Коштів не бракує, їх немає: нардепи про виплати ВПО, мобілізацію і гумор "Кварталу 95" під час війни

Із 1 березня український уряд суттєво обмежив коло громадян з числа внутрішніх переселенців, які мають право на отримання допомоги від держави (це 2 тисячі гривень на місяць для дорослих та 3 тисячі гривень для дітей і осіб з інвалідністю).

Ідея скасування виплат народилася в головах урядовців ще влітку минулого року. ВПО боролися за соціальні гарантії як могли: підписували петиції, зверталися за допомогою до депутатів, але все марно.

Чому ж уряд прийняв таке рішення? Що буде далі? Чи мають переселенці шанси на поновлення виплат, а якщо ні, то що ж планує робити влада, щоб люди, які залишились без житла змогли його знайти? На ці та інші питання в інтерв’ю "Телеграфу" відповіли народні депутати від фракції "Слуга народу" Максим Ткаченко та Сергій Козир, які входять до тимчасової комісії парламенту з питань захисту ВПО.

"Переселенці почнуть повертатися в небезпечні райони"

— Із 1 березня було суттєво обмежено виплати для ВПО. В чатах переселенців всі на вухах через це рішення. Міністр соціальної політики пані Оксана Жолнович каже, що виплати обмежують для того, щоб дати переселенцям економічну самостійність. А якщо насправді і відверто? Це через брак коштів в бюджеті?

М.Т.: Так, в першу чергу, це брак коштів в бюджеті. Їх не те, що бракує, їх нема! Гроші, які потрібні нашій країні для соціальних виплат, в тому числі і внутрішньо переміщеним особам, — переважно іноземні: допомога партнерів, кредити, гранти тощо. Майже весь державний бюджет сьогодні спрямовується на оборону.

Скажу так – якби не соцмережі, якби не реакція переселенців, реакція тимчасової спеціальної комісії ВР із захисту ВПО, то скорочення виплат відбулося б не з 1 березня, а так, як хотіли в Мінсоцполітики, — ще торік на початку літа.

Але треба розуміти, що йдеться про компенсацію на житло. Це не гроші на їжу, розваги, відпочинок… Я не чув жодного разу, щоб переселенці порушували питання про індексацію цих виплат. Вони про це мовчать, розуміючи, як це важко для держави.

Ми ж кажемо постійно про евакуацію, про те, що потрібно виїжджати в більш-менш безпечні райони нашої країни. Але для родини з дітьми (так, щоб можна було відчувати себе людьми) вартість оренди житла — це 8-15 тисяч гривень щомісяця.

— Варто очікувати, що скорочення кола отримувачів виплат стимулюватиме людей повертатися в небезпечні райони, де є своє житло, за яке не потрібно сплачувати оренду?

М.Т.: На жаль, так. Вони будуть повертатися в небезпечні райони чи взагалі виїжджати за кордон.

— Чи дійсно міжнародні партнери вимагають скорочувати виплати для ВПО? Такий аргумент часто можна почути від Мінсоцу.

М.Т.: Я не чув, що саме вимагають, я знаю, що просять робити верифікацію. І ми це повинні робити і без прохань міжнародних партнерів. Це нормально. Ну, давайте відверто: чи повинні ми платити 2-3 тисячі гривень в Україні родині, яка поїхала в якийсь період за кордон? Ні. Для цього нам і потрібно робити верифікацію: хто поїхав за кордон, хто повернувся в окупацію, хто зміг купити своє житло. Їх не багато, але вони є. І за умов верифікації, з 2,6 мільйонів переселенців, які отримували виплати, залишилось би близько 2 мільйонів. І це також би розвантажило бюджет.

С.К.: В тому числі, верифікація збільшила б можливості мобілізаційного ресурсу, бо ми не до кінця розуміємо, де всі ці люди.

Крім того, можна було б долучати міжнародних партнерів до допомоги ВПО. Гуманітарної допомоги у такій кількості, як раніше, вже не потрібно, але можна спрямувати зусилля на будівництві житла для переселенців, наприклад.

— Чому питання ВПО скинуто фактично на Кабмін? Наприклад, питання мобілізації, буквально кожен крок, кожна дрібниця, вирішують на рівні законів, а політику стосовно ВПО уряд міняє через постанови ледь не щомісяця. Парламент просто не хоче займатися проблемами переселенців?

С.К.: Тут питання трохи в іншому: 24 лютого 2022 року Верховна Рада своїм голосуваннями, окрім введення воєнного стану, віддала повноваження Кабміну, щоб максимально швидко вирішувати питання в реаліях воєнного часу. Тому Кабмін в питанні ВПО більш активний. І я точно це підтримую, адже Кабмін збирається щонайменше двічі на тиждень: в середу проговорили, в п'ятницю можна реалізувати. У Верховній Раді так швидко нічого не робиться.

— Ви зареєстрували законопроект №10382 щодо продовження виплат для ВПО до кінця воєнного стану. В парламенті є достатньо однодумців, щоб прийняти цей законопроект?

М.Т.: Однодумці є, але проблемі ВПО, на мій погляд, приділяють недостатньо уваги. Після 1 березня, коли мільйони людей на округах почнуть ставити запитання, депутатам доведеться звернути увагу на переселенців таі прийняти закон, який би дав можливість ВПО, які на це потребують, отримувати кошти від держави.

Ми пройшли з цим законопроектом комітет із прав людини. Сподіваємося, що в кінці березня — на початку квітня, проголосуємо його хоча б у першому читанні. А потім швидко доопрацюємо, аби прийняти в цілому.

Зауваження, безумовно, будуть і, в першу чергу, від Мінфіну. Він подав до бюджету України на 2024 рік суму в 57 млрд гривень [на потреби переселенців]. Ми розуміємо, що це поки віртуальні кошти, їх фізично нема, але 57 мільярдів точно вистачить, щоб близько 1,5-2 мільйони людей протягом року ще отримували цю компенсацію. Звісно, за умов повноцінної верифікації.

— Що заважає уряду її провести?

С.К.: Тут ми знову повертаємось до державної політики стосовно переселенців. Вона повинна фокусуватися на верифікації людей та їхньому працевлаштуванні. В центрах зайнятості необхідно створити окремі відділи, які будуть працювати з тією структурою, яка верифікує переселенців, щоб розуміти, яка у людей професія, як і чого їх можна перенавчати. Тобто загальний підхід для всіх не працює. Наприклад, чому законодавство про мобілізацію змінюють? Тому що в реаліях воєнного часу воно не працює.

Так і тут. Фонд держмайна має зрозуміти, що окрім продажу і приватизації тих або інших об'єктів, вони повинні зробити аудит і відокремити ті об'єкти, які можна використати для розміщення ВПО.

Наприклад, продає ФДМУ якесь підприємство, а воно має гуртожиток в центрі Києва. Людина, яка виграє аукціон, купує підприємство, але навіщо їй це соціальне навантаження? І в кращому разі переможець аукціону здасть цей гуртожиток в оренду. Але ж Фонд держмайна може відокремити гуртожиток, відправити його на Мінінфраструктури, а міністерство, замість того, щоб будувати десь у полі якусь багатоповерхівку, може надати це житло ВПО.

— Хто ж повинен розробляти цю державну політику, щоб все працювало так, як ви описуєте? Кабмін, Рада, Мінреінтеграції?

С.К.: Це — синергія. На зустрічі з прем'єром ми озвучили це бачення, і прем'єр-міністр доручив Мінреінтеграції надати пропозиції необхідності впровадження цієї державної політики.

М.Т.: Міністерство реінтеграції створило робочу групу з працевлаштування ВПО, окрема робота ведеться по житлу, є координаційний штаб. Кожну п'ятницю, середу та понеділок всі ці робочі групи збираються і напрацьовують державну політику в питанні ВПО.

"Виплати втрачають діти. До чого тут робота?"

— Аргумент на користь зменшення виплат, який часто можна почути від Мінсоцполітики, полягає в тому, що ВПО повинні працювати, а не сидіти на соціальній голці виплат. А хіба ж ці виплати такі, що дозволяють не працювати?

М.Т.: Майже всі, хто має можливість працювати, вже працюють. Не працюють ті люди, які фізично не можуть цього робити. Це, по-перше.

По-друге, виплати втрачають пенсіонери з пенсією більш як 9444 гривень, їх також втрачають діти. До чого тут працювати?

— Про житло для ВПО. Ще на початку широкомасштабного вторгнення Кабмін видав постанову, в якій розпорядився створити фонди житла для ВПО в містах, селищах, населених пунктах. Наприклад, у Києві місцева влада аж 113 квартир купила в рамках створення такого фонду. Тобто не працює механізм?

С.К.: Так. І ми знову повертаємось до відсутності державної політики. Умовно, кожен мер повинен розуміти, що йому робити. Наприклад, в Переяславі є гуртожиток університету, і мер каже: "Дайте його мені, я перероблю все і віддам квартири переселенцям". Але він цього не може зробити, бо не знає алгоритми, як це майно передати.

Потрібне погодження з Міносвіти, включаються інші бюрократичні гілки, тому мери думають, і навіщо воно їм потрібно. А якби була сформована державна політика, де б Міносвіти розуміли: якщо до них приходить запит від мера, і це підпадає під питання державної політики поводження з ВПО, то вони мали б зробити перше, друге, третє. Тоді воно все запрацює.

— А взагалі такі фонди житла по країні є? Їх достатньо?

С.К.: Є. Зараз Фонд держмайна подав на Мінреінтеграції більш як 26 тисяч об'єктів, які можна використати для проживання ВПО. Достатньо цього? Не знаю. Багато цього? Не знаю. Якщо щонайменше один об'єкт – одна людина, то 26 тисяч людей зможемо поселити.

— Компенсації за зруйноване житло. Вже є розуміння, як працює цей механізм на підконтрольних територіях, а що з компенсаціями на непідконтрольних? Був пілотний проект по Мелітополю, коли інформацію по зруйнованому житлу спеціальні комісії отримували на основі супутникових знімків. Як цей проект себе показав? Механізм працює?

С.К.: Вже точно, я знаю, що були перші виплати по цьому проекту саме по Мелітополю.

— І це буде в перспективі по Донецьку? Маріуполю? На що розраховувати людям?

С.К.: Планується. На зустрічі з Кубраковим (віце-прем’єр з відновлення України – міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Олександр Кубраков. — Ред.), з профільним комітетом нам пояснили, що планується. Але потрібно відпрацювати дорожню карту, бо в даному разі залучають багато відомств, там дуже великий ланцюжок.

— Планується цього року?

С.К.: Думаю, якщо цього року, то ближче до зими. Потрібно ж внести зміни в бюджет, щоб розуміти джерела фінансування, адже в бюджеті на 2024 рік були закладені кошти тільки під пілотний проект.

"Те, що відбувається з ТЦК — дійсно страшно"

— Питання по роботі комітету з питань прав людини. Законопроект по мобілізації. Які найбільші претензії комітету в контексті порушення цим законопроектом прав українців? Які ризики бачите? Наприклад, омбудсмен каже, що окремі положення не відповідають Конституції.

М.Т.: Найголовніше, що після прийняття закону буде закон. А ось те, що відбувається зараз із ТЦК, воєнкомами, облавами — це дійсно страшно, і це є порушенням прав людини. От вчора я на перехресті бачу близько 20-30 військових, які зупиняють кожне авто. Це, на мій погляд, виглядає, як полювання на злочинців. Це неправильно.

І я дуже вірю, що саме цим законопроектом, який стане законом, ми максимально видалимо все, що може порушувати права людини. Ми віримо в те, що профільний комітет, Міністерство оборони, Генштаб — також знають, що таке права людини. А те, що сьогодні відбувається без цього закону — на порядок гірше навіть від тих норм, які видаються суспільству найсуворішими.

— Ви кажете, що новий законопроект, навпаки, не буде порушувати права людей. Та невже? Більше повноважень для ТЦК (перевірка документів на рівні з поліцією), блокування рахунків, обмеження в наданні консульських послуг за кордоном…

М.Т.: Треба ж дивитися, по-перше, на правки, по-друге, на коментарі народних депутатів, на їхні позиції. Майже все те, що ви зараз назвали, все це прибирається з редакції законопроекту, який буде голосуватися.

— Пане Максиме, ваша діяльність в минулому була пов’язана зі студією "Квартал – 95"… (Ткаченко керував компанією "Квартал-концерт". — Ред.)

М.Т.: Ну, давайте так, з шоу-бізнесом.

— Як вважаєте, чи доречні такі виступи "Кварталу" в період війни?

М.Т.: Які "такі виступи"? Благодійні концерти на підтримку ЗСУ? Доречні. Виступи у військових частинах і шпиталях (а вдень — це щонайменше два виступи)? Доречні. Величезна кількість допомоги на фронт була передана саме акторами "Кварталу", просто вони про це не говорять, не піаряться на цьому.

Так, закидують, що, мовляв, одна річ — пісні, а зовсім — інша гумор під час війни. Але наведу приклад: я неодноразово був з військовими під час виступів різних артистів, того ж Михайла Хоми (творчий псевдонім Дзідзьо. — Ред.) Так от він співав "Духовний гімн України", "Марічку", а військові попросили: "Михайло, ми дякуємо, але дай нам Дзідзьо, дай нам щось позитивного".

Подивіться, на концерти "Кварталу" збираються повні зали, а це свідчить про те, що людям це потрібно.