Перша Чехословацька республіка, тріумф Муссоліні, жахливий землетрус у Лісабоні: ключові історичні події тижня

У ситуації поразки Центральних держав у Першій світовій війні (Відень запросив перемир’я у країн Антанти 28 жовтня 1918 року) на периферії імперії Габсбургів відбувалися процеси, які можна назвати гонитвою за незалежність. Імперія Габсбургів розвалювалася на очах. Так, 28 жовтня у Празі постала нова незалежна держава – Чехословацька республіка…

Детальніше про цю та інші доленосні події тижня у світовій історії – у хронографі "Телеграфу" від журналіста та історика Сергія Махуна.

27 жовтня

1659 – Попри блискучу перемогу козацько-татарського війська над московським під Конотопом 9 липня 1659 року, гетьман України Іван Виговський опинився у дуже складній ситуації. В його тилу розпочалося промосковське повстання під проводом переяславського полковника Мартина Пушкаря. Свою лепту в послаблення позицій гетьмана вніс і кошовий Запорозької Січі Іван Сірко, який попалив улуси ногайців, які разом з кримськими татарами під Конотопом були союзниками гетьмана. Польський уряд своєю чергою не ратифікував Гадяцьку угоду. А на початку серпні цього року неподалік Кобижчі від рук черні загинув і архітектор цієї угоди Юрій Немирич, який так і не став канцлером свого дітища – Великого князівства Руського, як рівного серед рівних з Польським королівством та Великим князівством Литовським. На "чорній раді" 20 вересня 1659 року гетьманом було обрано сина Богдана Хмельницького – Юрія.

Ситуацією скористався Кремль, який зіграв на протиріччях між правобережними і лівобережними полками. Щоб знайти порозуміння з командувачем московитів Алєксєєм Трубецьким, новий гетьман надіслав йому проєкт Жердівських угод, що засвідчували статус-кво у відношеннях гетьманату з Москвою на умовах часів правління батька, Великого Богдана. Проте 27 жовтня Юрій Хмельницький опинився зі своїм нечисленним почтом у пастці в оточенні 40-тисячного війська, і був змушений у Білій Церкві підписати сфальсифікований варіант Березневих статей 1654 року. Гетьманщина, яка мала раніше широку автономію у складі Московського царства, стала фактично його провінцією.

Українська історикиня Наталя Яковенко в "Нарисі історії середньовічної та ранньомодерної України" так схарактеризувала Переяславські статті: "Різко обмежувалося право закордонних зносин гетьмана; він мусив посилати військо на перший виклик царя і, навпаки, без його дозволу не розпочинати жодних військових дій; московські воєводи мали бути введені, окрім Києва, до всіх більших міст; без санкції царя гетьман не міг призначати й усувати полковників, а військо не могло переобрати гетьмана; київському митрополитові належало визнати зверхність московського патріарха". Українські землі по обидва береги Дніпра остаточно занурювалися в Руїну, чим скористалися сусіди – Московське царство, Річ Посполита та Османська імперія з Кримським ханством.

28 жовтня

1918 – У Празі в умовах поразки в Першій світовій війні (1914—1918) і розпаду дуалістичної Австро-Угорської монархії було проголошено незалежну Чехословацьку республіку. Попри відсутність у столиці лідера національно-визвольного руху чехів і словаків, філософа Томаша Гарріга Масарика, 14 листопада він був обраний президентом цієї держави. Саме Масарик і майбутній (з грудня 1935 року) президент Чехословаччини Едвард Бенеш, стали архітекторами державного устрою країни. До її складу входили землі Чехії, Моравії, чеської Сілезії, Словаччини та Підкарпатська Русь (Закарпаття). Саме для Закарпаття наступні два десятиліття стали "золотими".

Це була насправді демократична країна з розвиненим держапаратом, могутньою армією, проте, як відзначав американський історик Джозеф Ротшильд, лідери "звели її політичну систему до двох ідеологічних проєктів, які були несумісні: (а) там мала бути демократія, де для усіх громадян незалежно від етнічної громади забезпечуються рівні політичні і громадянські права; проте (б) держава повинна була мати і виражати специфічно чехословацьку національну культуру. Але абсолютні кількості, культурний рівень й економічна потуга чехословацьких етнічних меншин спричиняли давнє напруження і крайню суперечність між двома проєктами" ("Східно-Центральна Європа між двома світовими війнами", Київ, "Мегатайп", 2001). У результаті на молоду державу чекав Мюнхен-1938, коли її ділили без участі празького уряду.

Проте попри ці проблеми, "Чехословаччина Масарика була найбільш відкритим серед усіх суспільств, включно з розвиненою частиною Європи", – писав австрійський філософ і соціолог Карл Раймунд Поппер.

29 жовтня

1187 – Розгром хрестоносців у битві при Хаттіні військами Саладіна (Салах ед Діна) і захоплення Єрусалиму воїнами ісламу, який відбувся 6 жовтня 1187 року, став причиною оприлюднення римським папою Григорієм VIII булли "Почувши про страшне" із закликом до християн до війни і звільнення Гробу Господнього. 21 січня наступного року десятки європейських королів, герцогів і графів, спонукувані папськими легатами, прийняли хрест біля величезного вікового дуба неподалік Жизора.

Третій хрестовий похід розпочався далеко від Палестини. Підготовка до нього тривала багато місяців. Десятки тисяч християнських воїнів з усієї Європи перебували на шляху до Святої Землі. Вони поповнювали лави армії хрестоносців, що розпочала облогу Акри. Очолили похід три монархи – німецький імператор Фрідріх I Барбаросса (загинув раніше, перепливаючи на коні річку у Малій Азії), король Англії Річард I Левове Серце і король Франції Філіп II Август. Попри капітуляцію 12 липня 1191 року гарнізону Акри, загальна ситуація не змінилася. Хрестоносці попри блискучу перемогу біля Арсуфу у вересні цього року так і не наважилися атакувати Єрусалим; до того ж між хрестоносцями часто виникали криваві конфлікти.

Якась невідома сила відвернула меч Річарда Левове Серце від Єрусалиму. Ще один подвиг він здійснив уже на вулицях Яффи, коли очолювані ним лицарі, змітаючи все на своєму шляху, розгромили значно переважаючі сили Салах ед Діна. Але, мабуть, король Англії просто надломився – позначилося напруження останніх місяців. 1 вересня 1192 року він підписав мир, по суті, на умовах Салах ед Діна: у християн залишалася лише тонка смужка землі від Яффи до Тіра. Річард сів на корабель у Яффі й назавжди залишив Святу Землю 9 жовтня. Третій хрестовий похід не досяг своєї мети. Він асоціюється передусім з іменами Річарда й Салах ед Діна…

30 жовтня

1922 – Після "походу фашистів на Рим", який проходив 27-28 жовтня, король Італії Еммануїл призначив лідера фашистської партії Беніто Муссоліні головою уряду Італійського королівства. Похід, в якому брали участь до 30 тисяч сквадристів – бойовиків воєнізованого крила цієї ультраправої партії, завершився повним тріумфом.

Колишній соціаліст і головний редактор газети даної партії "Аванті!" ще у 1919 році заснував рух, який був оформлений в 1921 році у фашистську партію. Її члени і прихильники йшли до влади, проводячи по всій державі політику відкритого насильства. Багато італійців вважали Муссоліні авторитарним вождем, який може навести лад в економіці, змінити політичну ситуацію у післявоєнній Італії. Попереду була фашистська диктатура, участь Італії у Другій світовій війні, поразка в ній і страта дуче разом із коханкою Клареттою Петаччі та ще трьома фашистами, яку здійснив комуністичний партизанський загін.

31 жовтня

1517 – Августинський монах Мартін Лютер у місті Віттенберг (Німеччина) оприлюднив 95 тез, які були направлені проти торгівлі папськими індульгенціями, а також пов’язаних з ними зловживаннями. Тези розповсюдили по всій Німеччині. Поштовхом для публікації стала діяльність і сумнівні методи проповідника, "убогого ченця" Йоганна Тецеля, який обіцяв мешканцям курфюрств Бранденбург і Саксонія прощення гріхів за чималу суму грошей. Нібито ці кошти повинні були використовуватися під час будівництва собору святого Петра у Римі. Проте насправді вони йшли на обслуговування боргів архієпископа Майнца і курфюрста Бранденбурга Альбрехта II Гогенцоллерна перед банківським домом Фуггерів. Даний крок Лютера дав старт цілій низці диспутів богословів і активній фазі Реформації.

Папа Римський Лев X з роду Медічі кілька місяців зволікав, проте таки видав припис, згідно з яким доктору Мартінусу Лютеру необхідно було з'явитися у Римі для пояснення своєї позиції. У Німеччині розпочалася кампанія на захист Лютера, і Папа дав відбій. Виявилося, що суспільна думка вже дозріла до конфлікту з папською курією. На захист Лютера стали й багато князів Священної Римської імперії німецької нації, і серед них курфюрст Фрідріх III Мудрий. У його замку Вартбург Мартін Лютер знайшов прихисток і цілий рік у ньому перекладав Біблію на німецьку мову.

У 1519 році Лютер остаточно спалив мости і сформулював свою позицію у трьох програмних документах, які були надруковані і розповсюджені по всій Німеччині. Наступного року папа римський Лев X відлучив уродженця саксонського міста Айслебен від церкви. На рейхстагу у місті Вормс, який пройшов у січні-травні 1521 року він категорично відмовився відрікатися від свого вчення; імператор Карл V Габсбург у відповідь своїм едиктом засудив Лютера як єретика і заборонив як розповсюдження книг саксонця, так і надання йому притулку.

1 листопада

1755 – О 9:20 ранку у День всіх святих розпочався жахливий за наслідками землетрус у столиці Португальського королівства – Лісабоні. Епіцентр знаходився у східній частині Атлантичного океану. Поштовхи відчувалися майже по всій Європі та на північному заході Африки; магнітуда – 8,5—9 балів. Від цунамі, викликаного землетрусом особливо сильно постраждали Португалія, іспанська Галісія, Велика Британія та Марокко (на атлантичному узбережжі цієї держави загинуло щонайменше 10 тисяч людей.

Стихійне лихо призвело до пожеж і повної руйнації Лісабона і найближчих околиць. За офіційними даними загинуло 32 тисячі людей, хоча насправді з 275 тисяч мешканців столиці залишилися в живих трохи менш як 200 тисяч. Загибель процвітаючого портового міста викликала шок в християнському світі, багато хто вважав цей апокаліпсис проявом Божого гніву.

Був повністю знищений Королівський палац, зруйновані майже всі католицькі собори і храми. Загинули королівські архіви, твори мистецтва, й серед них картини Караваджо, Тіціана і Рубенса. Відновленням столиці королівства займався маркіз де Помбал, який ніби на питання, що ж робити в цій жахливій ситуації, відповів: "Поховайте мертвих і зцілюйте живих".

2 листопада

1721 – Після перемоги у Північній війні (1700—1721) Московське царство отримало за умовами миру, підписаного в місті Ніштадт 10 вересня цього року, вихід до Балтійського моря і витіснило Шведське королівство з панівного місця в даному регіоні. Перемоги і широкі реформи (державного управління, скасування патріархії і заміна його Святійшим Синодом, створення нової регулярної армії та флоту) пов’язувалися з особистістю царя Петра I. Він придушив повстання стрільців у 1698 році і антимосковське повстання в Україні, яке очолив гетьман Іван Мазепа. Після цього на землях козацької України було суттєво обмежене місцеве самоврядування.

Чимало реформ проводилися насильницькими методами, будь-яке інакодумство переслідувалося найжорстокішим чином; за правління Петра I широко використовувала примусова праця. Так, під час будівництва Санкт-Петербурга, Ладозького каналу загинули тисячі українських козаків. Фактично цар з династії Романових тріумфував як абсолютний монарх, для якого всі піддані були звичайними рабами.

Як результат, 2 листопада 1721 року на урочистому засіданні сенату в новій столиці Санкт-Петербурзі (з 1713 року) канцлер, граф Гавриїл Головкін звернувся до царя від імені сенату з проханням прийняти за західним зразком титул "Батька Вітчизни, Петра Великого, Імператора Всеросійського". Вже у ранзі імператора Петро I заснував у 1724 році Російську академію наук. Помер самодержець 8 лютого (за новим стилем) 1725 року. Рішенням сенату і під барабанний бій двох гвардійських полків наслідувала трон імператора його дружина Катерина I.