Від депутатки до майора ЗСУ: як змінилася Надія Савченко за час війни в Україні (фото)

Надія Савченко, яка стала відомою на всю Україну після полону 2014 року, нині служить майором ЗСУ та заступницею командира батальйону з бойової роботи. Вона особисто супроводжує бійців на позиції, а політичні баталії називає передбачуваними й нецікавими.

Про службу та зміни у своєму житті колишня народна депутатка розповіла в інтерв’ю Наталі Влащенко на каналі "Власть vs Влащенко". Сьогодні її головна турбота – вижити самій і зберегти людей, за яких вона відповідає.

Полон і відео допиту, після якого її впізнала країна

Військова кар’єра Савченко почалася задовго до російського вторгнення: як пише Парламент UA, у 2003 році вона вступила до ЗСУ за контрактом. Починала радисткою, згодом служила в 95-й аеромобільній бригаді та брала участь у місії українського контингенту в Іраку. Після навчання в Харківському національному університеті повітряних сил імені Івана Кожедуба стала штурманом-оператором вертольота Мі-24.

Коли почалися бої на Донбасі, Савченко долучилася до добровольчого батальйону "Айдар". У червні 2014 року під Луганськом потрапила в полон до проросійських бойовиків. Загальноукраїнську впізнаваність їй принесло оприлюднене 19 червня відео допиту: її поведінка в полоні викликала хвилю підтримки та вимог звільнення.

Згодом Савченко незаконно вивезли до Росії, де звинуватили у причетності до загибелі двох російських журналістів. Вона голодувала на знак протесту, а її звільнення вимагала Україна. У березні 2015 року отримала звання Героя України. Через рік російський суд засудив її до 22 років ув’язнення, а 25 травня 2016 року вона повернулася додому внаслідок обміну на російських спецпризначенців.

Депутатський мандат, власна партія та арешт

У політику Савченко потрапила ще за ґратами. На парламентських виборах 2014 року очолила список "Батьківщини" та стала народною депутаткою. У січні 2015-го її обрали членкинею української делегації в ПАРЄ. Після звільнення вона почала працювати у Верховній Раді та різко критикувала чинну владу.

У грудні 2016 року Савченко вийшла з "Батьківщини", а після зустрічі в Мінську з ватажками угруповань "ДНР" і "ЛНР" її виключили з фракції. Того ж місяця вона втратила місце в українській делегації ПАРЄ. У квітні 2017 року очолила партію, перейменовану на "Громадську платформу Надії Савченко".

У березні 2018 року тодішній генеральний прокурор Юрій Луценко звинуватив Савченко в підготовці теракту проти Верховної Ради разом із керівником "Офіцерського корпусу" Володимиром Рубаном. Парламент дозволив її арешт, і вона опинилася під вартою. Сама Савченко називала справу провокацією СБУ та політичним переслідуванням.

У квітні 2019 року її звільнили з-під варти. На позачергових парламентських виборах вона балотувалася в окрузі №51 на Донбасі, але отримала 1,24% голосів і до Ради не повернулася.

Бойові позиції замість політичних баталій

Під час повномасштабної війни Савченко служить на командній посаді. За її словами, вона разом з іншими командирами виходить на бойові завдання та рекогносцирування. Новоприбулих залучає до облаштування укриттів, навчає користуватися зброєю, ховатися й копати. Коли боєць панікує перед виходом, особисто супроводжує його на позицію та допомагає освоїтися.

Змінилося і її ставлення до колишнього депутатського середовища. Савченко говорить, що часом уже не може поєднати знайомі обличчя політиків з іменами: пам’ять зайнята щоденними завданнями та бойовим досвідом. Пояснює втрату інтересу до політики її повторюваністю.

Власну жорсткість і прямоту вона пов’язує з війною та відповідальністю за загиблих: для неї це конкретні обличчя, позивні й розмови з родинами. Мирне майбутнє уявляє у творчості та подорожах – із глиною, шиттям, горами й танцями, але далеких планів не будує.

Раніше "Телеграф" розповідав, як живуть доньки-близнючки Георгія Гонгадзе. Різні зовні, близькі по духу.