У серпні до лелек повертається пристрасть: чому Грицик та Одарка полетіли у вирій окремо

Останньою Леляки на світанку 17 серпня залишила Одарка. Чотири ночі перед тим вона не з’являлася в "родовому обійсті", а ночувала на стовпі неподалік, відтак не потрапляла на камеру відеоспостереження у селі Леляки під Пирятином. А потім неочікувано для тих, хто слідкує за лелечим "серіалом", прилетіла у порожнє гніздо, де заночувала на самоті перед далекою дорогою.

Чому лелеки відлітають у вирій окремо? Про що свідчать піраміди (статеві контакти) пари перед розлукою? Чому в найбільшу спеку ноги в чорногузів стають білими? Чому вони миряться з непроханими гостями, які нахабно займають їхнє гніздо?

Про це та інше "Телеграф" розпитував доцента кафедри екології та зоології Навчально-наукового центру "Інститут біології та медицини" Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидата біологічних наук, за сумісництвом провідного наукового співробітника Національного природного парку "Пирятинський" Анатолія Подобайла.

Захищала власність до останнього

— Пане Анатолію, почнімо з Одарки. Чому вона відлетіла аж на п’ять днів пізніше Грицика? Що її тримало біля гнізда?

— Мені видається, що дорослі птахи затримуються якомога довше біля свого гніздища, де вони успішно вивели потомство, аби ніхто із транзитерів не прилетів і не уподобав його на наступний рік. Думаю, таким чином вони захищають свою власність. Грицик з Одаркою дозволяли сідати в нього лише молодим лелекам, які ще рік-два чи й три точно не повернуться в ці місця з Африки. Переконавшись, що ніяких зайд уже не буде, Одарка й сама подалася у вирій.

— Цьогоріч виводок зіркових чорногузів випурхнув з батьківського обійстя 26 липня. До цього їх підштовхнула Линовицька Надійка, яку ви врятували?

— Я сподівався, що діти нашої зіркової пари — Лельович, Махаон, Мрія та Ніка — прилітатимуть на ночівлю додому ще хоча б з тиждень… Але не можу з упевненістю сказати, що саме поява Надійки прискорила їхню самостійність. Може, так збіглося й вони добровільно поступилися їй батьківським гніздом як меншій.

До речі, того дня з полювання на луках та полях до гнізда повертався лише Махаон. Двічі. Надійка за кожним разом настирливо пищала, безцеремонно просячи в нього їжі. Махаону, видно, це не сподобалось, але він не став влаштовувати розбірок й облишив спроби повернутись до гнізда. Сам, видно, ночував десь неподалік разом з братами та сестрами.

Тривожна доля птахів, які не бояться людини

— Розкажіть, як у Леляках з’явилася Надійка.

— Якось зранку мені зателефонували люди, які дивляться YouTube-канал "Лелека Грицько", й попросили прилаштувати пташеня, що випало з гнізда у селі Линовиця Чернігівської області. Оскільки село розташоване від нас у кількох кілометрах, я сів у машину й швидко добрався туди. Невідомо, що сталося з лелеченям. Воно було достатньо великим, щоб батьки могли його викинути, як Грицик два роки тому намагався позбутися найменшої Катрусі. Можливо, не втрималось. Так чи інак, але двоє інших сиділи в гнізді, а це — на землі під ним, що становило для нього небезпеку, адже у будь-який момент його міг побачити безприв’язний собака.

Я забрав пташеня до себе додому на перетримку. Влаштував йому посилене індивідуальне годування. Завсідники чату, дізнавшись про це, назвали пташеня Линовицькою Надійкою.

— І чим же ви його годували? Не ловили ж спеціально жаб і вужів?

— Звісно, не ловив. Купив у Пирятині курячих шийок і крилець. Заморозив, а тоді потроху виймав, давав відтанути й клав у миску.

— Не боялись, що пташеня до вас прив’яжеться?

— Я не допускав цього. Воно вільно ходило по двору, я за нього не боявся, оскільки у мене двір загороджений парканом. Але спілкування з пташеням свідомо звів до мінімуму: клав їжу в миску і відходив. Оскільки прив’язаність до людини дикому птахові, особливо молодому, точно не на користь. Якщо він почне сприймати людей як частину зграї, як тих, з ким треба жити, то не зрозуміє, з ким йому формувати пару й не тікатиме, скажімо, від африканських зулусів. Одне слово, доля лелек, які не бояться людини, досить тривожна.

А коли Надійка зміцніла, вона вилетіла з мого подвір’я й цілу добу десь вешталась, ніхто її не бачив. Потім, видно, вирішила, що у гнізді ночувати безпечніше й комфортніше, аніж на землі. Оскільки гніздо Грицика й Одарки цілісінькими днями пустувало, вона його й уподобала.

— Як реагували учасники чату на Надійку? Жаліли її чи говорили, що вона нахаба?

— Навіть для тих, хто багато років спостерігає за гніздовим життям лелек, її поведінка видалась нечуваною. Раніше ми такого не спостерігали, щоб чуже лелеченя зайняло гніздо!

Однак за наших лелеченят люди особливо не турбувались, адже бачили, що вони вже впевнено літали і легко орієнтувались у просторі. А ось учасники чату, які з’являються в ньому періодично й не дуже обізнані з поведінкою диких птахів, просили підгодувати Надійку — у перший день вона взагалі не відлучалася з гнізда, відповідно, лишалась голодною. А як ти підгодуєш лелеку в гнізді? Ну вже під загальним натиском я виставив у полі зору відеокамери миску з курячими крильцями. Звичайно, вона їх проігнорувала.

Через чотири доби Надійка, коли впевненіше стала літати й навчилась добувати собі їжу в зграї, подалася далі.

Загалом у серпні кожен ранковий виліт лелек з гнізда може виявитися останнім у сезоні.

Чому зіркова пара дозволяла тусуватися чужинцям у власному домі

— Цьогоріч, як ніколи, спорожніле гніздо Грицика й Одарки дуже приваблювало залітний молодняк.

— У принципі, нічого нового. Приблизно таке ж ми спостерігали й минулого року. Може, не було такої "масовки". Більш як за два тижні в гнізді побувало стільки транзитних молодих лелек, що важко й порахувати. Якось у ньому ночувало вісім птахів одночасно — молодняк зі зграї, що формується перед міграцією. Просто, пролітаючи, птахи обирають зручний для відпочинку "аеродром".

— Звідки вони прямують?

— Вірогідно, з Чернігівщини — це трошки північніше.

— Чому, на вашу думку, зіркова пара дозволяла тусуватися у гнізді чужинцям, при тому, що навесні Грицик та Одарка відчайдушно бились за нього?

— Так весною вони б'ються з ким? З дорослими птахами, які можуть бути їхніми конкурентами. А молоді наступного року точно не повернуться сюди відкладати яйця, тож вони не становлять для них якоїсь серйозної конкуренції. Тому їм і дозволялось усе.

Вірогідно, у лелек в кінці сезону включається якийсь поведінковий блок, що не дозволяє їм виявляли агресії до пташенят свого виду.

Одарка з Грицьком, однак, контролювали ситуацію, ночуючи поряд на стовпах.

— Але між зайдами не завжди був мир?

— Різне трапляється у кочових зграях. Коли ночували восьмеро, ті не бились, а через тиждень з'явилось троє і влаштували гучну суперечку. Серед них був такий забіяка, що всіх розігнав, а потім і сам покинув гніздо.

А якось за право залишитись на ночівлю в зірковому гнізді конкурували кілька десятків молодих лелек. Одні проганяли інших, прилітали нові, поверталися попередні… Сутички тривали понад годину. Зрештою, гніздо спорожніло. Але двоє птахів усе ж таки повернулися й заночували.

Прощальний спалах почуттів

— На ночівлю до гнізда періодично кілька разів поверталися також Грицик та Одарка…

— Ось тоді вже вони захищали свою територію, ніяких "квартирантів" у нього не пускали.

— … І навіть спарювалися, чого не спостерігалось від моменту яйцекладки. Як орнітологи пояснюють такий спалах почуттів?

— Наприкінці сезону гніздування, коли складні батьківські обов'язки з вигодовування дітей уже позаду, у дорослих птахів може відбуватися тимчасове коливання рівня гормонів й тоді вони "згадують молодість". Білі лелеки зазвичай моногамні протягом одного сезону. Ритуальне ж спарювання допомагає парі підтримувати психологічний зв'язок перед тривалим і виснажливим перельотом. Це знак того, що наступної весни вони знову стануть парою. Цієї версії дотримуються, зокрема, відомі орнітологи Віталій та Євгенія Грищенки з Канівського природного заповідника.

— Однак запліднення при цьому не відбувається?

— Ні, другої кладки точно не буде. Організм самки в серпні вже не готовий до формування яєць, оскільки світловий день скорочується, а природні інстинкти перемикаються на режим підготовки до міграції. Біологічний календар лелек чітко розмежовує періоди розмноження та міграції.

Одарка носить панчохи, а Грицик — гетри

— А чому у лелек перед вирієм біліють ноги?

— Між цим немає ніякого взаємозв’язку. Ноги у лелек біліють у найбільшу спеку. І вони самі їх "білять" власними рідкими випорожненнями, які навмисно спрямовують на ноги. Це явище називається урогідроз — дієвий еволюційний механізм терморегуляції, який за своєю функцією схожий до властивого людям потовиділення. Випаровуючись, рідина охолоджує кровоносні судини в ногах, знижуючи температуру тіла птаха на кілька градусів. А білий послід, висихаючи, залишає наліт (сечову кислоту), що відбиває сонячні промені, й це додатково захищає шкіру від перегріву.

Наші глядачі жартували, що Одарка носить панчохи, а Грицик — гетри.

У вирій відлітають не всі

— Лелеки відлітають першими з наших країв?

— Ні. Уже відлетіли серпокрильці (стрижі), крячки, міські ластівки. Сільські ще лишаються. Наразі середина міграції птахів.

— На що орієнтуються молоді птахи у своєму першому польоті? Батьки ж їм не показують маршруту?

— Шлях у теплі краї у них "зашитий" у генах. Це інстинкт. До того ж вони летять у зграях з дорослими чужими лелеками. А орієнтуються за сонцем і зорями, магнітним полем Землі, рельєфом місцевості (річки, гори). Летять на південний захід. Огинають Чорне море через Румунію, Болгарію і далі через Близький Схід до Африканського Рогу. Це східноєвропейська траєкторія перельоту білих лелек.

— Але ж не всі із тих, які можуть летіти, відправляються у вирій, правда? Чи пов’язано це з глобальним потеплінням?

— Так, невелика частина популяції лелек залишається зимувати в Україні. Знаю, під Києвом кілька десятків лелек живуть на смітниках і звалищах. Певно, це наслідок глобального потепління. І це, можливо, дає цим птахам певні переваги — навесні вони можуть раніше загніздитися. Хоча тогорічна морозна зима, я впевнений, істотно прорідила цю частину популяції.

Загалом це поведінкова мінливість і це нормально. Це індивідуальні особливості, що дозволяють пристосовуватися до різних змінних умов життя. Скажімо, 98% птахів відлітає, а 2% залишається. І та меншість в умовах глобального потепління може отримати еволюційну перевагу. Або ж еволюційний програш.

— Наступної весни у Леляки можуть повернутися перші закільцьовані вами у 2023 році лелеченята. Які в них шанси загніздуватися тут?

— Дуже низькі, оскільки, за статистикою, повернення "кілець" становить 1-2 відсотки. Тож нам іще кільцювати й кільцювати лелеченят, щоб ми могли побачити їхнє повернення. До речі, перші закільцьовані у Леляках могли б з’явитися в Україні вже цього року, однак ніде не були помічені.

— Анатолію Віталійовичу, які попередні підсумки цьогорічного сезону спостереження за гніздовим життям лелек?

— Він був достатньо схожий на тогорічний, за винятком старту. Адже цієї весни дорослі птахи прилетіли днів на десять пізніше, ніж зазвичай. Тому на початку було багато конфліктів. Та, зрештою, все встаткувалося і далі не виникало ніяких проблем. Порівняно з минулим роком погодні умови були значно кращі. Теплий дощовий травень сприяв появі гарної кормової бази для вигодовування лелеченят. По Національному парку не було жодного сигналу, щоб батьки викинули дітей з гнізда. Тож з одного гнізда (всього їх у парку 80 з гаком) вилетіло у середньому по 2,8 лелеченяти, що на 0,5 більше, аніж минулого року.

Скриншоти Ірини Саражинської