ворогу, щоб злитися в екстазі нового переділу світу, як має висловлюватися і виглядати український президент? Чесно кажучи, не знаю. Напевно, так, як Зеленський – втомленим і виснаженим.

Проте нам справді варто питати, і питати з усією наполегливістю про те, які рішення будуть ухвалені в ситуації, коли зовнішня підтримка української армії та економіки суттєво ослабне або буде зупинена? А не чому він лається. Це якраз зрозуміло. Тут ми всі сьогодні президенти.