"Україна – не "околиця" Росії, а давня держава!" – історик розвінчав найпопулярніший міф

Російська пропаганда століттями намагалася нав'язати світові ідею, що назва "Україна" походить від слова "окраїна", натякаючи на її нібито вторинність і залежність від Росії. Але чи відповідає це історичній правді?

Український історик Олександр Алфьоров розвінчує цей небезпечний наратив, спираючись на історичні факти та документи. Він доводить, що Україна – це не "околиця", а самостійна держава з власною багатовіковою історією.

Небезпечний міф, що проник в усі сфери

За словами Алфьорова, цей міф настільки глибоко вкоренився в російській свідомості, що став частиною їхнього розуміння України. Він проник навіть в міжнародну політику. Згадаємо візит президента США Джорджа Буша-старшого до Києва в 1991 році, де він закликав українців залишатися в складі СРСР, мотивуючи це тим, що Україна – "окраїна".

Лінгвістичні маніпуляції та історичні факти

Алфьоров зазначає, що значення слів можуть змінюватися в різних мовах. Росіяни намагаються прив'язати український термін "Україна" до значення "околиця", проте це маніпуляція. Він закликає критично ставитися до інформації з Вікіпедії, оскільки українська версія статті про походження назви "Україна" часто є перекладом з російської, де просувається вигідна Кремлю інтерпретація. Перша згадка терміну "Україна" датується 1187 роком, коли в літописі згадано смерть переяславського князя Володимира Глібовича, за яким "вся Україна плакала". Історик зауважує, що літопис писався не одразу після події, тому можливо, термін використовувався і раніше. Важливо, що літописець використав саме слово "Україна", а не "Русь" чи "Переяславщина".

Україна – не "марка", а самостійна земля

Російські історики намагаються порівняти термін "Україна" з європейським поняттям "марка" – прикордонна територія. Алфьоров відкидає цю аналогію. На відміну від "марки", "Україна" вживалася для позначення конкретної території, а не просто прикордонної зони.

Московські джерела спростовують міф про "окраїну"

Алфьоров звертається до московських джерел, щоб продемонструвати абсурдність міфу про "окраїну". У царських документах XVII століття термін "Україна" використовувався для позначення різних держав, наприклад, "Литовська Україна" або "Польська Україна". Це свідчить про те, що в тогочасній Московії "Україна" сприймалася як окрема територія, а не просто "околиця".

Петро I у своїх зверненнях до українського населення називав Малоросійський край (тобто Україну) "Україною", що свідчить про ототожнення цих понять. Єлизавета Петрівна, дружина брата гетьмана, писала про відновлення гетьманства в Україні, що свідчить про те, що Україна сприймалася як окрема політична одиниця зі своїми інститутами.

Міф про "окраїну" – це інструмент російської пропаганди, спрямований на приниження української ідентичності та заперечення її історичної самостійності. Історичні джерела та лінгвістичний аналіз переконливо доводять, що Україна – це давня держава з власною історією та культурою, а не просто "околиця" Росії.

Раніше "Телеграф" розповідав, що в давнину Київ мав другу і навіть третю назву. Ключовим документом, що розкриває цю таємницю, є трактат візантійського імператора Костянтина Багрянородного