"Потрібно було пройти через...": Харлан дала ексклюзивний коментар про бронзу Олімпіади

У понеділок, 29 липня, збірна України виборола першу медаль Олімпійських ігор Париж-2024. В одному з останніх фіналів дня – у жіночому фехтуванні на шаблях, у поєдинку за 3-е місце Ольга Харлан виявилася трохи вдалішою за суперницю з Південної Кореї Чої Сібін – 15:14.

"Телеграф" зміг поставити кілька питань головній українській героїні Парижа-2024 на даний момент. Коротко переговорити з Ольгою вийшло за кілька годин після бою, коли емоції у спортсменки ще вирували через край.

Долю поєдинку вирішив один-єдиний укол, а тим часом, ще в середині бою суперниця, здавалося, стрімко йшла до свого успіху. Кореянка вигравала з рахунком 11:5 і думки про олімпійську медаль для українки, скоріше, були мріями. Але камбек, здійснений Ольгою починаючи з цього моменту, дозволив нашій спортсменці повернутися в боротьбу і в кінці поєдинку вирвати перемогу.

— Ольга, збоку це виглядало епічно. Як вдалося створити такий камбек?

-Я не знаю. Чесно, я ще не розумію, як так вийшло. Я не розумію, де я і що зі мною сталося. Що я на Олімпіаді на головному спортивному старті 4-річчя. Я відчувала весь мандраж та розуміла весь жах, який буває у будь-якого спортсмена перед змаганнями такого рівня. Я все відчувала і сподівалася, що в потрібну мить усі непотрібні емоції відійдуть на другий план. Боялася, що програю у першому ж бою, як це було на Олімпіаді в Токіо-2020.

-Що сталося за рахунку 5:11, коли, здавалося, ви безнадійно програєте. Завдяки чому стався камбек?

- Я просто "відпустила" ситуацію. Щось робила, але не зовсім до кінця розуміла, що роблю. Робила просто, щоб щось робити. Тільки наприкінці вже почала відчувати, що я роблю і навіщо. Останній удар я точно відчула та запам’ятала це. Але, я не вірю досі, що його завдала.

Різні думки в голові проносяться в ті 5 секунд, коли ти стоїш на доріжці, готуючись до удару… Коротше, я не знаю, як це зробила, чесно. Я аналізуватиму все це, думаю, усвідомлення того, що сталося, прийде пізніше.

– Що ви відчуваєте зараз?

- Я трохи шокована. Не можу навіть пояснити, що відчуваю. Я знаю одне – цій медалі дуже рада, бо вона завойована для нашої країни. Тому що я принесла добру новину для воїнів на передовій. Там дуже багато хлопців, яких я знаю особисто, які мене знають, які стежать за моїми виступами, які чекали на цей бій. Хлопчики та дівчатка, які нас захищають, це для вас. І я ще хочу сказати про тих атлетів, які не змогли сюди приїхати, бо їх вбила Росія, вбила безжалісно. Я присвячую цю медаль їм.

Також я її присвячую своїй сім’ї. На жаль, не змогли побачити цей успіх мої бабуся та дідусь, які пішли з життя минулого року. Але я знаю, що вони все бачать згори і, в будь-якому разі, мною пишаються. А тато, мама та сестра це мої талісмани. Тому що вони скрізь зі мною. Мама була у Лондоні-2012, мама та сестра були у Ріо-2016, зараз вони тут. Я їх скрізь із собою готова возити.

Потрібно було пройти через усі свої страхи, через травму, я мала травму відносно недавно. Я через це мала пройти. І це доводить і показує… Показує, що я українка, насамперед. Тобто я сильна. А те, що я зараз зробила, не можу пояснити взагалі.

- Повертаючись до програного півфіналу та пробуючи його аналізувати. Чи впливало те, що було програно чотири поєдинки поспіль француженці до сьогоднішнього дня?

- Безумовно, це впливало, було тяжно емоційно. Вона дуже сильна спортсменка, найкраща у світовому рейтингу. І сьогодні вона була дуже сильною. Але заздалегідь здаватися я не збиралася, хто з нас переможе — я не знала, звичайно, був план на бій. Вийшло так, що сильнішою була вона. Але ми всі приблизно на одному рівні. Кожна з півфіналісток заслуговувала на те, щоб стати сьогодні олімпійською чемпіонкою.

- У тому півфіналі на вас дуже сильно тиснула публіка, адже суперницею була француженка. Давно не відчували такої атмосфери на фехтувальних турнірах?

- Ви знаєте, у 2010-му році в Парижі був чемпіонат світу з фехтування, і проходив він саме у цій залі. І тоді такого не було й близько. Коли я вже зараз прийшла сюди першого дня я, м’яко кажучи, дуже здивувалася. Встала і гадаю собі, що це таке? Люди, що ви робите? У нас такої організації і чогось такого ніколи не було. Зрозуміло, що це Олімпіада, особливий турнір, але… Все, що відбувалося тут, воно справді тиснуло.

- Чи правда, що перед залом вузькі коридори та спортсменам там було незручно розминатися? У пресі пройшла така інформація.

- Ні, все добре, тут було дві великі розминочні зали, жодних проблем із підготовкою до змагань, тренуваннями не було. Все було на дуже високому рівні.

- Попереду командний турнір.

-Так, розслабитися і відсвяткувати медаль добре тепер точно не вийде. Нам треба всім готуватись. Дівчатка не надто вдало виступили сьогодні в особистому турнірі, але зараз це не має жодного значення. Потрібно зібратися та віддати всі сили в команді. До того ж у нас дуже хороша історія виступів саме у командних змаганнях на Олімпійських іграх.