Путін розуміє тільки дві речі: британський політик про важливі умови переговорів України з Росією

Велика Британія поряд зі США, Польщею та країнами Балтії стала одним з основних "донорів" України, який постачає нам озброєння та боєприпаси, важку бойову техніку і військову амуніцію. Ще одним з напрямків співпраці Лондона з Києвом є надання гуманітарної допомоги людям на звільнених від окупантів територіях. Таким волонтерством у Британії займаються не лише приватні особи, які симпатизують боротьбі українського народу за свободу, а й досить відомі політики.

Коли в російсько-українській війні настане час для переговорів, чи погодиться російський диктатор Володимир Путін на компроміс і що означатиме перемога України для Британії? Про це в інтерв’ю "Телеграфу" розповів британський політик, колишній парламентарій та член секретаріату британського кабінету міністрів з питань громадянського суспільства, а нині — голова благодійного фонду "Ангели для України" Брукс Ньюмарк.

Евакуював близько 35 тисяч жінок і дітей із зони бойових дій

— Пане Брукс, як ви вирішили займатися волонтерством? Як виникла ідея створення українського фонду "Ангели для України"?

— На початку повномасштабної війни в Україні я бачив, як багато українців намагалися втекти від російського нападу. Наприкінці лютого 2022 року я поїхав до українсько-польського кордону, щоб допомогти виїхати біженцям, але зрозумів, що багато людей стягували великі гроші з українських жінок і дітей за можливість покинути територію, яку обстрілює Росія. Тоді я вирішив в'їхати в Україну з трьома автобусами та почати евакуацію з Києва, куди спочатку припали удари Росії, щоб вивезти жінок та дітей у безпечне місце біля кордону з Польщею.

— Скільки українців з початку війни вам та вашій команді вдалося вивезти? Звідки саме й куди ви вивозили біженців? Як це відбувалося?

— Загалом я евакуював близько 35 000 жінок і дітей із зони бойових дій, переважно переміщуючи їх на захід України, а не за межі країни. Так почалася моя робота в Україні, і саме так було створено організацію "Ангели для України". У нас невеличка команда, лише п'ятеро осіб: немає офісу, ми просто організовані й працюємо з місцевою владою, співпрацюємо з військовими, щоб допомагати евакуювати людей.

2023 року, коли Харківська область була в основному звільнена, багато людей поверталися додому. Тому взимку ми почали привозити гуманітарну допомогу в ті селища, з яких раніше евакуювали людей, бо багато хто вирішив повернутися. Тож наша благодійна організація "Ангели для України" розвивалася протягом першого року після початку війни.

— Чи змінилися потреби людей за останні місяці?

— Гадаю, що більшість людей, яких я знаю і з якими стикався за останній рік, не хочуть покидати Україну. Ті, хто хотів виїхати, — вже виїхали. Ми бачимо, що деякі люди вирішили знову переїхати у район Краматорська, Ізюма, в ті прифронтові села на сході, які постійно обстрілює Росія. Вони повернулися наприкінці 2022 року, але до кінця 2023-го захотіли знову виїхати. Знову ж таки, не покидати Україну, а просто від’їхати подалі від бомбардувань, до родичів, на захід країни.

Востаннє, коли я був у Харкові, влітку цього року, там було набагато тихіше, аніж торік. Рік тому було дуже жваво, багато людей на вулицях. Цього разу я помітив, що стало набагато тихіше: менше людей у ​​кав’ярнях, менше людей на вулицях. Думаю, це пов'язано з тим, що багато родин, особливо з дітьми, залишили місто і поїхали далі на захід, щоб бути у безпеці.

— Як, на вашу думку, на третьому році повномасштабної війни з Росією Україна ставиться до волонтерів? Це партнерство чи обережність щодо вашої діяльності?

— Все, що я роблю, це волонтерська діяльність. Я або жертвую свої гроші, або залучаю гроші від друзів. Тож жодного бізнесу тут нема. Зі змінами у нашій роботі ми стали більше займатися пожертвуваннями та підтримкою реабілітації: реабілітації військових, дітей, жінок, які постраждали від війни. Якщо вони втратили, наприклад, ноги чи руки, отримали серйозні поранення осколками, ми допомагаємо у придбанні протезів.

Ми також надаємо психологічну підтримку, особливо дітям. У нас є програма навчання, за якою сподіваємося навчити дорослих в кожній школі країни, щоб вони могли надавати допомогу дітям, які пережили травми через війну, такі як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). В Україні дуже багато хто страждає від цього, і ми надаємо програму навчання для підтримки сімей, а особливо дітей, які страждають від ПТСР.

"Питання про переговори має вирішувати Україна"

— Часто кажуть, що будь-яка війна закінчується переговорами. Як ви вважаєте, коли в російсько-українській війні настане час для переговорів?

— На мою думку, важливо, щоб Україна вела переговори на своїх умовах, коли вона сама вирішить, і не під тиском міжнародної спільноти. Це життя українців, які гинуть щодня, і лише Київ має вирішувати, коли та як йому вести переговори. Я проводжу багато часу в Україні й вважаю, що Україна має вести переговори лише тоді, коли вона витіснить росіян із кожного квадратного дюйма своєї території та почне захоплювати російську землю, наприклад, на Курщині.

Путін каже, що реальність на місцях диктує умови для переговорів, але зараз реальність така, що Україна контролює частину Курської області, і я сподіваюся, що українці почнуть захоплювати Бєлгород та інші ворожі території, щоб Путін зрозумів, що не лише росіяни вторгаються в Україну, але й Україна може захоплювати російську землю.

Менталітет Путіна такий, що він ніколи не вестиме переговори. Він вважає переговори виявом слабкості, яку він бачить (ні, не України, вона-то рішуча), нерішучості деяких західних країн, навіть США, Німеччини, які й тепер підштовхують Україну до переговорів… Але не Америці чи Німеччині вирішувати, коли Україні потрібно вести переговори. Наше завдання – підтримувати Україну, надаючи їй усі необхідні види допомоги, щоб вона могла виграти цю війну.

Поки Путін не програ́є, він не піде на компроміс чи переговори. Єдине, що Путін розуміє, на жаль, це насильство і смерть. А це означає, що його солдати мають помирати, що вони й роблять утричі більше за українців, і вони (росіяни. — Ред.) мають почати втрачати території, і не лише в Україні, а й у РФ.

— Що означатиме перемога України для Британії?

— Для Британії це означає те саме, що й для НАТО: Україна бореться за визволення.

— З огляду на російсько-українську війну та загострення на Близькому Сході, у багатьох людей складається враження, що світ наближається до Третьої світової війни. Що відбувалося напередодні Першої та Другої світових воєн, якими були їхні передвісники?

— Ні, я не вірю, що буде Третя світова війна. Війна досить обмежена між Україною та Росією. Так, Китай підтримує Росію, як і Північна Корея, Сирія та Іран. Але, з іншого боку, НАТО, США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Данія та весь Євросоюз підтримують Україну.

Путін бореться з колективною потугою чисельністю близько 700 мільйонів осіб проти 150 мільйонів. Він не зможе виграти цю війну ні економічно, ні за допомогою живої сили. Гадаю, ми не повинні здаватись і казати Україні, що вона має вести переговори. Це має вирішувати Україна.

Але важливо, щоб багато людей, особливо молодих чоловіків, які втекли у безпечні місця на Заході чи Близькому Сході, повернулися в Україну і захищали її разом з тими, хто вже бореться проти ворога.

— Що вас найбільше вразило під час останніх візитів до України? Що запам'яталося?

— Позитивне ставлення українців, їхня рішучість, попри постійні атаки, якщо не щодня, то щотижня у різних містах. Але найважливіше — це здатність українців продовжувати жити якомога нормальніше. Коли я буваю в парках Харкова й Одеси, Києва, Львова чи Дніпра, то бачу людей, які п'ють каву, спілкуються один з одним і насолоджуються життям…