Війна змінюється: Тетяна Чорновол про "бджілок війни" та виживання на фронті власним коштом

Реальність сучасних бойових дій чітко демонструє, що залишки старих підходів остаточно залишилися в минулому. Сьогодні основною бойовою силою на передовій є "дронова піхота", яка взяла на себе виконання ключових завдань з утримання фронту. Утім, державна система забезпечення армії нерідко не встигає за шаленими потребами цієї нової технологічної війни, змушуючи військових закривати технічні прогалини власними силами.

Про це офіцерка ЗСУ, командирка взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів Тетяна Чорновол заявила на профільному форумі "Оборона 2027. Армія, технології, індустрія", який відбувся 25 вересня в Києві. Організаторами заходу виступили медіахолдинг Radio NV та Національна асоціація підприємств оборонної промисловості України NAUDI.

Тетяна Чорновол переконана, що характер бойових дій за останні роки зазнав безповоротних змін, через що старі військові практики Першої та Другої світових воєн більше не працюють. Зокрема, кардинально змінилося навіть класичне поняття "піхота".

"Я не скажу, що зараз я є "пілотом FPV". От, я була пілотом FPV раніше, у попередні роки, коли працювала як оператор дрону для забезпечення "Стугни". А зараз я — звичайна піхота. Дронова, сучасна піхота… Не елітна, не якась там особливо талановита. Ми — такі собі "робочі бджілки". Але ми виконуємо всю ту бойову роботу, яку треба виконувати для утримання смуги", — зазначила Чорновол.

Оскільки "дронова піхота" здатна працювати дистанційно і саме екіпажі БПЛА сьогодні тримають передню смугу оборони у складі звичайних батальйонів, це потребує зміни підходів до ролі і класичної "автоматної піхоти". Її завданням має стати охорона та прикриття дронщиків, які виконують усю рутинну роботу на передовій.

Відтак Чорновол вважає, що жорстка установка командування на збереження життів допоможе остаточно ліквідувати застарілу практику відправки бійців в окопи без прикриття.

"Все, що для цього потрібно — це відкрити очі і побачити дійсність і почати дуже жорстко, дуже капітально берегти людей", — наголосила вона.

Водночас, вважає командирка взводу, серйозними перепонами, що стоять на шляху розвитку сучасної української армії, продовжують бути прогалини в державному забезпеченні війська та паперова бюрократія. Як приклад вона згадала ситуацію із протитанковим комплексом "Стугна", командиркою якого була тривалий час і з допомогою якого знищила чимало ворожих цілей. За її словами, попри те, що ПТРК "Стугна" загалом ще може бути ефективною у певних випадках, зараз її підрозділу довелося повністю відмовитися від цієї зброї.

Причиною стали застарілі армійські інструкції. За документами командування вимагало ставити ПТРК на передових позиціях — буквально за 5 кілометрів до ворога. Проте через велику вагу системи та тотальну прозорість сучасного поля бою екіпаж моментально перетворювався на легку мішень для ударних дронів.

"Тому, щоб нас просто не вбили, від "Стугни" я відмовилася. І ми стали офіційно підрозділом БПЛА", — зазначила Чорновол в ексклюзивному коментарі "Телеграфу" на полях Форуму.

Однією з критичних проблем, на які вказала Чорновол, є якість електроніки та комплектуючих, котрі Міністерство оборони сьогодні постачає у війська. Наприклад, на п'ятий рік війни держава нерідко закуповує плати ініціації для дронів, які масово виявляються бракованими, або детонатори, котрі просто не спрацьовують. Щоб безпілотники виконували свою функцію, бійцям доводиться викручуватися самотужки — замовляти неофіційні комплектуючі або купувати саморобні в майстрів-умільців.

"Я не можу зрозуміти, чому на п'ятий рік війни закуповуються, наприклад, плати ініціації, які не вибухають. Або детонатори – їх ми купуємо в одного дядечки, дяді Саші, він їх сам робить з електронних сірників. Ну, якість їхня, звичайно… Але це все одно краще, ніж ті, що взагалі не вибухають", — додала Чорновол.

Ще один критичний приклад, за словами Чорновол, — ситуація з акумуляторами. Сьогодні у військо "з коробки" постачаються штатні батареї, які дозволяють літати на відстань близько 15–20 кілометрів. Проте нинішня бойова смуга розширилася до 30 кілометрів. Щоб уражати цілі на такій великій дальності, потрібні посилені акумулятори, які держава не надає.

Маючи лише штатні батареї, дронщики змушені підбиратися пішки ближче до ворога, щоразу наражаючи себе на колосальну небезпеку під обстрілами. Тому купівля потужніших акумуляторів вартістю 15 тисяч гривень за штуку перетворилася для військових на елементарне питання виживання, яке вони змушені закривати самотужки або через волонтерів.

"Ми витрачаємо дуже багато власних грошей саме для того, щоб вижити. Але тут наступна проблема — ці гроші останнім часом ще й зменшуються", — наголосила Чорновол, зауваживши, що її особисте грошове забезпечення через нову систему виплат за бойові виходи тепер становить лише близько 60 тисяч гривень на місяць.

Також Чорновол розкритикувала чинну армійську систему грошового та кадрового заохочення за знищену техніку ворога — так звані "єБалли". На її думку, ця система є неефективною, оскільки створює значний перекіс і не враховує специфіку роботи "дронової піхоти".

Сучасні оператори переважно ведуть виснажливі дуелі не проти танків чи гармат, а проти ворожих екіпажів БПЛА. Результати такої роботи практично неможливо зафіксувати на відео для звіту — наприклад, коли ворожий екіпаж разом із технікою засипає під завалами ураженого підвалу чи бліндажа, через що бійці залишаються без заслужених нагород.

"Я від початку проти "єБаллів". Можна сказати, що вони певним чином "ламають" військову ситуацію. Адже, розумієте, "єБаллів" більше отримують ті, хто і так все має. А ті, хто виконує важку роботу, нецікаву… Вони не мають права полювати за "цікавими" цілями, вони повинні вражати першу лінію окопів, і в результаті вони майже нічого не отримують", — підсумувала Тетяна Чорновол.

На думку командирки, вихід із цієї технологічної та логістичної кризи лежить виключно у площині гнучкого управління. Зміна філософії використання військ, де технології виходять на перший план, а колишні бойові статути адаптуються під прозоре поле бою, є єдиним способом не просто втримати фронт, а зберегти головний ресурс держави — життя українського солдата.