Взяття Бастилії: від політичних баталій до першої крові Французької революції

Перетворена ще у XV столітті, за часів Столітньої війни на в’язницю, королівська фортеця Бастилія стала символом абсолютизму у Франції та місцем, де утримувалися, хоч і нечисленні, проте політичні в’язні. Штурм Бастилії – відбувся 14 липня 1789 року й засвідчив падіння "старого режиму".

Агонія королівської влади, обмеженої за два роки конституцією, тривала до штурму санкюлотами (демократичний рух, який спирався на радикалізовані маси) королівського палацу Тюїльрі. Штурм відбувся 10 серпня 1792 року. Після страти короля Людовика XVI Бурбона 21 січня наступного року настав вже новий етап Французької революції.

Дефолт, холодна зима і неврожай як революційні чинники

Наростання революційного цунамі відбувалося поступово. В січні доленосного року генеральний контролер фінансів Жак Неккер оголосив про крах державного бюджету: сучасною мовою – дефолт. Чи не головними причинами банкрутства королівства стали шалені витрати на утримання королівського двору та невдачі у зовнішній політиці. Проте важливий нюанс: вже багато років король не бажав відмовлятися від системи архаїчних привілеїв для двох станів, з якими була негласна домовленість не втручатися в питання політики – все замикається на Версалі.

Ситуація виходила з-під контролю короля і його радників. Тому нарешті 5 травня 1789 року у Версалі зібралися на засідання Генеральні штати, в яких брали участь представники кліру (перший стан), дворянства (другий стан) і буржуазії (привілейована частина третього стану). Це був перший крок до кардинальної політичної перебудови в державі, бо парламентарії починали дедалі гучніше критикувати й економічну систему, і політичну, замкнені виключно на постаті монарха.

Цікаво, що Генеральні штати вперше почали роботу 1614 року! І третій стан вирішив таки діяти. Французький публіцист Адрієн де Сенмор писав: "Третій стан, втомлений робити все і платити за все і бути ніким, та ще терпіти зневагу саме від тих, хто його робить бідним, мабуть, має рішучість не відмовлятися більше від своїх прав. Погляди Європи спрямовані на Францію, і вона з подивом бачить, що нова революція повинна ось-ось відбутися… Якщо Конституція буде добре написана, вона буде мати всі переваги англійської, але не матиме її недоліків".

Основні революційні течії, які отримали більшу свободу дій, мали різні погляди на майбутнє держави. Під прапором "свободи, рівності та братства" виступали здебільшого представники третього стану чи "середній клас" (буржуазія, купецтво, частина робітників та нечисленне вільне селянство). Але паралельно нарощувала м’язи і народна стихія – некваліфіковані робітники, бідні селяни та міські люмпени.

Передвиборча агітація перед скликанням Генеральних штатів проходила у вкрай складній економічній ситуації. Іскру запалили значною мірою аномально холодна зима і весна 1789 року, а також поганий врожай минулого року; через дефолт гроші втрачали абсолютна більшість французів – їхнє зубожіння сягнуло критичного рівня…

Все це призвело до стрімкого зростання цін на продовольство. Кількість декласованих парижан стрімко зростала (революції завжди відбуваються у столицях чи великих містах – і це аксіома). Численні банди грабували багатих аристократів і здійснювали напади на перехожих. Наскокам піддавали замки, палаци, і не тільки у Парижі – ненависть до вищих класів уже зашкалювала.

Король був вимушений ввести до Парижа і його передмість війська, причому то були здебільшого найманці з німецьких земель і швейцарці. Це був непопулярний крок. Французький історик Альбер Сорель писав: "Революція була неминучою майже у всій Європі, але вибухнула у Франції, оскільки старий режим був там найслабший і найненависніший, саме там його можна було найлегше повалити".

Народження депутатської недоторканості

Абсолютна монархія як та, що мала ідеологічне підґрунтя – церковний міф про божественне походження будь-якої династії, в даному разі королівської династії Бурбонів, яка володарювала в державі з 1594 року, – посилалася на норми давньоримського права, яке вважало волю імператора тотожною із законом.

Український політолог й історик Олександр Майборода писав про основні риси абсолютизму: "…зосередження усієї влади (законодавчої, виконавчої і судової) в одних руках, станова соціальна основа бюрократичного апарату, уніфікація структури органів управління, податкової та митної систем, створення єдиної найманої армії, в ряді випадків запровадження єдиної релігії як державної, відсутність представницького органу або нехтування його думкою, зведення його функцій до дорадчих або декларативних" (Політична енциклопедія / Олександр Майборода. – Київ: Парламентське видавництво, 2012).

Отже, саме уніфікаторська і жорстка політика абсолютного монарха Людовика XVI Бурбона призвела до політико-економічної кризи. 17 червня 1789 року депутати третього стану, яких підтримали нижчі верстви з духовенства та дворянства, за пропозицією абата-революціонера Еммануеля Жозефа Сієса проголосили себе Національними зборами. Рішення було прийнято більшістю голосів – 490 "за", 90 – "проти".

Ще в січні цього року Сієс опублікував знаменитий політичний памфлет "Що таке третій стан?", в якому він яскраво висловив невдоволення режимом абсолютизму: "Що таке третій стан? – Все. – Чим він був до цього часу. – Нічим. – Чого він вимагає? – Стати чимось". І саме вимоги "стати чимось", рівності всіх станів перед законом і скасування податкових привілеїв для представників двох станів – духовенства і дворянства – стали точкою неповернення.

20 червня депутати від третього стану в залі для гри у м’яч дали клятву не розходитися, доки не буде прийнято Конституцію. Тож вони пішли на свідому конфронтацію з королем. Хоча лунали лише заклики до руйнації абсолютизму і переходу до конституційної монархії.

Людовик XVI зовсім не був монстром на кшталт римського імператора Нерона чи царя Московії Івана Лютого і намагався керувати державою за законами. Проте це були закони, які затверджував він і його попередники.

23 червня 1789 року король заявив, що рішення Національних зборів не є законом без його остаточного вердикту. Також він наказав парламентарям розійтися. Відповідь знаменитого оратора, прибічника конституційної монархії, графа Оноре де Мірабо офіцерам королівської гвардії увійшла в аннали історії: "Скажіть тим, хто вас надіслав, що ми знаходимося тут згідно з волею народу, і ніщо, крім сили багнетів, не змусить нас розійтися".

Військові відступили. А Мірабо запропонував ухвалити декрет про недоторканність членів парламенту. Арешт депутата карався смертю, а сам наказ про арешт, "хоч би від кого він виходив" (і від короля, звісно) вважався апріорі незаконним.

11 липня 1789 року король відправив у відставку Жака Неккера та декількох ліберальних міністрів. Банкіри, побоюючись остаточного краху, закрили біржу. Революційні настрої посилилися, в народі почалися розмови про заколот аристократів. Всі боялися, що король піде на застосування сили проти Національних зборів.

Декларація прав людини і громадянина

Уже наступного дня виборці третього стану почали формування паризької міліції, яка згодом трансформувалася в Національну гвардію (на противагу королівській). Громадяни роззброювали військових, нападали на склади зі зброєю. 13 липня було створено Комітет громадської безпеки.

Вранці 14 липня містяни, збурені нестачею продовольства і звільненням Жака Неккера, попрямували до Бастилії у передмісті Сент-Антуан. Удень майже тисяча парижан обложили тюрму й відкрили вогонь. Захисники Бастилії (лише 80 інвалідів і 30 швейцарських гвардійців) теж відповідали пострілами, проте дуже скоро капітулювали. Але це була пастка: коли містяни зайшли у внутрішній двір, за наказом коменданта Бернара-Рене, маркіза де Лоне відкрили вогонь з картечі. Понад сто революціонерів загинули…

Та все ж сили були нерівні і комендант віддав наказ про остаточну капітуляцію. Попри домовленість щодо недоторканності бранців, він і останній "купецький старшина" Парижа Жак де Флессель, були заколоті багнетами, а їхні голови настромлені на списи. Це були чи не перші відомі жертви революції. Дуже скоро їх буде сотні, а згодом — тисячі…

Британський історик Норман Дейвіс у фундаментальній праці "Європа. Історія" писав: "Французька революція прискорювалася унаслідок дедалі більшого зростання радикалізму, аж поки всі інституції попереднього соціально-політичного устрою були зметені геть. Понад два роки Національні збори, Constituante, розробляли проєкт конституційної монархії. За однісіньку ніч, з 4 на 5 серпня 1789 року, тридцять окремих указів скасували весь апарат рабства та дворянські привілеї. За Декларацією прав людини (26 серпня 1789 р.) ішов указ про скасування провінцій (грудень 1789 р.) і надання духовним особам загальногромадянського статусу (червень 1790 р.)".

Французька революція увійшла у свою далеко не останню фазу…