Уроки протистояння Трампа та Зеленського — переклад статті Foreign Policy

Сварка у Білому домі між Зеленським та Трампом привернула увагу багатьох політиків та аналітиків, бо вона впливає не лише на війну в Україні, а й на ситуацію в усьому світі. Конфлікт вже встигли проаналізувати багато видань, зокрема й журнал Foreign Policy.

Співавторами ґрунтовної публікації є колишній посол США в Єгипті та Ізраїлі Деніел Курцер та старший науковий співробітник Фонду Карнегі Аарон Міллер. "Телеграф" наводить весь текст у перекладі з англійської.

Не хочу здатися недобрим чи зверхнім, але подивімось правді в очі: більшість американців не приділяють особливої уваги або їх не надто турбує зовнішня політика, якщо вона не впливає на них безпосередньо, наприклад, різко підвищує вартість яєць чи олії, або не провокує терористичні атаки.

Конституція США пропонує головнокомандувачу керування зовнішньою політикою. І оскільки більшість американців зосереджені на тому, що відбувається у них удома, президенти мають виняткову владу та свободу дій, щоб брати участь у міжнародних відносинах так, як вони вважають за потрібне.

Президент США Дональд Трамп розуміє це надто добре. Під час свого другого терміну він перетворив зовнішню політику на зброю, щоб створити собі репутацію лідера, який може диктувати умови як друзям, так і ворогам та перемагати у цьому процесі. Просто подивіться на його браваду з приводу покупки Гренландії, захоплення Гази і зміну назви Мексиканської затоки на затоку Америки. Його погрози тарифів проти Мексики, Канади та Китаю можуть дати короткострокові результати, але це матиме невизначені довгострокові витрати для американських споживачів та бізнесу. Для Трампа насправді важливими є вихід на міжнародну арену, маркетинг свого бренду та заява про перемогу.

Ніде це не було ясніше, ніж у нещодавньому "шоу жахів" між Трампом та президентом України Володимиром Зеленським, яке відбулося в Овальному кабінеті. Коли віцепрезидент США Джей. Ді Венс заманив Зеленського в те, що може здатися спланованою засідкою, і коли Зеленський попався на приманку, не розуміючи пастки та вирішив не грати вдячного одержувача допомоги, відштовхнувши хибну історію про те, що президент Росії Володимир Путін дотримується своїх угод, Трамп зміг захопити шанувальників своїм вихвалянням і безглуздим акцентом на тому, що було сприйняте як неповага до "заповітного" Овального кабінету.

Для будь-якого спостерігача з розумним уявленням про те, що входить в американські національні інтереси, ця зустріч являла собою найсерйознішу загрозу ідеї, яка підкреслювала і спрямовувала зовнішню політику США з часів Другої світової війни, — що Сполучені Штати стоять на стороні своїх союзників у підтримці ліберальних, демократичних цінностей і виступають проти автократів та неприкритої агресії, в цьому випадку, проти нічим не спровокованої війни Росії з метою покласти край суверенітету України. Трамп пішов ще далі й під приводом миротворчості для припинення війни залишив недвозначне враження, що перешкодою до угоди була не Росія, а Зеленський. Булінг від Трампа та Венса отримав підтримку не тільки з боку електорату Трампа, а й майже повністю підпорядкованого керівництва Республіканської партії. Ніщо не відображало це краще, ніж сенатор Ліндсі Грем, який звеличував лідерство Зеленського перед зустріччю і лаяв його після.

То які ж висновки можна зробити з цієї катастрофи у Білому домі?

Перший урок полягає в тому, що Трамп не має усталеної концепції національних інтересів США. Зміна чи коригування політики США у міру зміни обставин є критично важливою для успіху. Але це не шлях Трампа. Більшість того, що він говорить і робить, підпорядковано і прив’язано до його марнославства, покликане підняти його імідж, посилити його політичні та фінансові інтереси або культивувати його улюблені проєкти, роздратування та старі образи. З Трампом все стало особистим. Вже багато років було ясно, що після першого свого імпічменту Трамп не виносить Зеленського і не має нічого, окрім зневаги, глузувань та поганих асоціацій з Україною. Не мало бути сюрпризом, що реакція Трампа на нещодавню зустріч полягала в тому, що з неї вийде чудове ТВ-шоу. Справді, Трамп не може замінити "я" на "ми".

Другий висновок випливає з першого і має стати уроком для союзників, друзів та партнерів Сполучених Штатів, яким не пощастило зараз чогось потребувати від США, і які тепер мають йти назустріч Трампу. Президент Франції Еммануель Макрон та прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер продемонстрували свого роду майстер-клас із поводження з Трампом. На своїх зустрічах у Білому домі вони грали мило і практично впали ниць перед Трампом, потураючи його непомірному марнославству та нарцисизму.

Макрон лестив Трампу і тримав його за руку. Стармер прийшов із подарунками у вигляді запрошення Трампу зустрітися з королем Карлом III. Зеленський, навпаки, схоже, був погано проінструктований своїми радниками. Його англійська не така хороша, як він думає, а його терпіння до дурниць виявилося замало.

Трамп звертає увагу на кілька речей — похвалу, пошану і зневагу. Протистояння Трампу, можливо, було важливим для власного іміджу Зеленського та його внутрішньої політики, особливо з огляду на казки про Путіна, які розповідав Венс. Але Зеленський не зміг зосередитись на єдиних цілях, яких потрібно було досягти: вийти з зустрічі без бійки, пообідати та підписати угоду про мінерали.

Заглядаючи вперед, третє питання полягає в тому, чи ця катастрофічна зустріч була лише заголовком або лінією тренду. Всього через три дні після конфронтації Трамп призупинив військову допомогу Україні, включаючи зброю та боєприпаси на 1 млрд дол., яку вже було замовлено. Питання тепер полягає в тому, чи Конгрес чинитиме опір цьому рішенню.

Нагадаємо, раніше ми писали, що Зеленський зробив важливу заяву про скандал у Білому домі. Президент висловив готовність працювати під сильним лідерством Президента Трампа, щоб досягти тривалого миру.