Загадкові Центри єдності – чим насторожує проєкт для українців за кордоном і що кажуть емігранти

Від кінця минулого року українська влада обіцяє запустити за кордоном мережу Центрів єдності (Unity Hubs) з широким спектром функцій – від допомоги в оформленні документів та вивчення мови країни перебування до оформлення броні від мобілізації та підтримки української ідентичності. Але поки жодний такий хаб фізично не розпочав свою роботу.

"Телеграф" намагався з'ясувати конкретні терміни реалізації проєкту, послухав обіцянки, які роздають посадовці на зустрічах з біженцями та діаспорою за кордоном, та почув думку наших співгромадян щодо їхніх потреб, які могли б закрити такі центри.

Звідки "ростуть" ноги у центрів

Центри підтримки українців у країнах тимчасового перебування Unity Hubs стали ключовим проєктом, що реалізує Міністерство національної єдності України. Ця структура постала в рамках реалізації президентського "плану стійкості" у грудні 2024 року після реорганізації Мінреінтеграції й мала б перш за все боротися за повернення українців з-за кордону. А також сприяти згуртуванню, збереженню національної ідентичності та цілеспрямовано "займатися справами глобальної багатомільйонної української спільноти", на чому наголошував президент Володимир Зеленський. Ідея про те, що цими питаннями та загалом "відновленням демографічного потенціалу України" має опікуватися спеціальний орган центральної виконавчої влади, не була новою. На той момент в першому читанні Верховна Рада підтримала законопроєкт №11424, який якраз передбачав створення профільного міністерства.

– Влада створила Міннац’єдності не відповідно до нашої пропозиції, бо ми говорили, що міністерство мало б опікуватися питаннями демографії, а демографія це все – внутрішньо переміщені особи, біженці, ті, хто за кордоном, та співпрацею з діаспорою, – пояснив в коментарі "Телеграфу" автор документа, народний депутат і голова підкомітету з культурної політики комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Микола Княжицький. – Адже повернення наших співгромадян – це лише частина проблеми, бо потрібно створювати умови, щоб українці не виїжджали, а також, щоб незалежно від того, де вони живуть, вони відчували, що рідна країна буде про них дбати та готова їх захищати. Й було очевидно, що цю роботу має хтось координувати, бо наразі за різними оцінками за кордоном перебуває 6-8 мільйонів українців – це тільки ті, що виїхали під час повномасштабного вторгнення. А для підтримки українства була ідея акумулювати у Фонді відновлення демографічного потенціалу кошти як державного бюджету, так і донорів, та фінансувати різні проєкти через систему грантів.

В цілому ідея, що нове відомство не тільки має стимулювати українців, що виїхали за кордон через війну, до повернення, а й підтримувати тих, хто вирішить залишитися, та працювати з діаспорою, здається, знаходить втілення і в діяльності Міннац’єдності. Принаймні відповідні меседжі лунають в заявах його керівництва. Натомість грантова система фінансової підтримки окремих ініціатив не була запроваджена, тому для здійснення своєї діяльності міністерство розраховує на бюджет. Так, на початку березня Кабмін України видав розпорядження про передачу відомству 150 млн гривень. Тоді більшість ЗМІ видали заголовки, що саме така сума буде використана "на повернення українських біженців з-за кордону". Але формально основну частину – 142,6 млн гривень "з’їдять" т. зв. "видатки споживання", серед яких 44,1 млн гривень оплата праці, а 1,1 млн гривень – комунальні послуги та енергоносії, плюс "видатки розвитку" становитимуть 7,3 млн гривень.

Яким чином використають ще 90 мільйонів, незрозуміло, адже у вільному доступі відсутній текст програми "Забезпечення виконання завдань і заходів із підтримки українців за кордоном та сприяння їх поверненню в Україну". Не надали її в Міннац’єдності й на запит "Телеграфу", як й не прояснили, а скільки коштуватиме утримання Unity Hubs. Лише зазначили, що на фінальній стадії "перемовини з країнами перебування українців за кордоном про безоплатне надання приміщень" для розміщення центрів. Серед перших країн, де можуть відкритися Unity Hubs, як повідомлялось на сторінці міністерства, – Чехія, Іспанія, Німеччина та Франція, адже з урядами цих країн вже підписані спільні декларації. Крім того, переговорно-підготовча робота триває у Польщі та Італії, де у липні відбудеться Конференція з відновлення України (URC-2025). Але чіткі дати відкриття не називаються, тобто процес може тривати й тижні, й місяці.

- Терміни відкриття Центрів єдності (Unity Hubs) та алгоритм їхньої роботи в кожній країні залежатиме від залученості партнерів, оскільки для забезпечення роботи необхідні приміщення, котрі будуть відповідати потребам Центрів (на одній з зустрічей з українцями за кордоном очільник міністерства та віцепрем'єр-міністр з відновлення України Олексій Чернишов зазначив: приміщення має бути площею хоча б 1500 кв. м – Авт.), а також для надання кваліфікованих послуг необхідно забезпечити якісний підбір та підготовку операторів Центрів, – зазначили у Міннац’єдності у відповіді на запит "Телеграфу".

До речі, створенням мережі центрів міністерство займається не напряму, а через створене на початку року державне некомерційне підприємство "Агенція національної єдності" на чолі з Юлією Мовчан (раніше була директором фонду "Енергія перемоги України"). Знайти інформацію, чи проводився на цю посаду конкурс, і з'ясувати подробиці діяльності Агенції наразі не вдалось. Питання були передані керівниці, але поки лишились без відповіді.

Унікальні пропозиції чи дублювання функцій

Модель Центрів єдності, яку демонструють на закордонних зустрічах з українцями, передбачає офіси відкритого типу, на кшталт ЦНАПів. Зокрема, в Unity Hubs працюватимуть представництва ДП "Документи" та вони будуть "точкою входу для отримання консульських послуг та консультацій", що будуть надаватися у взаємодії з МЗС. На цьому наголошує міністр нац’єдності Олексій Чернишов. Ця пропозиція від Центрів хоч й не є унікальною, але, як зазначають українці, що живуть за кордоном, дійсно, може зняти напругу.

- Це спільна проблема як для біженців, що виїхали з України через війну, так і емігрантів, адже важко записатися на прийом та потрапити до консульських установ, – зазначає в розмові з "Телеграфом" Маріанна Сороневич – головна редакторка української газети в Італії. – І загалом їхня кількість недостатня, як і кількість працівників. Якщо, наприклад, в Німеччині, де до повномасштабного вторгнення мешкало не так багато українців, було п'ять консульських відділів, то в Італії тривалий час два. Лише кілька років тому відкрили третій. А нещодавно запрацювало у Мілані ДП "Документи", але при цьому очевидно, що люди з півдня країни не поїдуть до цього міста. Тож якщо в Центрі єдності, що має з'явитися в Римі, як заявлено, надаватимуть консульські послуги, це, звісно, плюс.

Також в Центрах мають бути представлені банківські (у вигляді консультацій щодо валютних рахунків та переказів), поштові та військово-облікові послуги. А саме чоловікам, які будуть не проти повернутися в Україну й долучитися до роботи на підприємствах оборонно-промислового комплексу, енергетики та інших галузей, дистанційно оформлюватимуть бронювання. Відповідні вакансії будуть доступні в центрі, де, як обіцяють можна буде навіть пройти співбесіду на відстані. Й коли питання з роботодавцями будуть погоджені, працюватиме "модель, за якою у чоловіків буде два тижні відстрочки, щоб [повернутись в Україну] дооформитись і вийти на роботу". Про це Олексій Чернишов повідомив на зустрічі з українцями у Римі та додав: "Це, я буду сподіватись, зараз буде стимулювати розглядати такі можливості". А ще посадовець нагадав про зняття обмежень на оформлення та видачу паспортів для чоловіків призовного віку.

Ще один з ключових моментів, на яких "триматимуться" центри – це культурний та освітній простір, зокрема, мовна школа, програми для дітей та молоді. Це на думку посадовців дозволятиме українцям підтримувати зв'язок з Батьківщиною. Та варто розуміти, що пропускна можливість одного Центру єдності на країну не буде занадто високою, та й не поїдуть, наприклад, до Берліну чи Риму заради годинного уроку з української мови чи іншого роду активностей наші співвітчизники, які живуть далеко від столиць. При цьому біженці відзначають, що для них важливо збереження можливості для дітей мати доступ до дистанційного навчання.

- Наш син навчається третій рік поспіль у двох школах – до обіду у французькій, а після обіду і до кінця навчального дня онлайн у школі в нашому рідному місті на Запоріжжі, що перебуває в окупації, – говорить Олена, що разом з родиною знайшла прихисток у Франції. – Зараз все частіше чую інформацію, що такий формат в Україні хочуть скасувати. Вважаю, що це буде величезною помилкою для держави, яка ризикує втратити українців, які мріють повернутися додому. Без онлайн-навчання в українській школі ми (українські діти) будемо змушені повністю перейти на французьку, англійську, німецьку та інші програми навчання. А це призведе до того, що молодь буде залишатися в тих країнах, до яких родини втікали від війни.

Натомість у Міннац’єдності зазначають, що наразі ведуть роботу з Міністерством освіти та науки щодо "уніфікації освітніх документів". "Всі [закордонні] документи про освіту будуть прийнятними в Україні, без, як-то кажуть, дискусій. Українським дітям має бути гарантовано місце в школі. Інакше, якщо це буде наслідком тестування, в результаті якого місце не буде отримано, як повертатися тоді?! Тобто це мають бути державні та суспільні гарантії", – наголошував Олексій Чернишов на згаданій зустрічі в Італії.

Пропозиції роботи і поверненцям, і залишенцям

Серед послуг, що мали б стати стимулом для українців для повернення додому, в Міннац’єдності називають консультування з економічних можливостей, в тому числі щодо програм з безповоротних грантів для створення та розвитку власного бізнесу (єРобота) та кредитування житла (єОселя). Хоча інформація про них доступна онлайн у застосунку "Дія", в такому ж форматі приймаються заявки. Тож не дуже зрозуміла роль Центрів в цьому питанні. Крім того, українцям пропонуватимуть послуги коворкінгу та бізнес-хабу, що, очевидно, передбачатиме можливості для навчання, обміну ідеями та кооперації. А також в Центрах будуть знаходитися майданчики для продажу товарів українського виробництва та популяризації української кухні.

Плюс в Unity Hubs діятимуть центри працевлаштування, де пропонуватимуть як вакансії в Україні, так і в країні перебування. Тобто в цьому напрямку фокус буде як на тих співвітчизників, що прагнуть повернення і просто шукають для цього можливості, так й тих, хто обере лишитися за кордоном після завершення статусу тимчасового захисту (в частині європейських країн він наразі продовжений до 2026 року – Авт.) та закриття програм підтримки.

"Коли завершується статус тимчасового захисту, постають питання щодо доступу до ринку праці, обмежень перебування в часі та інші питання. Я і мої колеги зустрічаємось з урядами ключових країн перебування, щоб цей процес був гнучким і ніхто не постраждав. Але продовжувати використовувати соціал і не працювати в Німеччині після закінчення тимчасового захисту буде неможливо. А сьогодні залученість до ринку праці у Німеччині, яка є найбільшою країною перебування українців, 25%. А, наприклад, в Чехії – 80%. Різна система підтримки, тому в Німеччині дехто думає, чи потрібно мені йти працювати, якщо я й так маю ці гроші. Але коли це закінчується, ти, перепрошую, ризикуєш опинитися на вулиці. І ми не маємо цього допустити. Якщо людина вирішує лишатися, вона має інтегруватися в ринок праці, отримати професійний розвиток, освіту, вивчити мову", – пояснював необхідність такого варіанту підтримки Олексій Чернишов.

Натомість українці за кордоном з одного боку визнають, що, дійсно, деякі співвітчизники не поспішали інтегруватися, очікуючи на швидке завершення війни, та наповну користувались можливостями соціальної підтримки країн, які надали їм прихисток.

- В Італії українці жили у центрах, наданих державою, тож мали дах над головою, харчування, коло спілкування у них було обмежене, а за потреби надавались перекладачі. Також ними опікувались соціальні працівники, юристи. Тож не було стимулів покращувати той мінімальний рівень життя, який для них забезпечили, зокрема, вивчати італійську мову, – говорить Маріанна Сороневич.

З іншого зазначають, що значна частина українців все-таки опановувала іноземну мову та намагалась самотужки за першої нагоди знайти роботу, щоб не бути прив'язаним до соціальної допомоги. При цьому відзначають, що рівень заробітної плати, яку вони наразі отримують, вищий за ті пропозиції, що можуть надійти з України.

- Заробітки тут, у Франції, і в Україні – велика різниця, при тому, що ціни майже однакові, – говорить ще одна українка, що має прихисток в цій європейській країні. – Й так, ми сподівались на можливість швидкого повернення, але на третьому році наважились винайняти квартиру, за яку частину оплати покриваємо самі, а частину – держава. Спочатку пішла працювати я, а до того ми користувалися допомогою, потім чоловік. Загалом, в Європі дійсно велика бюрократія, але і соціальний захист тут надійний. Тому мені не дуже зрозуміло, чим зможуть допомагати українцям такі Центри єдності.

Задля "теплих місць" чи під вибори?

Наразі питання, чи будуть ефективними Центри єдності в досягненні поставлених цілей, звісно, залишаються без відповіді, адже заклади поки існують тільки у вигляді ідеальної моделі. При цьому до ідеї таких хабів частина українців ставиться достатньо скептично. Зокрема, лунають думки, що це черговий проект для відмивання коштів та можливість для чиновників прилаштувати на "теплі місця" за кордоном власну рідню чи знайомих.

В Міннац’єдності на питання щодо того, як буде формуватися кадровий складі Unity Hubs, відповіли туманно. А саме, що це буде вирішуватися "з урахуванням потреб кожного конкретного центру та специфіки його діяльності", що впливатиме на кількість працівників та кваліфікаційні вимоги до них. При цьому на зустрічах за кордоном Олексій Чернишов нібито запевняв, що до роботи в центрах долучатимуть біженців та представників діаспори.

Крім того, деякі українці роблять припущення, що Центри єдності створили з прицілом на майбутні вибори. Тим паче, що перед очима свіжий приклад сусідньої Румунії, де мобілізація голосів закордонних виборців мала суттєвий вплив на розподіл голосів.

- І ілюзія влади, що це можна буде використати для виборів, є лише ілюзією, – висловив точку зору з цього приводу в розмові з "Телеграфом" депутат ВР Микола Княжицький. – В цих центрах по одному на країну всі ці мільйони українців, які там знайшли прихисток, в жодному випадку не проголосують. Але владі варто було б думати в загальному плані, як організувати виборчий процес максимально ефективно, як відкрити за кордоном достатню кількість дільниць, щоб у більшої частини наших співвітчизників була можливість для волевиявлення. До того ж запроваджувати навчання українській мові, історії всіх наших дітей, що навчаються в країнах перебування, аби вони не забували, що вони українці. От ті питання, які мала б вирішувати влада, а не займатися показухою зі створення окремих центрів, від яких користі не буде ні владі, ні біженцям.

Звісно, що як окрема виборча дільниця Центр єдності навряд чи зіграє роль у результатах голосування, але доносити потрібні владі меседжи через підконтрольні установи все-таки простіше. Крім того, її можна використовувати для отримання зрізу настроїв українців за кордоном. Тим паче, що в презентації Unity Hubs заявлені збори лідерів думок та громад, хоча й під "соусом" проведення презентацій книг, виставок, показів фільмів та зустрічей з амбасадорами Агенції національної єдності.

Зазначимо також, що від моменту створення Міннац’єдності його очільники демонструють й спроби вирішити глобальні питання, які впливають на життя українців за кордоном, та дають усвідомлення, що держава про них дбає. До таких кроків можна віднести затвердження Кабміном нового порядку, що дозволяє зараховувати періоди офіційної роботи за кордоном до пенсійного стажу при виході на пенсію за віком. Про що днями повідомляв Олексій Чернишов.

А також згадаємо запровадження інституту множинного громадянства, відповідний законопроєкт в грудні минулого року в першому читанні вже підтримала Верховна Рада України. Як пояснюють українці, що наразі мешкають за кордоном – це важливе рішення, якого вони чекають, адже опинившись в інших країнах через війну та інші обставини, інтегрувавшись у життя країни проживання, вони часто позбавлені базових прав і захисту. Для їх отримання потрібно зробити болісний вибір – лишатися з українським паспортом чи відмовитися від нього і жити за правилами нової країни.

"У відповідь на критику щодо ризиків подвійного громадянства пропоную взяти за приклад міграційне законодавство Європейських країн, Швейцарії. Ця країна поєднує відкритість із відповідальністю: громадянство надається за чіткими критеріями — інтеграція, мова, фінансова самостійність, бездоганна репутація. Такий підхід може й має стати моделлю для українського законодавства — бо він захищає державу і водночас підтримує тих, хто щиро хоче бути її частиною", – наголошує в коментарях під дописами міністра нац’єдності Олександра Дейнека, що представляє одне з українських об’єднань Швейцарії.

Як повідомляв "Телеграф", покривати нестачу робочих рук в України можливо й за рахунок трудових мігрантів з країн Південної Азії та Африки.