Як стати зіркою балету і що для цього потрібно, - розповідає Катерина Кухар

Про вступну кампанію і які діти мають потенціал стати артистом балету, систему навчання і перспективи артистів балету, вихованих в Україні, "Телеграф" дізнався із перших рук — від учнів Київського фахового хореографічного коледжу (КДФХК), їх педагогів та керівника навчального закладу — прими-балерини Національної опери України Катерини Кухар. Їй випало керувати закладом у складні часи: спочатку — пандемія, потім — повномасштабна війна.

Життя триває

Київський державний фаховий хореографічний коледж затишно захований у дворах багатоквартирних будинків, поряд з парком. Тут є навчальний корпус із класами для загальноосвітніх предметів, балетними залами – для фахових. Є власний театр із сценою та глядацькими місцями. І поряд – гуртожиток для учнів та студентів з інших міст. Все відокремлене від не-балетного світу високим парканом.

В коридорі навчального корпусу на шафці можна побачити балетну пачку, в залах йдуть заняття та репетиції. Діти в укритті під час тривог грають в ігри, вчать математику, розмовляють. А потім підіймаються знов до репетиційних зал чи в кабінети і вчаться. Балетне життя триває — його не можна перенести на рік — два, перевести в онлайн.

Діти щомісяця беруть участь у виставах Національної опери України та Київському академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва на Подолі. Кожні півроку дають власні концерти та вистави як на сцені коледжу, так й на головній сцені України.

"Нас підтримувала вся балетна сім'я Європи"

В перші дні і навіть тижні після повномасштабного вторгнення всі батьки думали в першу чергу, як врятувати дітей.

– Для балету пандемія була першою катастрофою, — розповіла "Телеграфу" Катерина Кухар. – І для артистів, і для дітей. Тільки стало трохи легше — почався повномаштабний наступ. Нам дзвонили наші учні та студенти, їх батьки. Всі на різних кордонах, не розуміли, куди виїжджати, що робити. Ми зв’язувалися з навчальними балетними закладами Європи, щоб діти мали змогу опинитись у безпеці і навчатись далі. І чомусь були впевнені, що це триватиме недовго. Нас підтримувала вся балетна сім'я Європи, на моє прохання відгукнулись у Чехії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Литві, Португалії… Потім ми допомагали евакуювати дітей із Харкова. Тільки з нього в лютому 2022 році вивезли 60 дітей до Словаччини. Допоміг мій однокласник Андрій Суханов, до якого я звернулась й який є членом наглядової ради КДФХК.

На щастя, усі вихованці коледжу живі, з ними все добре. Потім постало друге питання — як навчати далі?

Студент коледжу, тоді — 9-класник Валерій Хованов виїхав з мамою спочатку у Словаччину, потім — до Італії. Але у 2023 повернувся до України.

– У мами було уявлення – що за кордоном краща освіта, яка відкриває більше перспектив, — розповів Валерій "Телеграфу". – Але це виявилось не так. У Словаччині нас поставили перед фактом: з вересня виходите на навчання словацькою. Вивчити мову за два місяці так, щоб адекватно навчатись у десятому класі — нереально. Ми переїхали до Італії, до приватної хореографічної школи. Але там система навчання була недосконалою. Ми дуже багато часу працювали у станка, а в чоловічих партіях важливі стрибки, саме вони дозволяють тримати форму. Для мене школа виявилась слабкою, а навантаження — недостатніми.

Ще одна учениця коледжу, 12-річна Катя Дубова, минулого року навчалась у Латвійській професійній балетній школі, але вирішила повернутися в Україну, бути поруч з батьками. Вступила до КДФХК.

– В Латвії мені подобалось навчатись, у мене викладали солістка та прима-балерина Латвійської Національної опери та балету Марта Озоліна та Байба Кокіна. В Україні моїм викладачем стала Зоя Григоріївна Долгіх, яка була корифейкою у Національної опери України. За своїм принципом латвійська та українська балетні школи в чомусь схожі, багато предметів співпадає. Але трохи різні умови для навчання. Хотілося б щоб коли закінчилась війна, до балету в Україні ставились так само як в Ризі. Наприклад, їх балетна державна школа відремонтована. В балетних класах є камери й при необхідності можна взяти відео будь-якого уроку й проаналізувати, що в тебе виходить, а над чим треба більше працювати.

Валерій Хованов говорить, що повернувся ще й тому, що дізнався про педагога-хореографа Михайла Новікова — для артиста балету фігура педагога має надважливе значення.

– Дуже важливо, коли педагог вміє не лише показати, як потрібно станцювати, а й пояснити всі нюанси, всі, навіть найдрібніші, помилки. Спільна мова — важлива.

Життя в гуртожитку

Минулого навчального року – 2022-2023 – ніхто в Україні не був готовий до блекаутів. Тож на початку 2023 року Катерина Кухар ініціювала термінове утеплення кампусу, де живуть учні та студенти. На сьогоднішній день фасад закритий й утеплений, а балерина взяла кредит й ламає голову – де знайти кошти, щоб повністю погасити заборгованість перед будівельниками.

Насправді капітальний ремонт в коледжі Катерина Кухар почала ще у 2021 році. Була змінена вентиляційна система в кампусі, протипожежна система, поставлено теплопункт, укріплені стіни, замінені вікна, труби, проводка.

Вона зізнається: коли вперше прийшла до коледжу після призначення на посаду, була шокована.

– Коли я погодилась очолити коледж, думала про те, щоб передати свій досвід, знання, як колись педагоги передавали нам. Але після першого візиту сюди просто плакала вдома – діти не повинні навчатись в таких умовах. Я побачила, в якому стані будівлі, гуртожиток, і усвідомила, скільки потрібно сил і коштів, щоб все відремонтувати. Ми говоримо про майбутніх артистів балету, які роз'їдуться світом, будуть гастролювати в Європі, Америці. Які мають ще зі стін коледжу всмоктувати красу і естетику й дарувати її іншим. А я побачила туалети, в яких замість хоча б найпростіших унітазів, були дірки у підлозі, в туалетах не було дверей. Це у столиці, у 21 столітті. Так ми виховуємо хореографічну еліту…

Балерина, випускниця а нині – помічник керівника коледжу з питань стратегічного розвитку та міжнародного співробітництва Ольга Морозенко 20 років не була в гуртожитку. Прийшла — теж була шокована:

– Я сама з Бучі, але, щоб не їздити щоранку до училища, а пізно ввечері — назад, під час навчання жила в гуртожитку. Хоча наша родина не була заможною, мама купила кращі шпалери і поклеїла їх у нашій кімнаті. Ви не повірите, вони досі ще там, щоправда, у дуже поганому стані, ніхто нічого не змінював за ці роки, — ділиться балерина. — Я не кажу про душові, туалети тощо. Гігієна для артиста балету надзвичайно важлива.

Після вторгнення державне фінансування на ремонтні роботи було призупинено. Кошти хоча б на закінчення ремонту в кампусі намагались збирати через благодійні виступи, звертались до іноземних та українських меценатів, писали в різні фонди.

– Перше питання, яке нам задавали – а ваша будівля була зруйнована?, — говорить Ольга Морозенко, яка спілкувалась із більш як 50 міжнародними благодійними фондами. – Не зруйнована? Тоді — вибачте.

Трохи менше 1,5 млн грн зібрали завдяки власним контактам і благодійним майстер-класам та інтенсивам. Потрібен ще 1 млн грн. щоб повернути борг за утеплення фасадів, зробити відкоси вікон, пофарбувати фасад. Всередині кампусу – відновити сходи, доремонтувати коридори, підготувати кімнати. Зробити сучасне укриття в гуртожитку – в навчальному корпусі воно, на щастя, вже обладнане коштами благодійника.

Як вступити

Це державний коледж, тут діти навчаються, живуть і харчуються за державні кошти. Можливість безкоштовно навчатись і жити в столиці, говорить Катерина Кухар, сьогодні є дуже важливою для дітей з прифронтових територій:

– У нас на прем'єрі балета "Коппелія" був тато учениці з Харкова. Він приїхав із рюкзаком на один вечір, і в цей же день повернувся до Харкова. Сказав, що вдячний: його дитина у безпеці. До війни ми робили тур містами України, дивились талановитих дітей. Давали рекомендації — кому варто вступити до коледжу. Зараз я просто звертаюсь до батьків: привозьте дітей, спробуйте, є можливість заздалегідь вислати відео й показати здібності своєї дитини. Особливо — якщо дитина займалась танцями, має досвід в хореографії. А ще Київ — більш захищене місто, ніж Харків, Херсон.

Вступати до коледжу можна на базі 4 класів загальноосвітньої школи (до 23.06.24)

на І курс для вступників на основі базової середньої освіти (щоб отримати освітньо — кваліфікаційний рівень "Фаховий молодший бакалавр") Термін навчання 3 роки 10 місяців – прийом документів з 01.07 по 13.07.2024 р.

Проходить також додатковий набір на вільні місця у 6-9 класи (по 23.06) і на ІІ-ІІІ курс (з 01.07 по 13.07)

– Ми зараз дуже гнучкі і лояльні, — говорить Катерина Кухар. – Ми чекаємо абсолютно усіх – дівчат і хлопчиків, чекаємо дітей з гімнастики, бальних танців, народного відділення.

Звісно, ми дуже чекаємо на хлопчиків. Дітей з Дніпра, Одеси, Запоріжжя, Кривого Рогу, Херсону… Якщо ви вважаєте, що у ваших дітей є здібності, потрібно пробувати. Навіть якщо у дитини немає хореографічної освіти. У нас є приклад легендарного Валерія Петровича Ковтуна, який прийшов в балет у 15 років й став світовою зіркою. Ми недавно прийняли в тому ж віці Кирила Небилицю з Херсону. Він до цього не займався балетом, але мав шалену жагу. Кирило зараз навчається на 2 курсі і танцює на головних сценах України.

На вступних екзаменах перше, на що дивиться приймальна комісія — це фізичні дані.

– Перший тур — це зовнішні і фізичні дані. Це шаг, розтяжка, натяжка стопи, гнучкість, стрибки. Другий тур — медкомісія. Дітей перевіряють кардіолог, окуліст, ортопед. І третій тур – танець, він може бути будь-який, особливо, коли ми беремо маленьких дітей. Полєчка, мазурка, власна постановка. Головне – побачити як дитина рухається й відчуває музику. Перевіряємо ритмічність.

– Коли ми говоримо про зовнішні дані, про що може йти мова?

– Наприклад, відсутність сколіозу, гарні пропорції тіла, стрункість, маленька голова, тонка кістка. Ми дивимось і на батьків, щоб розуміти можливий розвиток. Але це дуже складне питання. Буває, що мама і тато крупної статури, а дівчинка пішла в дідуся чи бабусю, і виростає тоненькою, абсолютно "балетною". Це складне питання, важливо не помилитись.

Якщо мова про маленьких дітей, то цими трьома етапами все і закінчується.

"Працювати в режимі тривог складно"

Учні та студенти балетних коледжів навчаються до 18 років. Вони отримують одночасно базову програму загальноосвітньої школи до 9 класу, повну загальну освіту до 11 класу та фахову професійну освіту у класичній хореографії.

Кожного року набирається 30 дітей у п'ятий клас, і 30 студентів.

– Працювати в режимі тривог складно навіть для дорослих, що вже говорити про дітей, – говорить Катерина Кухар. – В грудні я танцювала "Сильфіду" у Національній опері. В той день було шість повітряних тривог. Ми почали спектакль о 5 годині вечора, за 20 хвилин — тривога, всі йдуть у бомбосховища. Чекали півтори години, щоб продовжити спектакль. Але ми — дорослі. Ми можемо обирати вночі — йти до бомбосховища, чи залишатись вдома. Дітей ми забираємо із балетних залів, класних кімнат, вночі – будимо і обов'язково спускаємо до укриття.

Звісно, зараз нас готують до дуже важкої зими. Навіть є рекомендація зсунути графік навчання, але для хореографічної освіти це дуже складно. За чотири місяці вдома дитина виходить повністю із форми, яку потім важко відновити. Будемо думати, що робити, — говорить балерина.

Студент коледжу Валерій Хованов розповідає, що навчання триває з 09:00 до 18:00. В коледжі 10 балетних зал, які "розподіляють" між різними потоками учнів і студентів.

– У нас перша пара — загальноосвітня, потім — пара або дві класики, пара народних чи інших танців, і ще одна загальноосвітня пара. Після 18 – вільний час.

Педагоги з хореографічних дисциплін можуть призначити додаткові заняття, і це може стосуватись як "відстаючих", так і найбільш талановитих.

За що можуть виключити з коледжу

– Краще сказати, на що ми звертаємо увагу і що не є допустимим, — коригує прямолінійне питання "Телеграфу" Катерина Кухар. І пояснює:

– Коли ти танцюєш, ти маєш бути еталоном. Абсолютним – в усіх пропорціях і за усіма стандартами. За погану форму ми можемо рекомендувати змінити фах. Але як правило, даємо час привести себе у належну форму.

Із зайвою вагою ми можемо не допускати, наприклад, до дуетного танцю. У хлопчиків йде формування хребта. Коли дівчинка в парі набирає 50+ кілограмів, не йде мова про "підтримки". Це профнепридатність.

Всі інші критерії — ті ж, що й у звичайній школі – прогули, погані оцінки тощо.

Система навчання

У кожного класу є викладач класичного танцю – та сама "друга мама" або "тато". І викладачі загальноосвітніх предметів та хореографічних дисциплін.

Повертаючись до болючої теми — нестачі хлопчиків у балеті, — в коледжі зазначають: цього навчального року знайшли можливість призначити всім хлопчикам, які знаходяться офлайн в Україні, стипендію. Їх намагаються стимулювати до навчання, відправляють на міжнародні конкурси, тощо.

Валерій Хованов говорить, що вимогливо ставляться і до дівчаток, і до хлопчиків.

– Ніхто не говорить — ти талановитий, ти будеш у майбутньому прем'єром, або — у тебе нічого не вийде. Нам дають завдання, ми займаємось. Коли працювали над "Коппелією", єдине, за що я переживав – не за техніку, -"фізику" ми відпрацьовуємо щодня, це не проблема. Я переживав за акторську майстерність: у спектаклі дуже важливо передати емоції — так, щоб публіка їх зрозуміла.

Акторська майстерність — предмет, який поновили у навчальній програмі з приходом нової керівниці коледжу. До речі, ще один момент, який від початку здивував відому балерину — у коледжі не викладалась англійська.

– Балетна термінологія — французькою. Логічно, що французьку викладають у коледжі, але весь світ говорить англійською. У 16 років мене кидають на гастролі до Швейцарії, Японії… я приїжджаю, і почуваю себе інопланетянкою, не можу зв'язати два слова. Треба вчити мову з дитинства.Ми звідси випускаємо дітей, які потім роз'їжджаються по всьому світу. І для нас важливо, щоб наші діти знали англійську. Мені здається, що це був єдиний в Україні навчальний заклад, в якому не було уроків англійської. І я за ці уроки боролась. Я боролась за акторську майстерність, уроки фортепіано, уроки сценічного мейку – це те, що для дітей професійно дуже важливо.

Ще що вдалось зробити — нарешті створити власну виставу. Це важливо, щоб діти не танцювали уривки, а змогли пройти всі етапи підготовки великого балету — так, як це буде у роботі. Її готували цілий рік. Займались з перервами на тривоги. Костюми брали у костюмерній коледжу та Нацопери. Під час підготовки були і драми – одна з талановитих студенток захворіла, і не могла вийти на сцену. Дитина із залу дивилась на те, як виступають інші.

Дітей виховують у патріотичному ставленні до українського балету

Стати артистом балету — це ще й великий психологічний шлях. Є фізичні можливості, талант – вони різні. Є вибір хореографа на ту чи іншу роль тощо.

– Буває, що батьки намагаються реалізувати свої амбіції в дітях. Але не кожна дитина хоче стати примою чи прем'єром. Тож з нашого боку йде велика психологічна робота – як не травмувати дитину, підтримати в ній бажання навчатись, стимулювати до розвитку, але не сприяти завищеним очікуванням мами чи тата, — говорить методист, педагог коледжу Оксана Лозовицька.

Випускники коледжу отримують одразу дві спеціальності (професійні кваліфікації): артист балету та викладач мистецької школи (хореографічних дисциплін). Після прем'єри учнівської вистави "Коппелія" багатьох студентів виділили в Нацопері. Після випуску найкращі отримають пропозиції не лише від вітчизняних театрів Києва, Одеси, Львова тощо. А й з-за кордону.

Звісно, дітей виховують у патріотичному ставленні до українського балету. Дуже хочеться, щоб вони, які проходять з країною найскладніший етап нашої історії – війну, залишались в Україні і потім. І щоб вони отримали гідні умови — і навчання, і професійного розвитку. Все це буде можливо, коли закінчиться війна. А поки що залишається лише дивуватись їх силі волі і цілеспрямованості.