Знайшли "липові" докази й розстріляли: чому стратили українського прозаїка Валер'яна Підмогильного (фото)

Валер’ян Підмогильний — один із найталановитіших українських письменників і перекладачів початку XX століття. Його життя та творчість стали символом покоління "Розстріляного відродження", яке знищила радянська влада.

Йому було всього 36 років, коли його розстріляли. "Телеграф" написав про непросте життя Підмогильного.

Життя українського письменника Валер'яна Підмогильного

Він народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі (нині Самарський район Дніпра) у бідній селянській родині. Батько, Петро Підмогильний, працював у місцевій економії спочатку конторником, потім касиром, мати була селянкою без освіти, також працювала в економії графа Воронцова-Дашкова. Валер’ян навчався спочатку у церковно-приходській школі, а з 1910 по 1918 рік — у Першому катеринославському реальному училищі, яке закінчив із відзнакою. Далі він спробував навчання на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університету, проте через матеріальні труднощі навчання не завершив.

Літературну діяльність Підмогильний розпочав ще в школі під псевдонімом Лорд Лістер, публікуючи пригодницькі оповідання. У 1917 році він написав перше оповідання "Важке питання", а в 1919 році — "Добрий Бог", "Гайдамака", "Пророк", "На селі", "Ваня" та "Старець", деякі з них опубліковані в катеринославському збірнику "Січ". У 1920 році вийшла перша збірка його творів "Твори Т. 1", до якої увійшли дев’ять оповідань.

У 1920–1921 роках Підмогильний працював учителем у Павлограді. Важливий вплив на його творчість справили літературознавець Петро Єфремов, Дмитро Яворницький і Михайло Коцюбинський, якого письменник вважав своїм духовним наставником. У 1921 році Підмогильний переїхав до Києва, де працював бібліографом Книжкової палати. Під час голоду 1921–1923 років він викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі. Того ж року він одружився з Катрею Червінською, донькою ворзелівського священника, актрисою Театру юного глядача.

1922 року письменник повернувся до Києва, де оселився неподалік Сінного базару. У цьому ж році вийшла його книжка оповідань "В епідемічному бараці". Він активно долучився до літературного життя, став членом "Аспису", з якого пізніше утворилася літературна група "Ланка" (1924–1926), а потім "Марс" ("Майстерня революційного слова"), що стала київською філією "ВАПЛІТЕ". Серед членів угруповання були Борис Антоненко-Давидович, Марія Галич, Михайло Івченко, Яків Качура, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Тась, Борис Тенета, Микола Терещенко та інші.

1923 року Підмогильний працював вчителем у Києві та публікував свої твори в журналі "Нова Україна" у Празі. Тоді ж він випустив новели з циклу "Повстанці" та оповідання "Іван Босий". У 1924 році вийшла друком його книжка "Військовий літун", у 1926 році — повість "Третя революція". Він також займався перекладами: у 1926–1927 роках разом із Євгеном Плужником підготував два видання словника "Фразеологія ділової мови", працював над сценарієм фільму "Коломба", перекладав роман "Таїс" Анатоля Франса. 1927 року опублікована збірка "Проблема хліба", 1928 року — роман "Місто", який вважається першим українським урбаністичним романом із сучасними героями та психологічною глибиною.

У Харкові, куди він переїхав 1932 року, Підмогильний працював у видавництвах "ЛіМ" та "Рух". Через політичну ситуацію й репресії друкувати власні твори ставало дедалі складніше, тож він зосередився на перекладацькій діяльності. Він опублікував двотомник творів Дені Дідро, трактат Клода Гельвеція "Про людину", працював над 15-томником Бальзака та 25-томником Анатоля Франса.

Арешт письменника

8 грудня 1934 року Підмогильного заарештували за звинуваченням у "участі в терористичній організації". На допитах письменник не визнавав провину, проте 11 січня 1935 року в протоколі з’явилося нібито "зізнання" про належність до "групи письменників-націоналістів". Без суду Військова колегія Верховного суду СРСР у березні 1935 року засудила його на десять років з конфіскацією майна, а згодом він був відправлений у Соловецький табір. Там Підмогильний продовжував писати та перекладати.

3 листопада 1937 року письменника розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії, разом із понад тисячею інших соловецьких в’язнів, серед яких Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас та Микола Куліш. Посмертно його реабілітували 1956 року. Могила родини Підмогильних знаходиться на Байковому кладовищі в Києві.

Підмогильний залишив по собі значну літературну спадщину: романи "Місто" та "Невеличка драма", численні оповідання та переклади французьких авторів — Бальзака, Мопассана, Флобера, Вольтера, Дідро та інших.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, що була така людина на прізвисько Псих, який тримав у страху весь СРСР. Ми пояснили, чому його досі пам'ятає Харків.