Навчальні програми для мобілізованих відірвані від реальності: військовий пояснив чому

Періодично в публічному просторі виникають дискусії про підготовку мобілізованих — чи достатньо часу їй приділяється, наскільки вона якісна і чи дотримують заходів безпеки при її проведенні. Черговий виток стався через трагедію у Полтаві, де росіяни поцілили по навчальному центру з підготовки зв'язківців. Плюс пересічні громадяни час від часу намагаються "посіяти зраду", розповідаючи, про людей, які опиняються у військових частинах відразу після ТЦК, або скаржаться, що після місяця в навчальному центрі ті опиняються на фронті без базових навичок.

З огляду на те, що днями й головком ЗСУ Олександр Сирський підняв цю тему, була вона винесена і на розгляд Ставки верховного головнокомандувача, проблема все-таки існує. "Телеграф" розбирався, які варіанти навчання доступні для мобілізованих, які проблеми змушені долати навчальні центри й чому іноді результат може не відповідати заявленому. Допомагав в цьому Роман Донік – керівник викладацько-інструкторської групи 151 Навчального центру ЗСУ.

Час в укритті треба додавати до строку навчання

Теоретично перед тим, як потрапити на фронт, всі мобілізовані мають пройти триетапне навчання. Спочатку – базову загальновійськову підготовку (БЗВП), на яку за законом виділено 30 діб. Плюс ще від 14 до 50 діб може тривати фахове навчання, залежно від того яку військово-облікову спеціальність має опанувати новобранець. І на додачу ще 15 діб передбачається відводити на колективні тренування. Але те, що країна перебуває в активній фазі війни, звісно, вносить свої корективи.

- Зараз дуже не вистачає норми, яка б дозволила подовжувати строки навчання на час вимушеного простою через загрозу обстрілів, – наводить приклад Роман Донік. – В нашому центрі, через знаходження в зоні ураження ракет С-300, добре налагоджена система виявлення й оповіщення, тож ми намагаємось вибудовувати роботу так, щоб не втрачати час. Десь переносимо обід, десь ще чимось жертвуємо, але виконуємо все заплановане. І в тому, що нема сталого розкладу, теж є плюс. Це знижує вірогідність потрапити під удар, до того ж у нас все розосереджено між різними локаціями. Але є такі центри, хто не зважає на це, і можуть взагалі не розпочати в якийсь день навчання, адже до обіду була тривога. Або зупинити стрільби на цілий день через те, що на полігон випадково зайшла худоба. І виходить, щось мобілізовані не дізнались і чомусь не навчились, а згодом їм цього не вистачить, щоб вижити на полі бою. Тобто я переконаний, якщо група провела в укритті сумарно тиждень – стільки треба додати до терміну навчання.

Загалом, за словами Романа Доніка, за умови добросовісного ставлення з боку інструкторів до викладання та мотивації з боку мобілізованих, визначеного законодавчо часу для БЗВП цілком достатньо. Основна проблема лише в тому, що одну ту й саму програму всі реалізовують по-різному, плюс зміни до них вносяться занадто повільно.

- Програми нібито й оновлюють кожні три-чотири місяці, але в деяких моментах вони все одно відірвані від реальності, – продовжує пояснювати співрозмовник. – Візьмемо контрольне заняття з БЗВП, під час якого мобілізовані стріляють по мішені №4. Вона стандартна, грудна, 75 на 75 сантиметрів. Ми такого формату якщо і даємо, то лише на початку, а так використовуємо мішені формату А4. І навіть і він завеликий.

Або, наприклад, є вправа з метання гранати з техніки, при цьому не було вправи протидії FPV. А вони зараз активно застосовуються на фронті, тому вкрай важливо, щоб піхотинці вміли стріляти по малорозмірним цілям під кутом. Ми розробили відповідні вправи й вчимо не тікати від дронів, а використовувати певні хитрощі, відкривати вогонь й вражати ці ворожі "пташки".

Є ще купа непотрібних речей, які лишились з довоєнних часів, і які непросто змінювати. З одного боку, керівні посади десь в управлінні бойової підготовки обіймають ті, хто командував взводом, тобто розумівся і брав участь в контактному піхотному бою, років так 10-15 назад. З іншого боку, щоб ухвалити якісь зміни, спочатку збираються пропозиції зі всіх родів військ, поки вони обговорюються, обмірковуються, затверджуються, з'являється купа нових викликів, – додає Роман.

Ставимо за основу: всі дії мають бути усвідомленими

Серед ключових моментів, які впливають на те, наскільки навченим вийде новобранець після центру, є інструктори. Роман наголошує, що серед них й досі багато тих, хто не має практичного досвіду, або має неактуальні знання і не враховує швидких змін.

- Можна на вогневій підготовці видати людям по 30 набоїв, поставити навпроти ростової мішені. Вони їх вистрілюють по черзі, влучають пару разів і задоволені собою. А можна робити по-іншому, працювати з кожним індивідуально. Поставити вкладку, показати, як правильно прицілитися, відпускати спусковий гачок, дати вистрілити 3-5 разів, підійти разом до мішені, подивитися на результат, обговорити, що було зроблено не так. Повторити все по кілька разів. Тобто ми ставимо за основу, що всі дії мають бути усвідомленими. Людина повинна зрозуміти, які дії приводять до поганого результату, а які навпаки – дають точне влучання. Тут ще багато залежить і від самого бійця, наскільки він сам сумлінно і добросовісно намагається опанувати військову науку.

Насправді серед новобранців дуже мало людей, які не хочуть навчатися, навіть якщо це люди у віці. Бо ми намагаємось зацікавити, додати змагальний елемент. Ми проти позиції від панів-полковників, що от мобілізовані повинні вже вміти й знати те й інше. Та не повинні! Вони повинні були прийти до військкомату, вдягнути форму, а вже ми зобов'язані навчити їх всього, що може знадобитися на фронті. І для нас кожен військовослужбовець – це як дитина, яка намагається робити те, до чого в неї немає жодних навичок. Але в нашому випадку, від того, наскільки добре людина навчиться, залежить буде вона жива чи мертва, – говорить Роман.

Серед умов, які дозволяють 151 Навчальному центру тримати марку в цьому питанні, – ретельний відбір інструкторів. Всі вони приходять з бойових піхотних підрозділів, спочатку самі на місці проходять навчання, стажування і тільки потім отримують допуск до роботи.

- Люди, які навчають, мають самі вміти робити це, – наголошує Роман. – Бо, на жаль, коли ми тільки створювали центр, до нас з різних причин потрапили два-три десятки людей, які ні на що не були спроможні, відповідно, нічому і не могли навчити інших. Видумувати нічого не треба, ось твоя штатна зброя, ось набої, ось мішень – виконай той норматив, який повинен мати солдат на виході. Не виходить? То який ти інструктор?! Ми таких позбулися, бо у нас тільки про ефективність і прикладне значення. Кожні два тижні – методичні збори, де наші інструктори мають доводити свій фах.

При цьому якщо будуть порушення дисципліни, наприклад, систематичні запізнення, чи, не дай Боже, вживання спиртних напоїв, відрядження закривається і людина повертається до підрозділу. Все дуже жорстко, бо ціна дуже висока і по-іншому нечесно стосовно тих, хто чекає на підготовлене поповнення на передовій. Плюс з урахуванням близькості до кордону концепція нашого центру в тому, що кожен інструктор будь-якої миті по дзвінку може стати командиром піхотного відділення або взводу, взяти людей, яких він зараз навчає, і з ними піти в окопи.

БЗВП у підрозділі скоріш як вимушена міра

Звісно, що проходження базової загальновійськової підготовки можливе не тільки в навчальних центрах. А й безпосередньо у бойовому підрозділі власними силами, або силами оперативно тактичного угруповання чи оперативно-стратегічної групи військ. Звідси, до речі, й виникають історії про те, що з ТЦК людей відразу відправляють до частин. Але якщо навчання відбувається у частині, то обов'язковим має бути вихідний контроль.

- Людина так само має пройти або повний курс БЗВП, або якщо має досвід, то підтягнути ті дисципліни, які не знає. Після цього запрошуються сторонні інструктори, які приймають контрольні вправи й ставлять відповідну відмітку до військового квитка. Без цього людину не мають права призначати на бойову посаду, – говорить Роман. – Були такі випадки, коли інструкторам казали, оці 50 людей вже навчені, ставте їм вихідний контроль. Наші хлопці, звісно, відмовились, були скандали. Але ми у 151 навчальному центрі стоїмо на тому, що повинні бачити людей і розуміти, що вони вміють і відображати реальний рівень підготовки. По іншому ніяк. Та такі ситуації трапляються й зараз.

При цьому, буває, що нас просять дати фахівців днів на 10, щоб вони попрацювали з особовим складом бригади на місці. Але, на мій погляд, в цьому немає сенсу. Людина на БЗВП має йти крок за кроком. Спочатку теорія і потім вже практика з постійним ускладненням вправ. Та в підрозділах немає гарантії, що весь період навчання на нього будуть приходити одні й ті самі люди. Бо сьогодні прийшли 30 людей, завтра ніби кількість та сама, але серед них лише частина була напередодні. Бо одні – в наряді, іншому "нарізали" ще якісь задачі, треті – захворіли.

Тобто це така більш вимушена міра, але по факту в бригадах немає тієї бази, яка є в навчальних центрах, й часу, щоб повноцінно займатися. Так, дадуть розуміння як стріляти, переміщатися, трошки такмеду і ніби все ок. А потім перше завдання і людина заблукала, бо не отримала хоча б базових знань з топографії та орієнтування на місцевості. У нас все це є, плюс ще "інженерка", бо ми взагалі відмовились від фізичної підготовки. Я з жахом чую, що десь змушують бігати в бронежилетах. Навіщо це робиться? Може, через те, що офіцер більше нічого не вміє, як ганяти особовий склад без всякого сенсу, а сам при цьому в якомусь полегшеному варіанті захисту.

У нас, звісно, новобранці теж постійно в русі й в бойовій викладці. Спочатку стрільби, а це значить сходити кілька разів до мішені й назад, потім додається патрулювання тощо. Під кінець є в нас смуга перешкод, де і повзають, і біжать, але це коли вже людина має базові навички, призвичаїлась до зброї, бронежилету. Але це не беззмістовна муштра, – констатує співрозмовник.

Кожній людині можна знайти застосування

Знати про актуальні потреби піхотинців на передовій 151 Навчальному центру допомагає і постійне спілкування з бойовими підрозділами. Адже він єдиний, де вони проходять відновлення боєздатності.

- До нас вони приходять прямо з лінії бойового зіткнення, – говорить Роман. – Отримують поповнення з інших підрозділів, а далі понад два тижні займаються за експрес програмою, проходять злагодження, вчаться комунікувати між собою. Ми їх прокачуємо як колектив. Навчаємо, що кожен боєць – це самостійна одиниця у складі групи, яка може приймати рішення, тобто ми вчимо думати. Давайте чесно, якщо з 10 людей у відділенні, троє прям воює-воює, тобто вміє вправно стріляти, не боїться контактів з ворогом, а інші будуть набувати магазини, підносити боєприпаси тощо, це відділення по нинішній війні в стрілковому бою побороти ніхто не може. Цього досить. А якщо ще є командир відділення, який координує вогонь, то все – це тигри.

Та, на жаль, буває так, що після нашого навчання люди опиняються в інших підрозділах і бачать, що рівень підготовки у решти на порядок нижчий. Навіть командир знає менше ніж солдат, починається казна-що. Адже боєць буде змушений думати вже не про те, як виконати завдання, а про те, як елементарно зберегти своє життя, – констатує Роман і додає, що в 151 Навчальному центрі не тільки беруть до уваги бойовий досвід військовослужбовців, щоб удосконалювати програми навчання, але і виділяють серед них найбільш здібних і пропонують додаткові курси для кулеметників або вчать на молодших командирів.

- Так виходить, що багато речей робиться тільки в нашому центрі. На жаль. Наприклад, у нас ведуться рейтингові списки, на кожного бійця за всіма дисциплінами об'єктивно ставляться відмітки, дається коротка характеристика. Зазначаються всі вади здоров'я, якщо боєць звертається по медичну допомогу, обов'язково його возять до лікаря. Все це дуже жорстко, – говорить Роман. – З приводу фізичної форми тих, з ким ми працюємо, у нас певний конфлікт з керівництвом. Адже, вибачте за прозу, до піхоти набирають з військкоматів людей за залишковим принципом. Найбільш мотивовані йдуть до "Азову", Третьої штурмової бригади, ССО, ГУР, потім в морпіхи, десантники, і тільки потім до нас. Але ми намагаємось максимально навчити й залучити всіх без винятку. Був дядько, який не міг стріляти, але заряджав магазини як робот. В когось гарно виходило кидати гранати, і це його вміння буде корисним на фронті. А хтось гарний кухар чи водій "космічної" категорії, ми можемо його рекомендувати в якийсь підрозділ. Тобто є багато речей, де можна кожну людину, яку мобілізували, "використати" найбільш ефективно.

Це знову таки про індивідуальний підхід і про людяність загалом. Я своїм інструкторам пояснюю: "Ви готуєте людей так, як готували б себе". Іншого не дано. Плюс, коли йдеться про людей, що прийшли до нас з фронту, варто розуміти, їх до того кидали місяць день за днем на штурми, закидали КАБами, вони "затягнуті", не розмовляють по кілька днів. І наша задача повернути їм віру в людяність, створити умови, щоб вони могли відпочити, випрати речі. І тоді людина бачить, що нею займається, працюють як з собою, розуміє, що вона не непотріб, не м'ясо, вона цінна для нас, для суспільства, для держави, – констатує Роман.

***

Ключові проблемні питання, які порушив під час розмови Роман Донік, "Телеграф" адресував командуванню Сухопутних військ, якому підпорядковані навчальні центри. Як тільки відповідь буде отримана, ми її оприлюднимо. При цьому із заяви головкома ЗСУ Олександра Сирського випливає, що термін базової загальновійськової підготовки буде збільшено. Робота в цьому напрямку розпочнеться в жовтні-листопаді. Крім того, планується зробити акцент на якісній підготовці інструкторського складу, яка, на думку армійського керівництва, відіграє основну роль у підготовці мобілізованих.

Як повідомляв "Телеграф", цього року в Україні відмінили строкову службу, натомість запровадили обов'язкову базову загальновійськову підготовку (БЗВП). Її проходитимуть студенти у вищих навчальних закладах.