"Підошви тріскаються за сезон": досвідчений майстер пояснив, що не так зі взуттям в Україні, і дав чіткі поради

Купити — викинути — купити знову. Україна перетворилася на зручний полігон для збуту неякісного взуття, де навіть дорогі пари нерідко не переживають зиму.

"Телеграф" розбирався, чи можна знайти на вітчизняному ринку добротну взувачку не "за всі гроші світу".

Двісті п’ятдесят гривень — і взута!

— Дєвушка, а от яка вам разніца, де вони зроблені? Ви їх будете куплять? — невдоволено і надто голосно відповідає на моє запитання продавчиня взуття однієї з яток біля Центрального ринку в Полтаві.

— Нє, ну, ясно, шо не купуватиму. Просто цікаво, де ж таке г… роблять? — верчу в руках легенький чорний жіночий чобіток з "мєхом" невідомого походження усередині й без будь-яких "розпізнавальних знаків". За 400 гривень. І навіть гадки не маю, з якого такого матеріалу вони зліплені. І скільки можуть коштувати в закупці, якщо готовий виріб реалізують за таку смішну ціну. А ще — скільки виходять ці чоботи і хто їх взагалі купує.

— Ну, так ото й не задавайте глупих нєнужних вопросов! — перериває мої думки жінка по той бік барикади, викладеної з примітивного взуття на її прилавку.

Обирайте швидко: "Україна" чи "Туреччина"?

На самому ж ринку товар значно вищої якості й помітно дорожчий.

— Можете уточнити, яка саме фабрика в "Дніпропетровську" шиє ці чобітки? — підходжу до іншої продавчині.

— А нашо воно вам? — одразу насторожується вона. — Беріть, якість тут хороша. І ціна прийнятна — дві тисячі. Ще й скидку зроблю.

Слово за слово, і досвідчена продавчиня вже дає мені інтерв’ю не під запис.

— Якщо порівнювати "Китай" і "Турцію" з "Україною", то ви самі бачите, що вітчизняне взуття грубіше, — дає характеристику своєму товару Олена. — Це із-за потовщеної підошви. Наші виробники закуповують підошви у Туреччині й Китаї, а верх шиють самі. Я сама, бачите, ходжу в утеплених кросівках з Туреччини. Це відомий бренд Lonza. Ось вони на вітрині.

Хтозна, відколи Lonza стоїть у пані Олени (та й не тільки в неї) на вітрині, але ще у вересні минулого року цей бренд змінив свою назву на Allsy (Олсі). І це не турецька, а українська торгова марка, яка існує на ринку вже понад два десятки років. Її виробничі потужності дійсно розміщені в Туреччині й КНР. Тамтешні фабрики виготовляють якісне взуття за українськими замовленнями та стандартами, а стара назва "Lonza" у побуті досі використовується як впізнаваний лейбл.

Підошви саморуйнуються, взуття краще викинути

Розібратися у строкатому асортименті взуття "Телеграф" попросив полтавського шевця майже з двадцятирічним досвідом Миколу Фокіна.

— Сьогодні я точно не купив би "Лонзу", — каже він. — Бо під цим брендом взуття не випускають вже більше року. Відтак, підошва в ньому невдовзі може просто розвалитися, якщо вона виготовлена з пінополіуретану. Цей досить легкий матеріал давно використовують у виробництві взуття. Але він має здатність саморуйнуватися приблизно впродовж трьох років з моменту виготовлення. Навіть якщо взуття не носити.

При цьому покупець зазвичай не знає, скільки часу матеріал пролежав на складі до запуску у виробництво та як довго готове взуття перебувало на прилавку до моменту продажу. У результаті люди нерідко купують товар, у якого фактично завершується термін придатності. За статистикою, підошва з цього матеріалу часто тріскається вже в перший сезон експлуатації. Причому що вона вища, то швидше з’являються пошкодження.

— Якщо хтось із чоботарів пропонуватиме заміну підошви, варто подумати. Бо це коштує немало: 800–1200 гривень. А нова підошва також буде з пінополіуретану невідомої дати випуску, і її вистачить лише на місяць-два, — додає Фокін.

Кулі з ла**а не зробити — навіть майстрів обманюють

Важливо, що сучасне дешеве масмаркет-взуття — "одноразове", проте, за словами майстрів, старі або якісні пари — ремонтуються десятиліттями, а їх обслуговування виправдане і технічно, і економічно.

Проте останнім часом, каже майстер, дуже змінився якісний склад товару, який здають у ремонт. Надійно полагодити вдається далеко не все.

— Дешеве взуття я навіть не приймаю. Бо кулі з л**на не зробити, – пояснює Микола. – Мій якісний клей не компонується з тим, з чого виготовлений китайський ширвжиток, тобто найдешевший масовий сегмент ринку. На жаль, більшість людей ходить у взутті дуже низької якості, я сказав би, одноразовому, ціна за ремонт якого буде перевищувати ціну його самого.

Та ціна, як відомо, не гарантія якості. Мій співрозмовник зізнається, що він і сам, буває, помиляється при виборі взуття. Щоб не зробити чергової помилки, якось вирішив купити гарну шкіру й пошити з неї довговічні черевики. І не вгадав.

— Шкіра худоби, вирощеної на комбікормах з генномодифікованих рослин, зовсім не така, як шкіра тієї, яку годують натуральними кормами, — каже майстер. — Найміцніший верхній шар епідермісу гарної шкіри неможливо розірвати. Але я вибрав, як з’ясувалось, неякісну (хоча за всіма параметрами, навіть на дотик, вона виглядала якісною), й шкіра почала репатись.

Ви знаєте, що таке "спилок"?

Багато взуття, яке заявляється виробником і продавцями як шкіряне, насправді зроблене з пресованої шкіри, що виготовляється з відходів обробки. Далеко не кожен може відрізнити шкіру від спилка — другорядної сировини, яку отримують в результаті поділу шкіри тварини на кілька шарів.

Лицьову шкіру найчастіше використовують для пошиття дорогого взуття. Натомість структура спилка пошкоджується гострим роздільним обладнанням, через що таке взуття легше промокає та гірше зберігає тепло.

Щоб надати матеріалу зовнішньої схожості з натуральною шкірою, на спилки наносять поліуретанове покриття з тисненням і пропускають через спеціальні барабани з відповідною текстурою. У результаті пресовка може імітувати навіть шкіру анаконди — з характерним рельєфом і "лускою", що піднімається.

Зовні ніби все ідеально, а насправді це чистої води обман.

На світовий ринок такі підробки потрапляють з Китаю й Туреччини. За розповідями старих чоботарів, ще за радянських часів Туреччина викуповувала за безцінь на колишньому шкіряному заводі в Нових Санжарах під Полтавою всю некондицію, робила з неї "цукерку" й продавала вже за іншою ціною.

Раніше готову пару взуття витримували на колодці щонайменше три дні, щоб вона набула правильної форми й могла служити десятиліттями. Нині ж її зазвичай поміщають у термокамери лише на кілька годин. У результаті вже через рік-два у кращому разі починають руйнуватися задники. Таке взуття також не можна прати в гарячій воді: верх деформується, а підошви — відклеюються.

Що ховається за "лейбою"?

В Україні масово практикують заміну лейблів — на одну пару потрібно 5–10 хвилин, оплата — близько 50 грн, а ціна після цього може зростати на 1000 грн.

— Україна, — продовжує Микола Фокін, — одна із найвигідніших країн для утилізації неякісного взуття. Знаю підприємця, який завіз із Європи на 5 мільйонів гривень бракованого взуття дуже відомих брендів. Здавав його у ремонт на підклейку підошви, а потім продавав оптом магазинам. Купував по 500 гривень, перепродавав по 2,5 тисячі!

За словами майстра, до нього неодноразово зверталися підприємці з проханням перешивати лейбли на взутті. Один із замовників стверджував, що може завозити до п’яти тисяч пар на місяць і лише шляхом заміни лейбла підвищувати ціну кожної пари на 1000 гривень.

А тепер поради, як обрати взуття

Серед українських виробників майстер радить звертати увагу на запорізьку фабрику "МІДА", яка надає гарантію на свою продукцію, а у разі браку взуття можна обміняти. Також Фокін позитивно відгукується про дніпровську фабрику POLI, однак застерігає: під узагальненою вивіскою "дніпропетровське взуття" нерідко продають продукцію сумнівної якості.

Попит має й взуття китайського бренду Bona, однак під час вибору варто уважно читати склад. У графі "матеріал" має бути зазначено "шкіра". Якщо ж вказано "спилок", від такої покупки краще відмовитися, адже це недовговічний матеріал.

У китайських інтернет-магазинах також можна знайти пристойне взуття, проте й там необхідно звертати увагу на матеріали: за 1500 гривень можуть продавати як натуральну, так і штучну шкіру. Загалом, якщо покупець упевнений у торговій марці, навіть якщо це Китай чи Туреччина, купівля може бути виправданою. Тут важливо розуміти, що країна походження сама по собі не визначає якість, усе залежить від сегмента й контролю виробництва.

Альтернативою можуть бути й стокові пари, однак у цьому випадку слід розраховувати на витрати в межах 5–7 тисяч гривень.

Майстер також радить обирати взуття зі вставками — у разі пошкодження верху його легше ремонтувати, нашивши латку під колір матеріалу. Босоніжки краще купувати на тонкій підошві: вона практично не тріскається й не стирається. Надійними вважаються й підошви у сабо — вони без проблем служать до трьох років.

Водночас фахівець не рекомендує купувати взуття у секонд-хенді пересічним покупцям. У ношених або залежалих парах клей уже втрачає свої властивості, тому взуття починає пропускати вологу, а підошва швидко відклеюється. Ремонт у таких випадках обходиться в 300–500 гривень. Буває й чудо, коли іноді в секонд-хенді трапляється й добротне взуття, але його зазвичай швидко викуповують перекупники, реставрують і перепродають уже дорожче.

Любителям відомих спортивних брендів варто враховувати, що значну частину вартості становить саме назва. Таке взуття коштує 3,5–6,5 тисячі, хоча за якістю воно нерідко не відрізняється від пар за 1,5–2 тисячі, а інколи навіть поступається їм. Ідеться насамперед про масмаркет-сегмент: преміальні бренди можуть мати інший рівень матеріалів та зношуваності, але масовий ринок часто продає логотип, а не додаткову якість.

30 років — не вік для якісних туфель

Найдорожче взуття, яке Миколі Фокіну доводилось лагодити, коштувало… 108 тисяч гривень. Нічого в ньому особливого, каже. Просто є в людей гроші, то вони можуть задовольняти свої забаганки.

Найстаріша пара жіночих черевиків (ще чехословацького виробництва) прослужила власниці понад 30 років і була, як нова. Внучка колишньої власниці принесла вінтаж у майстерню, щоб освіжити колір.

"Попри солідний вік, у туфлях шкіра така ніжна, як шовк. Подібного мені ніколи не стрічалось", — говорить пан Микола.

Дуже довго, понад п’ять років, до нього носив у ремонт одну й ту ж пару черевиків "вор у законі". Бо вважав їх фартовими.

Часто старі люди не можуть розлучитися зі своїм древнім взуттям, бо їм у ньому зручно, тому лагодять його, аж поки зовсім не розсиплеться.

"Хвороби" взуття: що радить чоботар з великим стажем

— Досить часто потрапляє взуття з діркою на великому пальці. Підкладка непомітно, але поступово перетирається. Також спортивне взуття доводиться латати в цьому місці. Загалом воно страждає найбільше: рветься ззовні та зсередини, в нього протираються устілки, відпадають підошви.

Велика проблема — вальгусна кісточка, що натирається й пече, особливо у жінок старшого віку. Але цьому можна зарадити, просто розтягнувши верх взуття у конкретному місці. Щоправда, тільки якщо воно виготовлене з натуральної шкіри, бо штучна не тягнеться. Часто такі ж больові відчуття через деформацію кісток виникають на будь-якому з пальців. У кожному з цих випадків раджу звертатися до чоботарів. Так, зовнішній вигляд взуття від точкового розтягування дещо псується, зате воно стає зручним.

Тісне взуття теж не проблема. Колись я своєму синові поступово, у міру росту стопи, розтягнув черевики з 36-го до 38-го розміру. Три роки в них виходив.

Нерідко перетираються нитки, якими прошивають взуття. На жаль, фабрики сьогодні часто використовують низькоякісні нитки. Трапляється, вони січуться навіть у процесі прошивки. Я ж використовую плоскі вощені нитки українського чи китайського виробництва. Китай, як відомо, не завжди означає щось погане: не країна походження визначає якість. Її визначає замовник і контроль виробництва.

Часто приносять замшеве взуття. Як правило, на хімчистку чи фарбування, бо воно береться плямами й розводами. Гарна замша зустрічається дуже рідко, зазвичай це польського виробництва.

— Дасте пораду, як можна почистити замшеве взуття в домашніх умовах?

— Найпростіше — замочити в чистій холодній воді на добу. Злити воду й замочити так само ще на одну добу. Потім узяти щітку для одягу й вимити взуття дочиста. Без будь-яких миючих засобів. Напхати паперу й зачекати кілька днів, поки висохне. Взуття з хутром усередині, звісно, буде сохнути довше. Після цього замшу треба ще підфарбувати. Щоб матеріал не псувався, краще його обробляти високоякісним водовідштовхувачем, достатньо раз на місяць, це запобігатиме проникненню бруду.

Фото автора та надані Миколою Фокіним