Кіт Леопольд та інші дисиденти: які мультики радянські цензори ледь не заборонили і за що

У СРСР дуже ретельно стежили за відповідністю комуністичним принципам радянського мистецтва, у тому числі й такого, здавалося б, невинного жанру як мультиплікація, який націлений переважно на дитячу аудиторію. Здебільшого слідкували за будь-якими, часто взагалі неочевидними, спробами очорнити соціалістичну реальність і зобразити номенклатурну верхівку в сатиричному ключі, тоді як на не зовсім доречну за сьогоднішніми мірками модель поведінки героїв найчастіше дивилися крізь пальці.

Так, доки Вовк із "Ну, постривай!" бігав за Зайцем з сигаретою в роті, а Принцеса зі "Слідами бременських музикантів" у мінісукні тікала від батька-короля в компанії бродячих артистів, радянські цензори знаходили загрозу в інших, нині геть невинних мультиках.

Про це пише видання "Патріоти України". До прикладу наводять три мультфільми.

"Пригоди кота Леопольда" (1975 рік)

Дебютний мультфільм про кота Леопольда, який називався "Помста Леопольда" спершу був відкладений радянськими цензорами на далеку полицю. За сюжетом першої серії мультфільму, кіт-пацифіст Леопольд, якому нескінченно дошкуляють миші, йде до лікаря і той прописує йому "Озвірин". Після приймання ліків у кота пробуджуються інстинкти, він стає хижаком. Миші-кривдники отримують по заслугах, а Леопольд знову стає добрим і в підсумку, мириться з мишами.

Перше, що не сподобалося радянським чиновникам — титри під назвою. Вони були оформлені у вигляді кривавих потоків. На думку цензорів, це могло погано позначитися на психіці дітей.

Але найголовніша претензія полягала в тому, що в небажанні кота протистояти провокаціям зухвалих мишей, керівництво кіностудії угледіло алюзію на тодішню політичну ситуацію, коли між СРСР і Китаєм загострилися відносини через підтримку Піднебесної войовничо налаштованого Пола Пота, який прийшов до влади в Кампучії.

В підсумку, мультфільм побачив світ лише у 1981 році.

"Летючий корабель" (1979)

Казка Гаррі Бардіна "Летючий корабель" теж мало не вирушила в небуття. А вся причина у Водяному, котрий "живе як поганка", а йому "страсть як літати хочеться". У підсумку, радянські цензори вловили в пісні дисидентські настрої. Та й до формату подачі причепилися — мюзикл був чужорідним для радянського режиму. Насилу, але мультику все ж таки вдалося потрапити на екрани, і він миттєво завоював загальну любов юних і дорослих глядачів.

"Падав торішній сніг" (1983)

Пластиліновий абсурдистський мультфільм Олександра Татарського про недолугого сільського мужика, якого дружина кілька разів посилала в ліс за ялинкою, а він завжди повертався ні з чим, цензори звинуватили у знущанні з радянської людини, оскільки головний герой був одягнений у традиційну російську "шапку-вушанку".

"У мультфільмі всього один герой — російський мужик, та й той справжній ідіот!" — сказали Татарському з обуренням.

І змусили переробити більшу частину мультфільму. Твір довелося переозвучити, додаючи героям роз'яснювальні репліки та заново монтувати. У результаті він все ж таки вийшов на телеекрани напередодні Нового 1984 року.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" робив підбірку радянських мультфільмів, які не варто дивитися дітям. Ми розповіли, що не так з "Троє з Простоквашино", Вінні Пухом та іншими мультиками.